21 серпня у Києві відбулася Міжнародна конференція «Special tribunal for the crime of aggression against Ukraine. Justice to be served», присвячена питанням створення спеціального міжнародного трибуналу щодо злочину агресії проти України. Вона проводилася під патронатом Офісу Президента України, а організаторами були громадські організації «Трибунал» (Україна) і «Justice and Accountability for Ukraine» (Велика Британія).
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Задачами конференції було обговорення важливості створення саме такого судового органу та можливих методів його створення, об’єднання учасників навколо адвокації створення трибуналу та з’ясування, які є виклики на цьому шляху.
На початку з вітальними словами виступили прем‘єр-міністр України Денис Шмигаль та керівник Офісу Президента Андрій Єрмак (онлайн-виступ). За словами пана Шмигаля, рф має заплатити за всі збитки та втрати, які завдала народу України.
«Разом ми повинні створити юридичний механізм справедливості та відповідальності, який би охопив усіх російських воєнних злочинців. Тих, хто давав накази й тих, хто їх виконував. Насамперед нам потрібен Спеціальний міжнародний трибунал, який судитиме за злочин агресії вище політичне керівництво росії.
Відновлювати українську економіку й українську інфраструктуру так само потрібно за рахунок агресора. Ми запропонували світу концепцію Міжнародного компенсаційного механізму. Він має складатися з реєстру збитків, компенсаційної комісії та компенсаційного фонду. Гроші на компенсації необхідно брати з російських заморожених і конфіскованих активів. Для України важливо, щоб партнери якнайшвидше передбачили у своєму законодавстві інструменти для передачі цих коштів», – сказав він.
Андрій Єрмак в онлайн-виступі зазначив, що притягнення до справедливої відповідальності всіх винних у злочині агресії росії проти України стане передумовою безпеки та захищеності людства, тому всі цивілізовані держави, які поважають міжнародне право, мають долучитися до процесу створення спеціального міжнародного трибуналу.
«Ми вимагаємо справедливості за кожного закатованого та вбитого українця, за кожен зруйнований будинок, за кожну сльозу української дитини. Кожен злочинець має постати перед судом. Над цим працюють наші правоохоронні органи та Міжнародний кримінальний суд», – сказав він.
За словами керівника Офісу Президента, щоб світовий порядок і міжнародне право перемогли, Україні потрібна допомога партнерів і фахівців.
Формати трибуналу
Перша панель заходу стосувалася теми модальності Трибуналу (ООН, міжнародний договір, гібридний формат). Її модератором був Андрій Смирнов, заступник Глави Офісу Президента України.
Зокрема, він зазначив, що за півтора року Україна здобула потужну міжнародну підтримку щодо створення трибуналу, свідченням якої стало ухвалення низки політичних рішень (ПАРЄ, Європарламенту, Комітету міністрів ЄС, Комітету НАТО), ратифікованих багатьма країнами-партнерами. Єдиним питанням, яке сьогодні залишається нерозв’язаним і яке лежить на столі в ОП, – це питання моделі, за якою він працюватиме.
Наразі, заявив пан Смирнов, розглядаються три моделі створення спецтрибуналу, ключовою з яких є рішення Генеральної Асамблеї ООН. Другою моделлю є декларація України у формі міжнародного договору: «Наша країна звернулася до світової спільноти, яка своєю чергою, підписуючи міжнародний договір і ратифікуючи його на своїй території, таким чином наповнила б змістом оцю модель створення трибуналу. Процес важкий, довгий і за своєю моделлю нагадує Нюрнберзький процес».
Третьою моделлю, вказав він, є гібридна, яку артикулюють останні пів року в межах координаційної групи: «Скажу вам чесно: модель не подобається Україні. Вона передбачає створення трибуналу як частини судової системи України. Ризики величезні – навіть суто юридичні, – тому що під час правового режиму воєнного стану ми не можемо внести зміни до Конституції та передбачити створення нового інтернаціоналізованого суду. Також створення подібного трибуналу як частини судової системи України неодмінно приведе до звуження юридичної оцінки злочину агресії до фактично рівня міждержавного конфлікту двох країн, що є дуже небезпечним. Водночас не потрібне рішення трибуналу іменем України, а потрібне рішення трибуналу цивілізованого світу».
Крім цього, Андрій Смирнов на панелі поділився інсайдом: обговорюється також четверта модель, за якою можливе створення трибуналу як частини судової системи іншої країни, яка має стійку та розвинену систему права та є авторитетною: «І після створення цього трибуналу – голосування в Генеральній Асамблеї ООН на підтримку саме створення цього трибуналу в конкретній країні, але не в Україні».
Також він зазначив, що потрібно впевнено йти до фіналізації домовленостей з українськими ключовими міжнародними партнерами щодо того, в якій формі й за якою моделлю цей трибунал запрацює якнайшвидше.
Далі виступив голова Верховного Суду Станіслав Кравченко, який розповів, що, за статистичними даними Офісу Генпрокурора, станом на 21 серпня 2023 року зареєстровано понад 100 тисяч кримінальних проваджень щодо воєнних злочинів. 99,9% з них розглядатимуть саме національні суди.
За його словами, судова система готувалася до цього від початку повномасштабного вторгнення, але для того, щоб справедливість запанувала в повному обсязі, Україні необхідна допомога світової спільноти.
Станіслав Кравченко також вказав, що за першу половину 2023 року динаміка надходжень справ до судів і їх розгляду вийшла майже на довоєнний рівень, що свідчить про те, що українське суспільство, попри умови воєнного стану, прагне жити у правовій системі.
На переконання голови ВС, працюючи над створенням спеціального міжнародного трибуналу, Україна та її партнери насамперед діють на захист прав та інтересів усього цивілізованого світу. Також він акцентував, що в разі розгляду кримінальних проваджень щодо вищого політичного керівництва рф національними судами особи, які ухвалювали рішення про розв’язання агресивної війни, будуть недосяжними для правосуддя як у процесі розгляду справи, так і для виконання судового рішення.
Притягнення країни-агресора до відповідальності має на меті не тільки покарання, а і створення прецеденту, який, за словами голови ВС, повинен стати запорукою того, що в майбутньому випадки розв’язання агресивної війни не повторяться знову.
Олександра Матвійчук, керівниця Центру громадянських свобод, лауреатка Нобелівської премії миру 2022 року, членкиня робочої групи зі створення Спеціального трибуналу для злочину агресії проти України, вказала, що найпершим кроком має бути визначення мети – створення трибуналу має бути максимально прагматичним кроком: «Не просто емоційною реакцією на російську агресію. Він має бути спроможним покарати винних за російську агресію та притягнути їх до відповідальності – насамперед путіна. І саме це буде індикатором, чи сама ідея трибуналу є порожніми балачками про важливість міжнародного права чи повноцінним юридичним рішенням».
Ааріф Абрахам, адвокат, письменник і спікер, що спеціалізується на міжнародному публічному праві, міжнародному кримінальному праві та правах людини, наголосив на створенні міжнародного трибуналу через Генеральну Асамблею ООН, який, за його словами, зміг би «дістатися» до керівництва рф та білорусі.
Водночас він розповів про те, що говорять науковці – зокрема, що потрібно відкинути ідею міжнародного імунітету, а також що деякі країни бояться, що після створення міжнародного трибуналу щодо злочину агресії проти України пізніше до них він також буде застосований.
Директор з юридичних консультацій та міжнародного публічного права Ради Європи Йорг Полякевич виступив за гнучке рішення та «творчий підхід» щодо створення трибуналу, зазначивши що процес супроводжують довгі бюрократичні процедури. Тому, на його думку, одним із найпростіших варіантів є двосторонні угоди (наприклад, Україна-Нідерланди тощо).
Крім цього, він наголосив, що Рада Європи готова повністю допомагати Україні в усіх процесах.
Також виступив Вейн Джордаш, президент Global Rights Compliance, керівник мобільних команд правосуддя, які підтримують українську OPG, який розповів, що на початку був проти ідеї створення трибуналу, оскільки думав, що він має ризик «висмоктати енергію» з інших національних судових систем і процесів, однак пізніше змінив свою думку.
Онлайн до панелі приєдналися Річард Голдстоун, перший головний прокурор міжнародних кримінальних трибуналів ООН по колишній Югославії та Руанді; Клаус Кресс, професор міжнародного права та кримінального права; Філіп Сендс, права та директор Центру міжнародних судів і трибуналів в Університетському коледжі Лондона; Рейн Таммсаар, постійний представник Естонської Республіки при ООН, а також Франко Марсело Фіумара, адвокат, суддя кримінального суду 4-го судового департаменту Ла Матанса, Буенос-Айрес, Аргентина.
Зокрема, Філіп Сендс наголосив, що дуже важливо вивести питання злочину агресії саме на міжнародний рівень та створити центр щодо покарання за ці злочини. Він заявив, що не згоден із гібридною (змішаною) моделлю створення трибуналу, вказавши, що це має бути повноцінний міжнародний трибунал з усіма повноваженнями.
Своєю чергою Рейн Таммсаар вказав, що збройна агресія проти України є чітким рішенням президента рф володимира путіна та кремля, тому потрібно діяти саме колективно. Він зазначив, що гібридна модель створення трибуналу не допоможе, тому потрібно розширити юрисдикцію Міжнародного кримінального суду (МКС) та створити повноцінний трибунал.
Річард Голдстоун, зокрема, виступив за зміни до Римського статуту, щоб злочин агресії міг розглядатися подібно до інших злочинів, та наголосив на тому, що керівники, які віддавали злочинні накази, мали нести повну відповідальність.
Питання імунітету
Друга панель заходу стосувалася питання особистого та функціонального імунітету в практиці міжнародних кримінальних трибуналів. Її модератором був Антон Кориневич, посол з особливих доручень МЗС України.
На початку панелі виступив Олександр Качура, народний депутат, співголова міжфракційного об’єднання «Трибунал над російськими агресорами», член робочої групи зі створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України, який вказав, що Україна розуміє, що трибунал буде, і висловив впевненість, що міжнародний трибунал долає всі можливі імунітети (функціональний і персональний).
Леся Забуранна, народна депутатка, членкиня робочої групи зі створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України, наголосила на важливості співпраці щодо трибуналу на всіх рівнях – як із громадянами, так і з парламентами та очільниками інших країн.
За її словами, важливо, щоб вирок трибуналу був дійсно міжнародно визнаним і легітимним: «Для цього нам потрібно, щоб уся міжнародна спільнота максимально приєдналася до єдиної концепції функціонування роботи та створення міжнародного трибуналу».
Член Вищої ради правосуддя Віталій Саліхов висловився щодо подолання особистого імунітету, зазначивши, що вже є певне рішення, в тому числі Міжнародного суду ООН, в якому зазначено, що в певних моментах керівника країни-агресора можна притягувати до відповідальності.
Іван Городиський, віцепрезидент Асоціації правників України, також розповів про складнощі в питанні імунітетів. Він зазначив, що це питання лежить, зокрема, і в політичному вимірі, оскільки росія безумовно маніпулюватиме імунітетами, повторюючи власну викривлену, схиблену версію міжнародного правопорядку, однак міжнародне право дає змогу надати обґрунтовану відповідь на ці закиди.
На його думку, є консенсус щодо імунітетів, що не є нездоланною «великою стіною» саме в контексті покарання міжнародних злочинів.
Онлайн до цієї панелі приєдналися Френк Гоффмейстер, директор із загальних питань та головний юридичний спеціаліст Європейської служби зовнішньої діяльності (EEAS), професор; Керрі Макдугал, Мельбурнська юридична школа, Мельбурнський університет; Джеффрі Найс, британський адвокат, провідний прокурор ООН у справі Слободана Мілошевича, а також Максим Баришніков, партнер BKB Attorneys at Law, співзасновник ініціативної групи Громадянського Хабу «Вигнати Росію з ООН».
Зокрема, Джеффрі Найс вказав, що Україна має повне право на міжнародну підтримку, та підтримав ідею створення саме міжнародного трибуналу. За його словами, ефекту як такого від Нюрнберзького процесу не було – наприклад, важко сказати, чи спрацював він як запобіжник.
Процесуальні аспекти
Третя панель заходу стосувалася процесуальних аспектів міжнародних кримінальних трибуналів. Її модерував Денис Малюська, міністр юстиції України, який вказав, що одним із важливих аспектів, щоб рішення трибуналу надалі сприймалося, визнавалося та «щоб ніхто потім не знущався, що це була просто політична заказуха», є дотримання належного процесу та правильних міжнародних стандартів.
Він зазначив про ключові питання, які цікавлять найбільше всіх юристів, зокрема чи можливий трибунал за відсутності обвинуваченого: «Ми всі усвідомлюємо, що путіна притягнути до місця трибуналу… буде складно. Нам як… трибунал відкладати чи починати розгляд без нього? Чи концентруватися на зборі доказів, а потім власне переходити до судового процесу? Що нам із цим робити?».
Інше питання – як створити сам трибунал, хто визначати прокурора та суддів, який має бути процес добору – з тим, щоб потім, за словами пана Малюськи, не було звинувачень у тому, що трибунал не є нейтральним.
Габія Грігайте-Даугірде, віцеміністр юстиції Литви, вказала, що рішення щодо формату створення трибуналу впливатиме на легітимність і повноваження путіна (чи буде далі він при владі), а також що якщо буде ордер на його арешт (одного, на її думку, недостатньо), то повноваження президента рф будуть підірвані.
Вона вказала, що під час створення трибуналу важливим є, зокрема, питання конфіденційності, оскільки можуть бути важливі таємні дані, які не можна передавати захисту. За словами віцеміністра, потрібно мати політичну волю, щоб міжнародне право впливало й надалі в майбутньому.
Ірина Мудра, заступниця міністра юстиції України, наголосила, зокрема, на важливості питань компенсації та репарацій, зазначивши, що компенсація і трибунал є невіддільними речами (оскільки це покаже, що справедливість встановлена та відновлена) та вказала, що Україна наполягає, щоб компенсаційний механізм був створений тут і зараз, а не пізніше.
«Навіть питання репарацій, якщо ми зробимо екскурс в історію, завжди підіймалося після закінчення чи воєнного конфлікту, чи війни. І повинна була бути сторона, яка програла, сторона, яка виграла, мала бути мирова угода… У жодному трибуналі не йшла мова про сплату компенсації конкретним жертвам агресії. Так, Німеччина після того, як вироки після Нюрнберзького процесу були виконані, у 50-х роках прийняла федеральний закон про компенсації. Але цей закон був направлений точково на конкретні категорії постраждалих – євреїв-жертв Голокосту, військовополонених, яких використовували нацисти тощо. Їм виплачувалися впродовж багатьох років компенсації. Якщо ми подивимося на розмір шкоди, збитків, втрат, які має на сьогодні наша країна та кожен громадянин нашої держави, то ці збитки вже обраховуються сотнями мільярдів доларів. Жоден трибунал не винесе рішення компенсувати ці збитки, на жаль», – розповіла вона.
Членкиня Вищої ради правосуддя Оксана Блажівська, зокрема, розповіла про дії президента рф, а саме про його указ № 607 про призначення 222 «суддів» на тимчасово окупованих територіях України: «Перед нами тут постає також питання аналізу, хто ці особи. Чи ці особи – це колишні судді, які пішли у відставку… Це ж говорить про те, що злочини збільшуються. Територія злочинів і тих порушень, які вчиняє агресор, збільшується. Вона виходить на інший, новий рівень. Тому питання створення трибуналу має бути якнайшвидшим, адже під його створення має бути ключовим – якнайшвидше розв’язати цю проблему».
Також на панелі виступили Матільда Філіп-Гей, професор публічного права Ліонського університету Жана Мулена, та Оксана Золотарьова, директор Департаменту міжнародного права МЗС України.
Онлайн до цієї панелі приєдналися Девід Шеффер, американський юрист і дипломат; Дженніфер Трахан, клінічний професор Центру глобальних питань Нью-Йоркського університету та директор відділу міжнародного права та прав людини; Стефан Хобе, професор, директор Інституту повітряного права, космічного права та кіберправа, а також співдиректор Центру міжнародного інвестиційного права Кельна; Егілс Левітс, латвійський політик, юрист, політолог і юрист, який був десятим президентом Латвії.
За словами пана Левітса, пріоритетом є створення саме міжнародного трибуналу (на другому місці – гібридний формат). Він зазначив, що під час його створення важливим є правильне документування доказів, необхідність забезпечення правосуддя для жертв збройної агресії, попередження політизації процесу, що дозволить зосередитися на суто злочині та оцінці доказів.
Водночас Девід Шеффер зазначив, що потрібно врахувати акценти щодо створення трибуналу (зокрема, як він працюватиме). На його думку, не має бути напруженості між МКС та трибуналом, тому необхідно зрозуміти, як проходитимуть засідання, як між ними організувати співпрацю, обмін інформацією тощо.
Серед іншого, пан Шеффер торкнувся проблеми фінансування трибуналу, висловивши впевненість, що, окрім стандартних напрямків, будуть й інші, та наголосив на проблематиці таємної інформації, яка, за його словами, може бути розсекречена для потреб суду, однак про це треба проговорити з усіма учасниками процесу. Важливим є також забезпечення захисту свідків – особливо тих, які мають корисні докази для прокурора.
Четверта панель заходу стосувалася політичного значення трибуналу. Її модератором виступав Олександр Корнієнко, перший заступник Голови Верховної Ради України. Учасниками панелі були, зокрема, Емануеліс Зінгеріс, литовський депутат, голова литовської делегації в ПАРЄ, Родеріх Кізеветтер, депутат Бундестагу Німеччини, Ольга Стефанішина, віцепрем'єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції; Марія Мезенцева, народний депутат, голова української делегації в ПАРЄ, член робочої групи зі створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України; Денис Маслов, народний депутат України, голова Комітету Верховної Ради України з питань правової політики, член робочої групи зі створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України; Олена Хоменко, народний депутат, віцепрезидент ПАРЄ, член робочої групи зі створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України; Сергій Бурлаков, суддя Верховного Суду тощо.