Позивач звернулася до суду з позовом до дитячого будинку-інтернату, директора цієї установи (опікуна недієздатного), а також дитячого оздоровчого табору про відшкодування шкоди, завданої внаслідок розбійного нападу, скоєного недієздатним вихованцем будинку-інтернату, який перебував під наглядом оздоровчого табору, але втік з табору та вчинив злочин, небезпечний для здоров’я позивача. Про це повідомляє прес-служба Верховного Суду.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, позов задовольнив частково, стягнувши з будинку-інтернату певну грошову суму на відшкодування матеріальної шкоди, моральної шкоди та витрат на правову допомогу. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено за необґрунтованістю, у т.ч. і з огляду на те, що директора установи призначено опікуном недієздатного виключно за посадою.
Читайте також: «Право вибору кандидатури, у разі наявності конкуренції кандидатур ліквідаторів, належить виключно суду, - ВС».
Залишаючи касаційну скаргу будинку-інтернату без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, Верховний Суд вказав, зокрема, на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 1184 ЦК України шкода, завдана недієздатною фізичною особою, відшкодовується опікуном або закладом, який зобов'язаний здійснювати нагляд за нею, якщо він не доведе, що шкода була завдана не з його вини. Обов'язок цих осіб відшкодувати шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, не припиняється в разі поновлення її цивільної дієздатності.
Недієздатною є фізична особа, яка визнана такою судом в порядку ст. 39 ЦК України, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Недієздатні особи є неделіктоздатними, тобто не несуть відповідальності за шкоду, завдану ними після визнання їх недієздатними.
Відповідно до Положення про дитячий будинок-інтернат, він є соціально-медичною установою для постійного проживання дітей віком від 4 до 18 років з утвореним у разі потреби молодіжним відділенням для молоді віком від 18 до 35 років, що входить як структурний підрозділ до складу будинку-інтернату, з вадами фізичного та/або розумового розвитку та психічними розладами, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування, освітніх та реабілітаційних послуг. Тимчасове вибуття вихованців (осіб) за особистими мотивами або на канікули здійснюється з дозволу адміністрації будинку-інтернату, який надається з урахуванням висновку лікаря про можливість виїзду. Згідно зі Статутом дитячого оздоровчого табору, він є постійно діючим дитячим закладом оздоровлення та відпочинку з цілодобовим перебуванням, призначений для оздоровлення, відпочинку, виховання, всебічного розвитку дітей.
З аналізу положень зазначених документів убачається, що не оздоровчий табір, а саме будинок-інтернат є тим спеціалізованим закладом, який забезпечує належні умови проживання вихованців з фізичними, розумовими вадами розвитку та психічними розладами.
Директор оздоровчого табору своїм наказом надав згоду на оздоровлення вихованців будинку-інтернату лише за умови, що дитячим будинком-інтернатом буде забезпечено належний цілодобовий догляд за його вихованцями. Персональну відповідальність за цілодобове збереження життя та здоров'я вихованців будинку-інтернату покладено на працівників цього закладу, з якими оздоровчий табір уклав строкові трудові договори.
Таким чином, саме будинок-інтернат, як спеціалізована установа, зобов’язаний здійснювати постійний догляд за недієздатним, ураховуючи його психічний стан. Лише будинок-інтернат, опікуючись такими особами, може і повинен їх доглядати та надавати відповідну медичну допомогу.
З повним текстом постанови Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 592/10475/15-ц (провадження № 61-13851св18) можна ознайомитися за посиланням.