Згідно ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, яка включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Читайте також: "Дохід громадянина за ЦПД: який розмір ЄСВ застосовують роботодавці?".
Зазначається, що згідно зі ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. При цьому потрібно пам’ятати, що статтями 81 та 9 КЗпП України відповідно передбачено, що якщо міжнародним договором встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору. Умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством України про працю, є недійсними.
Так, щодо заборони використання примусової праці в Україні діє Конвенція Міжнародної організації праці № 29 "Про примусову чи обов’язкову працю", підписана 28 червня 1930 р. в Женеві (далі — Конвенція № 29). Пунктом 1 ст. 2 цієї Конвенції передбачено, що термін "примусова чи обов’язкова праця" означає будь-яку роботу чи службу, що її вимагають від якої-небудь особи під загрозою якогось покарання і для якої ця особа не запропонувала добровільно своїх послуг.
Зокрема, стаття 2 КЗпП у поняття "право громадян України на працю" включає право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, а статтею 5-1 КЗпП закріплено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, вільний вибір діяльності.
Виходячи з вищевикладеного, у роботодавця відсутні підстави щодо вимагання від працівника примусової праці.
За інформацією Вісника ДФСУ.