Верховний Суд залишив без змін судові рішення місцевого та апеляційного судів щодо визнання судді невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 375 Кримінального кодексу України (постановлення суддею завідомо неправосудної постанови), у звʼязку з відсутністю в його діях складу цього злочину (об’єктивної та суб’єктивної сторін).
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Про це повідомляє прес-служба Верховного Суду.
Читайте також: "Спори, що виникли поза межами виборчого процесу, розглядаються в загальному порядку, - ВС".
Так, колегія суддів Касаційного кримінального суду у складі ВС, розглянувши касаційну скаргу прокурора, котрий вимагав скасувати вирок місцевого та ухвалу апеляційного судів, зазначила: суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що існують об’єктивні сумніви, які потрібно тлумачити на користь обвинуваченого, стосовно того, що винесена суддею постанова може бути визнана неправосудною.
ВС зробив такий висновок, враховуючи невизначеність у законі поняття "неправосудне" судове рішення, неоднозначну судову практику ВАСУ стосовно питань, які були вирішені суддею в постанові (щодо реалізації права на мирні зібрання), та висновок дисциплінарної палати ВРП (про відмову у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності щодо прийнятої ним постанови). Крім того, місцевий суд звернув увагу на те, що обвинувачення ґрунтувалося на винесенні суддею неправосудної постанови лише на тій підставі, що суд касаційної інстанції її скасував, хоча суд апеляційної інстанції залишив постанову місцевого суду без змін.
Як зазначається в постанові ВС, суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 2 ст. 375 КК України, характеризується виключно прямим умислом з обов’язковою наявністю мотиву. Суддю обвинувачували у вчиненні злочину з інших особистих інтересів, а саме з кар’єристських мотивів (кар’єризм). Утім на обґрунтування наявності такого мотиву сторона обвинувачення не встановила і не надала суду жодного доказу того, в чому саме полягав кар’єризм судді та які дії вживалися ним для реалізації цього мотиву, як вплинуло винесення зазначеної постанови на його кар’єрний ріст.
Так, суд першої інстанції встановив, що за весь час роботи на посаді в одному судді виправданий із заявою чи проханням про переведення до іншого суду не звертався, питання про його звільнення не вирішувалось, його кандидатура на адмінпосаду в суді не розглядалася, і такого наміру суддя ніколи не виявляв. Також було встановлено, що задовго до вказаних в обвинувальному акті подій суддя був обраний на посаду безстроково, а тому на момент вчинення інкримінованого йому діяння не був обтяжений процедурою обрання на посаду.
Читайте також: "Поверніть додому Оллі: навіщо Верховний суд написав звернення у Twitter?".
Крім того, свідки сторони обвинувачення констатували тільки факт ухвалення суддею певного рішення, висловили свою незгоду з цим рішенням як сторони провадження і як зацікавлені особи. Однак незгода однієї зі сторін із судовим рішенням, ухваленим не на її користь, не може свідчити про винесення суддею завідомо неправосудного рішення.