Товариство звернулося до суду з позовом до Банку про визнання недійсним правочину щодо односторонньої відмови від договору на комплексне банківське обслуговування суб’єктів господарювання.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Читайте також: "ВС відмовив у задоволенні позову щодо звільнення позивача з посади директора ДБР".
Про це повідомляє прес-служба Верховного Суду.
Зазначається, що Господарський суд міста Києва у задоволенні позову відмовив, посилаючись на те, що позивач обрав неефективний спосіб захисту порушених прав.
Так, постановою Північного апеляційного господарського суду рішення суду першої інстанції залишено без змін. Суд апеляційної інстанції додатково зазначив про відсутність визначених законом підстав для визнання недійсною односторонньої відмови від договору.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, скасувавши рішення місцевого господарського суду, залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції, якою, зокрема, у задоволенні позову відмовлено по суті, з огляду на таке.
Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, ніж тим, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб’єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Суд зобов’язаний з’ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність / відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 912/1856/16 та від 14 травня 2019 року у справі № 910/11511/18.
Як зазначається, предметом позову у цій справі є визнання недійсною односторонньої відмови Банку від договору на комплексне банківське обслуговування суб’єктів господарювання. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що одностороння відмова відповідача від договору на комплексне банківське обслуговування суб’єктів господарювання, укладеного з позивачем, є незаконною, оскільки відповідач необґрунтовано встановив позивачу неприйнятно високий ризик, що стало підставою для видачі відповідачем розпорядження про відмову від підтримання ділових відносин із позивачем. Крім того, відповідач не вживав жодних заходів з метою зменшення виявлених ризиків та не повідомляв позивача про необхідність здійснення додаткової перевірки.
Суди попередніх інстанцій, розглядаючи питання обрання позивачем ефективного способу захисту порушених прав, не врахували того, що вимога про визнання недійсною односторонньої відмови Банку від договору на комплексне банківське обслуговування суб’єктів господарювання є законним та ефективним способом захисту порушених прав у судовому порядку. Так, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси.
Підтвердженням того, що спори про визнання недійсною односторонньої відмови банку від договору про банківське обслуговування суд розглядає по суті, є, зокрема, постанови Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 922/2224/18, від 25 квітня 2019 року у справі № 910/1555/18, від 5 березня 2020 року у справі № 910/7161/19 (разом з тим висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах до ухвалення постанови суду касаційної інстанції у цій справі не було). Відповідно, знайшли своє підтвердження викладені у касаційній скарзі доводи скаржника в частині помилкового висновку судів попередніх інстанцій про обрання позивачем неналежного способу захисту порушених прав.
Таким чином, суд апеляційної інстанції відмовив позивачу у задоволенні позову не лише з підстав обрання останнім неналежного способу захисту, але й по суті спору, у зв’язку з чим постанову суду апеляційної інстанції КГС ВС залишив без змін, зазначивши в мотивувальній частині про виключення посилання у постанові суду апеляційної інстанції на обрання позивачем неефективного способу захисту порушених прав.
Постанова КГС ВС від 28 травня 2020 року у справі № 910/7164/19 за посиланням.
Нагадаємо, ВС роз’яснив, які рішення місцевої влади у сфері земельних правовідносин суперечать принципу "належного урядування".