Сам по собі факт відповідності закону тримання особи під вартою в рамках екстрадиційних процедур є недостатнім. Рішення має відповідати критерію добросовісності.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Читайте також: "ЄСПЛ: Хто визначає інформацію адвокатською таємницею?"
Про це нагадав Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Шиксайтов проти Словаччини» (заява № 56751/16), повідомляє інформаційний ресурс «ECHR. Ukrainian Aspect».
В 2011 році, побоюючись екстрадиції з України, Хамзат Шиксайтов утік до Швеції, де він отримав притулок. В 2015 році чоловіка заарештували у Словаччині, оскільки він перебував в міжнародному розшуку Інтерполу. Обасний суд ухвалив рішення про попереднє затримання Шиксайтова до визначення обставин щодо його статусу в Швеції. Це рішення було підтверджене вищими судами.
Пізніше його взяли під варту до екстрадиції в Росію. Затриманий подав проміжну апеляцію стверджуючи, що Словаччина мала виконувати рішення шведських судів про його статус біженця. Але ця апеляція була відхилена.
У 2016 році було ухвалене рішення про екстрадицію Шиксайтова до Росії. Суд зазначив, зокрема, що біженці автоматично не користувалися імунітетом від переслідування (оскільки заявника розшукували за серйозний неполітичний злочин у цій справі), а також те, що російська сторона надала переконливі гарантії.
Вищий суд повернув справу, та зобов’язав додатково дослідити питання, пов’язані із статусом біженця. Верховний суд скасував рішення 2016 року та ухвалив звільнити чоловіка. Прикордонна поліція вислала його до Швеції.
Тоді Шиксайтов звернувся до ЄСПЛ. Посилаючись на ст. 5§1 (право на свободу і безпеку) і ст. 5§5 (забезпечене правовою санкцією право на відшкодування) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, він скаржився на те, що його арешт та тримання під вартою у Словаччині порушили його право на свободу. Заявник стверджував, що його арешт не відповідав законодавству Словаччини. Оскільки Росія не просила його затримання та оскільки він був біженцем у Швеції, то рішення про його тримання від вартою до екстрадиції не повинне було прийматися.
Суд у Страсбурзі нагадав, що позбавлення волі повинно бути «законним». Проте відповідність національному законодавству є недостатнім; рішення повинне бути прийняте добросовісно з урахуванням наведених підстав, а також те, що тримання під вартою не повинно бути занадто тривалим. Зокрема, тримання під вартою, пов’язане з екстрадицією, повинне обґрунтовано вважатися необхідним.
Суд був переконаний в тому, що попередній арешт заявника був законним, оскільки органам влади Словаччини не могло бути відомо про статус заявника у Швеції. Так само Суд вважав, що попереднє тримання заявника під вартою було законним незважаючи на відсутність запиту органів влади Росії, оскільки в Словаччині наказ про попереднє затримання міг бути виданий лише прокурором.
Стосовно тримання Шиксайтова під вартою до екстрадиції, ЄСПЛ погодився з національними судами, що затримання не було принципово заборонене, оскільки рішення органів влади Швеції не були обов’язковими для Словаччини. Крім того, для органів влади Словаччини було прийнятним ретельно розглядати справу заявника, особливо з огляду на те, що органи влади Швеції не перевіряли його статус в Інтерполі. Загалом, тримання заявника під вартою було обґрунтоване необхідністю утримувати його в Словаччині з метою встановлення того, чи існували юридичні або фактичні перешкоди для екстрадиції заявника.
Загалом тримання заявника під вартою тривало один рік дев’ять місяців та вісімнадцять днів. Це відбувалося незважаючи на той факт, що органи влади мали інформацію про статус заявника у Швеції та його переслідування в Росії з початкового етапу, а також на те, що ніщо не перешкоджало судам прийняти остаточне рішення щодо допустимості екстрадиції заявника набагато раніше, ніж це фактично було зроблено.
У світлі вищезазначеного Суд дійшов висновку, що органи влади не діяли сумлінно і підстави для тримання заявника під вартою втратили чинність. Це призвело до порушення статті 5§1 Конвенції.
З урахуванням цього Європейський суд з прав людини постановив, що Словаччина повинна виплатити заявникові 1200 євро відшкодування моральної шкоди.
З текстом прес-релізу рішення ЄСПЛ у справі «Шиксайтов проти Словаччини» (заява № 56751/16) у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та доцента кафедри кримінального права і правосуддя Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка С.Дем’янчука Олени Дроздової можна ознайомитися за посиланням.
Нагадаємо, бізнес чоловіка судді поставив під сумнів неупередженість колегії.