Господарський суд Одеської області ухвалою, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду, у справі № 916/4932/15 про банкрутство ПАТ "Одеський олійножировий комбінат" відхилив повністю поточні грошові вимоги ПАТ "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи ФГВФО до боржника, що складаються з процентів за договором та трьох процентів річних, нарахованих через неналежне виконання договорів кредитної лінії.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Читайте також: "Дарувальник може розірвати договір, лише коли дарунок на момент пред’явлення вимоги збережений, – КЦС ВС".
Про це повідомляє прес-служба Верховного Суду.
За результатами касаційного перегляду цих судових рішень КГС ВС залишив їх без змін, зазначивши таке.
Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено, що ПАТ "Дельта Банк" скористалося правом на звернення з позовом про дострокове стягнення заборгованості, яка виникла на підставі договорів кредитної лінії, чим змінило порядок, умови і строк їх дії. Тому право нараховувати передбачені цими договорами проценти за користування кредитом припинилося згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України.
Такий висновок апеляційного суду повністю узгоджується з правовою позицією ОП КГС ВС (постанова від 18 вересня 2020 року у справі № 916/4693/15) та ВП ВС (постанова від 4 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16) з тотожного питання.
Умови щодо нарахування процентів за правомірне та неправомірне користування кредитними коштами мають визначатися окремими пунктами договору.
Водночас судом апеляційної інстанції встановлено, що в кредитних договорах немає умов, які б передбачали наслідки протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов’язання. Тому до спірних правовідносин підлягають застосовуванню положення ст. 625 ЦК України.
За ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (Закон про банкрутство) грошове зобов’язання – зобов’язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України.
Цією ж статтею Закону про банкрутство визначено, що кредитор – юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника; конкурсні кредитори – кредитори за вимогами до боржника, які виникли до відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори – кредитори за вимогами до боржника, які виникли після відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство; забезпечені кредитори – кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).
Класифікація кредиторів законодавцем здійснена залежно від часу або періоду виникнення грошового зобов’язання у боржника. Тобто поточними є кредитори з вимогами до боржника, що ґрунтуються на зобов'язаннях, які виникли після порушення провадження у справі.
Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України кредитор має право вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила передбачають компенсацію правопорушником постраждалій стороні майнових витрат у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором).
Інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов’язання. Тому зобов’язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.
Така правова позиція сформульована у постанові ВП ВС від 7 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19.
У справі, що розглядається, грошова вимога про визнання поточними нарахованих річних процентів є додатковою до основної заборгованості боржника перед банком за кредитними договорами, яка була повністю визнана господарським судом першої інстанції та включена до реєстру вимог кредиторів.
Так, нарахування, здійснені відповідно до ст. 625 ЦК України та заявлені окремо від основного зобов’язання, яке виникло до відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство і виконання якого не забезпечено заставою майна боржника (вимоги за яким визнані конкурсними), не можуть бути визнані поточними в розумінні приписів ст. 1 Закону про банкрутство, і на них поширюється правовий режим мораторію у справі про банкрутство.
Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 10 листопада 2020 року у справі № 916/4932/15 можна ознайомитися за посиланням.
Нагадаємо, КАС ВС вказав на підстави для скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт.