Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Товариства до Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря, в якій позивач просив визнати протиправними дії відповідача щодо пред’явлення претензії, а також стягнути грошові кошти.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Читайте також: "КЦС ВС: Особливості розгляду справ про визнання особи недієздатною та можливість її участі у процесі".
Про це повідомляє прес-служба Верховного Суду.
Як зазначається, суть спору полягає в тому, що Інспекція склала акт відбору проб та протокол, у яких встановлено забруднення внутрішніх морських вод і територіального моря України внаслідок скиду з судна позивача баластних вод в акваторію Аджалицького лиману з перевищенням гранично допустимих концентрацій завислих речовин, заліза та нафтопродуктів. Зазначені обставини стали підставою для пред’явлення претензії та запропоновано відшкодувати добровільно збитки, нанесені державі. Крім того, начальник Інспекції прийняв рішення про заборону на вихід судна з морського порту "Южний" у зв’язку із заподіянням шкоди навколишньому природному середовищу та несплатою штрафів чи претензії за порушення природоохоронного законодавства.
Не погоджуючись із діями відповідача щодо складання претензії за порушення природоохоронного законодавства, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Зокрема, рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін рішенням суду апеляційної інстанції, у задоволенні позову відмовлено. При цьому суди виходили з того, що відповідач мав повноваження на пред’явлення претензії відповідно до п. "ґ" ч. 1 ст. 20-2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", а позивач натомість оплатив добровільно збитки, які були визначені в претензії. Суди попередніх інстанцій також зазначили, що дії відповідача щодо пред’явлення претензії безпосередньо не породжують правових наслідків для позивача.
Колегія суддів загалом погодилася з такими висновками, проте відзначила особливості їх застосування щодо спірних відносин.
Так, Суд зазначив, що правовий алгоритм стягнення збитків, завданих навколишньому середовищу, передбачає, що у разі відхилення претензії органи Державної екологічної інспекції України звертаються до суду з відповідним позовом до власника судна про стягнення збитків. Під час розгляду справи за таким позовом суд перевіряє, зокрема, чи було вчинено правопорушення, чи завдано збитки та який їх розмір. Судовий порядок стягнення збитків дає можливість суб’єкту господарювання захиститися від необґрунтованих вимог. На стадії оформлення та пред’явлення претензії в адресата претензії не виникають обмеження або перешкоди у здійсненні своєї нормальної господарської діяльності.
Суд вказав, що зазвичай добровільна сплата претензійної суми свідчить про згоду з претензією. Однак у ситуації позивача, яка загалом є типовою для портів України через наявність законодавчих прогалин, цей алгоритм не працює. Заборона виходу судна з порту у зв’язку з несплатою суми збитків змушує судновласника сплатити суму претензії, а тому сплату претензійної суми за таких вимушених для позивача обставин не можна назвати добровільною або такою, що свідчить про згоду із претензією.
Зважаючи на зазначені чинники, судновласник сплатив суму претензії як певну заставу (гарантію). Така поведінка має раціональні причини і захищає інтереси не лише судновласника, але й державу, до якої згодом може бути пред’явлено позов про відшкодування шкоди у зв’язку із незаконною затримкою судна.
Суд звернув увагу, що сама собою претензія безпосередньо не породжує негативних наслідків для юридичної особи. Однак такі наслідки (у вигляді обмеження господарської діяльності) породжують рішення про заборону судна на вихід з порту, яке ґрунтується на претензії.
Крім того, колегія суддів зауважила, що зупинка відповідачем рішення про заборону на вихід судна з морського порту після сплати позивачем суми претензії не впливає на можливість його оскарження. Правомірність рішення про заборону на вихід судна з морського порту може бути перевірена і після його виконання, а також у разі зупинення чи скасування органом, що його видав, якщо позивач вважає, що мало місце порушення його прав у зв’язку із таким рішенням.
Отже, саме рішення Інспекції про заборону на вихід судна з порту накладає обтяження на суб’єкта господарювання та є основним рішенням суб’єкта владних повноважень, яке підлягає оскарженню в судовому порядку.
Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій, розглядаючи зазначену справу, обмежилися лише вирішенням питання щодо можливості судового оскарження дій відповідача щодо пред’явлення претензії. Суди не оцінювали правомірності підстав, порядку екологічного контролю судна та рішення про заборону на вихід судна з порту, тобто тих реальних адміністративних актів, які призвели до стверджуваних порушень прав позивача.
Таким чином, з огляду на неповне з’ясування судами першої та апеляційної інстанцій усіх обставин справи, які мають важливе значення для правильного її вирішення, у силу вимог ч. 2 ст. 353 КАС України Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова Верховного Суду від 19 жовтня 2020 року у справі № 420/4129/19 (адміністративне провадження № К/9901/6732/20) за посиланням.
Нагадаємо,КЦС ВС роз’яснив порядок утримання податку при ухваленні рішення про стягнення зарплати.