Вдова судді у відставці звернулася до суду через відмову обласного департаменту Пенсійного фонду в переведенні її на пенсію у зв’язку з втратою годувальника в розмірі 50 % щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Натомість їй було обчислено пенсію в розмірі 50 % від пенсії за віком на загальних підставах померлого годувальника згідно із Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (від 9 липня 2003 року № 1058-IV).
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Читайте також: "КАС ВС: Ліцензіат у разі зміни власників зобов’язаний звертатися із заявою про переоформлення ліцензії на мовлення"
Про це повдіомляє пресслужба Верховного Суду.
Отже, спір виник щодо бази для обчислення пенсії за втратою годувальника. Позивачка вважала, що до розрахунку слід брати розмір щомісячного довічного грошового забезпечення, а Пенсійний фонд – розмір пенсії за віком, яку мав би отримувати суддя.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду вказав, що відмова відповідача в призначенні пенсії у зв’язку з втратою годувальника в розмірі 50 % щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є правомірною.
Суд нагадав, що вже розглядав справи з подібними правовідносинами і дійшов висновку, що «виплата довічного грошового утримання нерозривно пов’язана з конституційно визначеним статусом професійного судді, не є видом пенсії у розумінні законодавства, а відтак її розмір не може бути базовою величиною при розрахунку розміру пенсії у зв’язку з втратою годувальника, у випадку призначення такої пенсійної виплати непрацездатним членам сім’ї судді».
Водночас Верховний Суд звернув увагу на те, що раніше висловлювався щодо права утриманців судді, який перебував у відставці та отримував щомісячне довічне грошове утримання, на призначення пенсії у зв’язку із втратою годувальника на підставі ст. 37 Закону України «Про державну службу» (від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ) у розмірі 70 % від заробітної плати судді.
З огляду на це Суд дійшов висновку, що ч. 1 ст. 37 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» слід застосовувати з урахуванням того, що розмір пенсії у зв’язку із втратою годувальника – судді у відставці, що отримував щомісячне довічне грошове утримання і на час смерті мав право на пенсію за віком на підставі ст. 37 Закону України «Про державну службу» (№ 3723-ХІІ), визначається на вибір заявника, який звернувся за призначенням пенсії у зв’язку із втратою годувальника в розмірі:
70 % від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі ст. 37 Закону України «Про державну службу» (№ 3723-XII), або
50 % від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (№ 1058-IV).
Вибір заявника (там, де він є) стає вирішальним і тоді, коли йдеться про обчислення розміру пенсії. Однак цей вибір є ілюзорним, коли особа не обізнана про свої права та альтернативи.
Отже, саме Пенсійний фонд та його органи, які повинні застосовувати законодавство з урахуванням висновків Верховного Суду, мають забезпечити умови, за яких особа буде обізнана з умовами призначення різних пенсій і зможе робити усвідомлений вибір.
У контексті обставин справи, що розглядається, Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суди не встановили, чи мав суддя у відставці право на пенсію за віком на підставі Закону України «Про державну службу», а також не з’ясували, чи виконав відповідач обов’язок щодо ознайомлення позивачки з призначенням різних пенсій.
Постанова Верховного Суду від 21 грудня 2021 року у справі № 440/7341/20 (адміністративне провадження № К/9901/18184/21) за посиланням.