Епідемія, страх, нагнітання, паніка, істерія – це все супроводжуючі моменти надзвичайної ситуації, яка потребує оперативних заходів для захисту всіх і кожного. Не вдаючись в моральну сторону цього питання і без пошуків «крайнього», редакція «Юридичної Газети» вирішила з’ясувати, що означає карантин з юридичної точки зору, чи є законним «примусовий карантин» і які є юридичні наслідки недотримання санітарних норм?
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Коментарі:
Ірина Сенюта,
Чи законне обмеження на карантин за умов коронавіруса 2019
Відповідно до ст. 427 Угоди про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами - з іншої сторони, ратифікованої Законом України від 16.09.2014, співробітництво у галузі охорони здоров’я передбачає попередження і контроль над інфекційними хворобами, такими як ВІЛ/СНІД і туберкульоз, підвищення готовності до ризику спалахів високо патогенних хвороб та імплементацію Міжнародних медико-санітарних правил (п. b). У Міжнародних медико-санітарних правилах (далі - Правила) під карантином розуміється обмеження діяльності та/або відділення від інших підозрілих на зараження осіб, які не хворі, або підозрілих на зараження багажу, контейнерів, перевізних коштів або товарів таким чином, щоб запобігти можливому поширення інфекції або контамінації.
У ст. 30 Правил зазначено, що особа, яка здійснює поїздку, з підозрою на зараження після прибуття поміщена під медичний нагляд, може продовжити свою міжнародну поїздку, якщо, на думку держави-учасниці, дана особа не становить неминучого ризику для здоров’я населення. У ст. 31 Правил також передбачено, що при наявності даних про неминучий ризик для здоров’я населення держава-учасниця, відповідно до національного законодавства і в тій мірі, в якій це необхідно для встановлення контролю над таким ризиком, може змусити особу, що здійснює поїздку, піддатися або рекомендувати їй зазнати додаткових медико-санітарних заходів, які дозволяють запобігти або встановити контроль над поширенням хвороби, включаючи ізоляцію, карантин або поміщення особи, що здійснює поїздку, під медичний нагляд. Слід врахувати, що, відповідно до ст. 23 Правил, медичне обстеження, вакцинація, профілактика або будь-який медико-санітарний захід можуть здійснюватися на підставі цих Правил стосовно осіб, які здійснюють поїздку, тільки за умови їхньої чітко вираженої попередньої інформованої згоди або згоди їхніх батьків або опікунів. Аналогічні положення відображені у Правилах санітарної охорони території України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2011 №893.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», карантин - адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб. Регламент встановлення карантину передбачений у ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ст. 40 Закону України «Про санітарне та епідемічне благополуччя».
Карантин встановлюється і відміняється КМУ за зверненням МОЗ України за поданням головного державного санітарного лікаря України. У рішенні про встановлення карантину мають бути вказаны: 1) обставини, що призвели до цього; 2) визначаються межі території карантину; 3) затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення; 4) встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов'язки, що покладаються на них. Далі читайте за посиланням.
Радмила Гревцова, адвокат, Голова Комітету Асоціації адвокатів України з права охорони здоров'я, директор навчально-наукового центру медичного права КНУ імені Тараса Шевченка
Готовність до Сovid-2019: обсервація, карантин, права людини, повноваження органів та посадових осіб
«Жодна країна не повинна вважати, що у неї не буде випадків захворювання. Це може бути фатальною помилкою», – таке попередження пролунало з вуст Генерального директора ВООЗ Тедроса Гебреесуса на брифінгу 27.02.2020.
Які протиепідемічні заходи можуть запровадити, якщо коронавірус дістанеться України? Як це вплине на наші права та обов'язки?
МЕДИКО-САНІТАРНІ ТА АДМІНІСТРАТИВНІ ЗАХОДИ
З метою біологічного захисту населення законодавство передбачає запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів, обсервації та карантину (ст. 37 Кодексу цивільного захисту України). Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначає обмежувальні протиепідемічні заходи як медико-санітарні та адміністративні заходи, що здійснюються в межах осередку інфекційної хвороби з метою запобігання її поширенню.
Щодо обсервації, то законодавець не наводить дефініції цього поняття. У словниках під обсервацією розуміється ізоляція людей, які прибули з місць, де спостерігаються випадки інфекційних захворювань, для спостереження та профілактики. Тривалість обсервації визначається інкубаційним періодом захворювання, з приводу якого її призначено (Словник української мови у 20 томах. [Електронний ресурс]. – Режим доступу тут.
Поміщення українських та іноземних громадян, евакуйованих літаком з м. Ухань, на 14 днів під медичний нагляд у санаторії національної гвардії МВС України в м. Нові Санжари, цілком відповідає розумінню обсервації.
Найбільш суворим заходом у плані обмежень, яких зазнають громадяни, підприємства, установи та організації, вважається карантин. Карантин визначається як адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб.
Варто звернути увагу, що днями COVID-19 офіційно було віднесено до особливо небезпечних інфекційних хвороб (Наказ МОЗ України від 25.02.2020 р. №521). У разі потреби це дозволить застосовувати на відповідній території правовий режим карантину.
КАРАНТИН
Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачає, що карантин на відповідній території встановлюється та скасовується Кабінетом Міністрів України. Організація та контроль за дотриманням встановленого на території карантину правового режиму здійснюють місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На територіях, де встановлено карантин, місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування надається право:
- залучати підприємства, установи, організації незалежно від форм власності до виконання заходів з локалізації та ліквідації епідемії чи спалаху інфекційної хвороби. Далі читайте за посиланням.
Ірина Черноусова, помічник юриста ЮК «Правовий Альянс»
Під час надзвичайних ситуацій та епідемій ми можемо говорити про можливі обмеження прав громадян та осіб, які перебувають на території певної держави. У цих випадках виникає багато ситуацій і питань, які потребують додаткового правового врегулювання.
Карантин може бути встановлений на період, необхідний для ліквідації епідемії особливо небезпечної інфекційної хвороби. В цей час може змінюватися режим роботи підприємств та встановлюватися обмеження або заборони на масові заходи. Поняття «примусовий карантин» за своїм змістом є доволі суб’єктивним, адже містить слово «примус», що означає відповідальність за порушення певних правил. Впровадження карантину має викликати в суспільства, насамперед, розуміння своєї особистої відповідальності.
В Україні діють такі законодавчі акти як Закони України «Про захист населення від інфекційних хвороб», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», а також нещодавно прийнятий Наказ Міністерства охорони здоров’я України «Про заходи щодо недопущення занесення і поширення на території України випадків захворювань, спричинених новим коронавірусом, виявленим у місті Ухань (провінція Хубей, Китай)».
Закон «Про захист населення від інфекційних хвороб» наділяє повноваженнями місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування встановлювати особливий режим в'їзду на територію карантину та виїзду з неї громадян і транспортних засобів, а у разі потреби – проводити санітарний огляд речей, багажу, транспортних засобів та вантажів в умовах карантину, а також створювати на в'їздах і виїздах з території карантину контрольно-пропускні пункти.
З одного боку, це є обмеженням прав на свободу пересування, закріплених у ст. 33 Конституції України. З іншого боку, п. 4 ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що право вільного пересування в певних місцевостях може підлягати обмеженням, що встановлено законом і виправдано суспільними інтересами в демократичному суспільстві.
В деяких провінціях Китаю встановлені достатньо жорсткі обмеження пересування. Як повідомляють засоби масової інформації, у провінції Хубей дозволяється залишати свої оселі тільки у разі гострої потреби один раз на три дні одному члену сім’ї. За порушення встановлених правил передбачаються жорсткі запобіжні заходи. Наразі обмеження свободи пересування через карантин встановлені в деяких містах Італії, а за порушення правил передбачені штрафи та арешти.
Чи існує вірогідність таких обмежень в Україні? У 2009 р. в Україні вже був досвід обмеження права пересування між областями під час епідемії грипу A/H1N1. Інше питання полягає в тому, якою буде реакція суспільства на жорсткі обмеження і наскільки свідомо громадяни будуть дотримуватися встановлених правил.
Ст. 28 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» передбачає також примусову госпіталізацію осіб, хворих на особливо небезпечні інфекційні хвороби, що за своїм змістом є обмеженням волі. Відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров’я України «Про внесення зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб» №521 від 25.02.2020 р., до особливо небезпечних інфекційних хвороб був віднесений COVID-19 (коронавірус). Водночас тут постає питання про співмірність інтересу людини та інтересів усього суспільства.
Слід зазначити, що евакуйовані з Китаю українці, які наразі перебувають у санаторії в Нових Санжарах, добровільно підписали угоду про перебування на карантині протягом 14 днів.
Додатково звертаємо увагу, що законодавством встановлюється адміністративна, цивільно-правова та кримінальна відповідальність за порушення санітарного законодавства. Ст. 325 Кримінального кодексу України встановлена відповідальність за порушення санітарних правил і норм щодо запобігання інфекційним захворюванням у вигляді штрафу до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в окремих випадках – навіть позбавленням волі на строк від 5 до 8 років.
Постає питання про те, наскільки збалансовані права та відповідальність осіб під час виникнення надзвичайних ситуацій в суспільстві? Чи допустиме обмеження прав людини задля суспільного блага? Однозначну відповідь надати доволі складно.
Відповідальність за порушення норм санітарно-епідемічного законодавства встановлюється враховуючи пріоритетність здоров’я нації. Важливим є розуміння, що відповідальність за свої дії починається з кожної людини як частини суспільства. Законодавство може лише встановлювати її за порушення правил та норм. Все інше – свідома відповідальність людини за свої дії перед собою та суспільством.