24 квітня 2025 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Ситник проти України» (заява № 16497/20), визнавши, що держава порушила права заявника, гарантовані статтями 6 § 1, 8 Європейської конвенції з прав людини.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Це рішення може стати прецедентним не лише для майбутніх спорів, пов’язаних із Реєстром корупціонерів, а й для ширшого кола питань щодо захисту репутації публічних осіб і дотримання процесуальних гарантій в адміністративному судочинстві.
Контекст справи
Заявником виступив Артем Ситник, колишній директор Національного антикорупційного бюро України (НАБУ).
У 2019 році було складено адміністративний протокол щодо Артема Ситника за підозрою в отриманні недозволеного подарунка — організованого відпочинку на мисливській базі. Дії були кваліфіковані як адміністративне правопорушення, пов’язане з корупцією, за статтею 172-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення — порушення встановлених законом обмежень щодо одержання подарунків.
Рішення суду першої інстанції, яке визнало Ситника винним у правопорушенні, стало підставою для його внесення до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов'язані з корупцією правопорушення (Реєстр корупціонерів) — безстроково.
Ключові правові висновки ЄСПЛ
Порушення статті 6 Конвенції (право на справедливий судовий розгляд)
ЄСПЛ встановив, що:
- заявник не мав ефективної можливості захистити себе в адміністративному процесі. Суд поставив під сумнів неупередженість національних судів та якість обґрунтування рішень;
- рішення про його вину ґрунтувалося на недостатньо досліджених фактах, а сама процедура не відповідала стандартам справедливого розгляду у розумінні Конвенції. «Заявника було позбавлено будь-якої практичної можливості ефективно оскаржити висунуті проти нього обвинувачення» (§82)
Суд встановив, що національні суди фактично змусили заявника доводити свою невинуватість.
Порушення статті 8 Конвенції (право на повагу до приватного життя)
Внесення заявника до Реєстру корупціонерів безстроково було визнано непропорційним втручанням у його право на репутацію та професійну честь.
«Факт включення до Реєстру корупціонерів… серйозно зашкодив репутації заявника, кидаючи тінь на його добре ім’я та підриваючи довіру до його професійних досягнень» (§109)
Суд наголосив, що автоматичне та безстрокове внесення особи до публічного реєстру — без урахування конкретного контексту, ступеня тяжкості правопорушення чи можливості виправлення — порушує принципи демократичного суспільства. Це створює надмірне стигматизування, зокрема для осіб, що обіймали чи обіймають публічні посади.
«Опублікована інформація мала стигматизуючий характер, а тривалість її зберігання без обмеження в часі не відповідала вимогам пропорційності» (§124)
Порушення статті 18 у поєднанні зі статтями 6 і 8 (зловживання обмеженнями прав)
ЄСПЛ дійшов висновку, що справжньою метою переслідування Ситника була політична помста та дискредитація, а не законна боротьба з корупцією, «переважною метою органів влади у цій справі було не запобігання корупції в державній службі, як це стверджував Уряд, а особистий напад на моральну та професійну репутацію заявника» (§158)
ЄСПЛ визнав законною мету боротьби з корупцією (§119), проте зазначив, що навіть ця легітимна ціль не виправдовує необґрунтоване та безстрокове обмеження прав людини (§§ 120–125).
Повний текст рішення доступний англійською мовою на офіційному сайті ЄСПЛ за посиланням.