Минулого тижня у Києві відбувся круглий стіл «Використання практики Європейського суду з прав людини в адміністративному судочинстві». Це перший захід, організований новоствореним Центром дослідження проблем адміністративної юстиції. За словами його очільника та модератора круглого столу Антона Монаєнка, подібні заходи спільно з адмінсудами планується проводити на постійній основі.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Під час виступу Голова Касаційного адміністративного суду у складі ВС Михайло Смокович зазначив, що без практики ЄСПЛ адміністративним судам неможливо вирішувати конфлікти у сфері публічно-правових відносин: «Кодекс адміністративного судочинства України дозволив адмінсудам піддавати сумніву норму закону, яка не підтверджена висновком КСУ. Адміністративні суди вже розглянули кілька таких справ, за якими були винесені певні рішення (вважаючи, що відповідні положення закону були неконституційними), а також звернулися з цією метою до Пленуму ВС. Однак Пленум поки що відмовляється розглядати такі звернення». Аналогічна проблема спостерігається з рішеннями ЄСПЛ.
За словами заступника Міністра юстиції України - Уповноваженого у справах ЄСПЛ Івана Ліщини, практика ЄСПЛ найкраще підходить для використання саме в адміністративних справах. Адмінсуди для захисту людини від держави мають керуватися саме практикою ЄСПЛ. Іншим аспектом, на його думку, є загальне ставлення до практики ЄСПЛ. Трапляються випадки, коли суди не дуже вдало це роблять (мають або декларативне, або маніпулятивне ставлення до застосування практики). «На мою думку, застосування практики ЄСПЛ має бути тоді, коли його рішення дозволяє захистити права людини. Також для наших судів важливо робити це влучно, тобто застосовувати у тих випадках, для яких ця практика була створена», - зауважив чиновник.
Окрім того, він наголосив, що дуже важливо читати факти, викладені у справі (чи збігаються вони з конкретною справою), адже без цього застосування практики ЄСПЛ є філософією.
Суддя КСУ Віктор Городовенко зазначив про важливість поєднання академічної науки з її практичним застосуванням. Також він додав, що сьогодні в КСУ сформована доктрина дружнього тлумачення норм міжнародного права, яке враховує рішення ЄСПЛ під час інтерпретації положень, що стосуються конституційних прав та свобод. «Іноді виникають конфлікти між нормами Конституції України та нормами міжнародного права. Тому була сформована концепція - принцип дружнього ставлення до норм міжнародного права», - розповів пан Городовенко.
«Підходи КСУ у використанні практики ЄСПЛ завжди змінювалися», - наголосила під час виступу Наталія Шаптала, Голова КСУ (14.05.2019-17.09.2019 рр.). За її словами, останнім часом використання КСУ практики ЄСПЛ стало більш поширеним. «Ми не можемо ставити рішення ЄСПЛ над Конституцією України. Однак, оскільки ми рухаємося в Європу, то останнім часом у своїй практиці звертаємо увагу на рішення Конституційного суду Німеччини», -зазначила пані Шаптала.
За словами члена-кореспондента НАПрН України Михайла Буроменського, в Україні є Закон «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», який відповідає на питання про те, як ми можемо застосовувати практику ЄСПЛ. На думку спікера, до практики ЄСПЛ потрібно ставитися з повагою та обережністю, адже сьогодні в Україні «маятник нахилився в інших бік». Пан Буроменський нагадав, що наприкінці 90-х рр. - на початку 2000 рр. практику ЄСПЛ намагалися внести до української судової практики, тому що у той час суди відмовлялися застосовувати практику ЄСПЛ. До того ж якщо застосовували, то робили це в дуже дивний спосіб і в поодиноких випадках.
Спікер зазначив, що сьогодні у нас існує майже 300 тис. посилань на Європейську Конвенцію з прав людини. Серед усіх цих посилань 32% не мають значення (рішення просто стає гарним). Дуже показово, що ці посилання часто є шаблонними. Однак, оскільки вони не працюють, то часто відволікають від суті рішення. Зокрема, в КАС 74% посилань є шаблонними. «Необхідно мінімізувати посилання на рішення ЄСПЛ, звести до їх необхідного мінімуму. Вони мають бути реальними, коли немає українського законодавства з цього питання, а іншого рішення, ніж послатися на європейську практику, не існує. В іншому випадку нівелюється цінність цих посилань», - резюмував Михайло Буроменський.
Олег Прудивус, член Вищої ради правосуддя, висловив свої особисті міркування щодо застосування практики ЄПСЛ в адмінсудочинстві. За його словами, під сумнівом стоїть питання про те, наскільки наші суди вдало, слушно та своєчасно посилаються на практику ЄСПЛ. «Коли розпочалася розбудова судової системи незалежної України, нам потрібно було втілювати нові принципи. Тоді застосування практики ЄСПЛ було маяком, на який варто рівнятися всій судовій системі нашої держави. Таким чином, у нас сформувалося нове сприйняття права. Той період є важливим для перейняття цих принципів та тлумачення Європейської конвенції з прав людини, а врахування практики ЄСПЛ було необхідним», - зазначив пан Прудивус.
Однак сьогодні постало питання про те, чи потрібно нам недолуго використовувати рішення ЄСПЛ в цих же «порціях», як і раніше. На думку експерта, українські суди повинні самостійно формувати свою правову систему, враховуючи правову систему Європи: «Тому до практики ЄСПЛ слід ставитися дещо обережно. Всі закони є тимчасовими, а право - вічне».
За словами Олександри Яновської, судді Великої Палати ВС, судді мають залишати позаду формальні підходи та застосовувати розуміння і формулювання, в яких закладена ідея захисту прав людини: «Ми маємо пам’ятати про ідеї, які були закладені в практику ЄСПЛ».
Коментар
Антон Монаєнко
д.ю.н., професор, заслужений юрист України, Інститут законодавства Верховної Ради України, керівник Центру дослідження проблем адміністративної юстиції Київського регіонального центру Національної академії правових наук України
Україна є однією з небагатьох держав Ради Європи, яка на законодавчому рівні врегулювала практику виконання рішень ЄСПЛ окремим Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини». Ратифікувавши Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і прийнявши вищевказаний Закон, Україна наблизилася до створення однорідної судової практики, узгодженої з європейською правовою системою у схожих правовідносинах.
Визначення ЄСПЛ принципів та стандартів у процесі вирішення конкретних справ надає можливість використання його правових позицій у процесі розгляду та вирішення публічно-правових спорів у судовому порядку. Це забезпечується, зокрема, законодавчо закріпленою можливістю безпосереднього застосування адміністративними судами положень Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права у процесі розгляду справ. Формування єдності судової практики та її приведення у відповідність до рішень ЄСПЛ є достатньо складним напрямком роботи для адміністративних судів. Як виявилося, у правозастосовній практиці адміністративних судів існують значні труднощі у правильному розумінні та використанні ЄКПЛ та рішень ЄСПЛ.
У форматі посилання на Конвенцію та практику ЄСПЛ слід констатувати, що в одній частині судових рішень судді адміністративних судів обмежуються лише загальним згадуванням окремих її положень, в іншій частині судових рішень можна побачити вказівку на ту чи іншу статтю Конвенції без пояснення її значення та обґрунтування її застосування у процесі розгляду відповідної адміністративної справи.
Також існують судові рішення, в яких судді в мотивувальній частині обмежуються лише такими узагальненими фразами: «це суперечить принципу правової визначеності», «відповідно до рішень ЄСПЛ» тощо. Окрім того, судді можуть підміняти мотивувальну частину судового рішення відповідною практикою ЄСПЛ. Тут варто зауважити, що в рішенні ЄСПЛ у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 р. Суд зазначив: «У рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються».
У деяких суддів існує плутанина у розумінні та розрізненні практики Суду ЄС та ЄСПЛ, а також взагалі у доцільності її застосування. Часто-густо можна побачити, що назви рішень ЄСПЛ виписуються в судових рішеннях з помилками, їхні тексти видозмінюються, що призводить до унеможливлення ідентифікації відповідного правильного рішення ЄСПЛ.
Ще однією проблемою використання практики ЄСПЛ в адміністративному судочинстві є вибірковість її застосування, порушення так званого «юрисдикційного критерію», де фабула справи в рішенні ЄСПЛ відрізняється від фактичних обставин, які досліджують судді у процесі вирішення публічно-правового спору у відповідній адміністративній справі, хоча в цьому рішенні ЄСПЛ та рішенні відповідного адміністративного суду застосовується один і той же правовий принцип. Та й взагалі, схожість фактичних обставин в адміністративній справі та обставин справи, яку вже розглядав ЄСПЛ, не може підлягати безапеляційному застосуванню адміністративним судом відповідної практики ЄСПЛ.
У деяких рішеннях можна спостерігати множинність посилань на практику ЄСПЛ, коли певна правова позиція судді обґрунтовується посиланням на значну кількість рішень ЄСПЛ або наводяться посилання на рішення цього Суду, яке жодним чином не стосується предмета розгляду судом адміністративної справи. Інколи судді посилаються на практику ЄСПЛ за відсутності прогалин та колізій в чинному законодавстві України з метою «прикрашання» судового рішення, створюють суперечності між наведеною правовою позицією ЄСПЛ та рішенням суду, шаблонно використовують практику ЄСПЛ та відтворюють всі помилки, які допустили судді у попередніх рішеннях.
У питаннях забезпечення єдності судової практики також є проблема у використанні практики ЄСПЛ. В одному рішенні адміністративні суди обґрунтовують відповідь на кожен аргумент сторони спору, а в інших рішеннях, посилаючись на це ж рішення ЄСПЛ, не обґрунтовують свою відповідь на кожен аргумент сторони, хоча цей аргумент є важливим для сторони. На думку ЄСПЛ, це вважається порушенням ст. 6 Конвенції, оскільки сторона не була почута під час винесення судового рішення, яке має бути справедливим. Така ситуація з використанням рішень ЄСПЛ не сприяє єдності судової практики.
Наостанок, проблемою є відсутність офіційних перекладів рішень ЄСПЛ, що унеможливлює застосування цілої низки рішень ЄСПЛ українськими судами в багатьох категоріях адміністративних справ. Погоджуюся з Михайлом Буроменським, який під час круглого столу зазначив, що потрібно виважено підходити до застосування практики ЄСПЛ. Окрім того, доцільно зменшити безпідставні посилання на рішення ЄСПЛ у процесі розгляду відповідним судом справ без належної для цього необхідності. Посилання на практику ЄСПЛ має бути обґрунтованим.
На мою думку, враховуючи вищенаведені проблеми з практикою застосування рішень ЄСПЛ та ЄКПЛ, можна узагальнити такі критерії використання практики ЄСПЛ:
- наявність певної правової проблеми, яку неможливо вирішити без застосування практики ЄСПЛ;
- наявність прогалин у чинному законодавстві України;
- колізія норм чинного законодавства України;
- відсутність порядку реалізації окремих положень певного Закону України, що порушує конвенційні права людини (це нова проблема у правозастосовній практиці для адміністративних судів);
- неоднозначне трактування норм чинного законодавства України - мова йде про якість закону та про застосування за таких обставин правила про пріоритет з найбільш сприятливим для особи тлумаченням норми права (наприклад, рішення ЄСПЛ «Щокін проти України»).