 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Сьогодні суспільство і держава приділяють значну увагу домашньому насильству та його протидії. Законодавцем пропонуються все нові і нові доповнення положень Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального та Кримінального процесуальному кодексу України з метою удосконалення чинних інструментів протидії домашньому насильству.
Перш ніж перейти саме до застосування положень КПК України варто звернути увагу на ст. 126-1 КК України: домашнє насильство: домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи.
Так, з огляну на те, що у диспозиції цієї статті зазначається про «системність домашнього насильства», для настання складу кримінального правопорушення за ст. 126-1 КК України, необхідно звернути увагу на те, чи особа притягувалась раніше до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП.
У Постанові від 25 лютого 2021 року у справі № 583/3295/19 зазначено, що «словосполучення «систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства» описує діяння. Закінченим кримінальне правопорушення вважається з моменту вчинення хоча б однієї із трьох форм насильства (фізичного, психологічного чи економічного) втретє, у результаті чого настав хоча б один із вказаних в законі наслідків. При цьому не має значення, чи було відображено в адміністративному протоколі поліції, в обмежувальному приписі чи в іншому документі факт перших двох актів насильства. Факт документування має значення для доказування систематичності, але не більше ніж інші передбачені законом докази».
Важливо звернути увагу, що саме завдяки підписанню та ратифікації Україною Конвенції Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок та домашньому насильству й боротьбу з цими явищами (далі - Стамбульська конвенція) до положень КПК України були внесені зміни щодо кримінальних проваджень за фактом домашнього насильства.
Говорячи про застосування норм КПК України у кримінальних провадженнях за фактом домашнього насильства, можемо виділити такіособливості.
Кримінальне провадження за фактом вчинення домашнього здійснюється у формі приватного обвинувачення, тобто реєстрація кримінального провадження відбувається за заявою саме потерпілої особи (ст. 477 КПК України). Отже, враховуючи вищевказані положення, орган досудового розслідування не може самостійно, без заяви потерпілого, зареєструвати кримінальне провадження за фактом домашнього насильства, передбаченого ст. 126-1 КК України.
Також окремо слід зазначити, що ст. 52 Стамбульської конвенції передбачає, що сторони вживають необхідних законодавчих або інших заходів для забезпечення того, щоб компетентним органам надавалися повноваження видавати приписи в ситуаціях безпосередньої небезпеки про те, щоб особа, що вчинила домашнє насильство, звільнила місце проживання жертви або особи, яка знаходиться в ситуації ризику, на достатній період, та заборонити правопорушнику заходити до місця проживання жертви або особи, яка знаходиться в ситуації ризику, або контактувати з жертвою або особою, яка знаходиться в ситуації ризику.
З метою дотримання вищевказаних положень, ще в 2017 році було доповнено ст. 194 КПК України новою частиною, яка передбачає, що в інтересах потерпілого від злочину, пов’язаного з домашнім насильством, суд може застосувати до особи, яка підозрюється у вчиненні такого кримінального правопорушення, один або декілька таких обмежувальних заходів:
1) заборона перебувати в місці спільного проживання з особою, яка постраждала від домашнього насильства;
2) обмеження спілкування з дитиною у разі, якщо домашнє насильство вчинено стосовно дитини або у її присутності;
3) заборона наближатися на визначену відстань до місця, де особа, яка постраждала від домашнього насильства, може постійно чи тимчасово проживати, тимчасово чи систематично перебувати у зв’язку із роботою, навчанням, лікуванням чи з інших причин;
4) заборона листування, телефонних переговорів з особою, яка постраждала від домашнього насильства, інших контактів через засоби зв’язку чи електронних комунікацій особисто або через третіх осіб;
5) направлення для проходження лікування від алкогольної, наркотичної або іншої залежності, від хвороб, що становлять небезпеку для оточуючих, направлення для проходження програми для кривдників.
Окремо варто зазначити, що кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення підлягає закриттю у разі відмови потерпілого або його представника від такого обвинувачення (п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України). Однак такі положення КПК України містять виключення саме відносно кримінальних проваджень відкритих за фактом домашнього насильства. Законодавець встановив, що навіть якщо потерпілий або його представник відмовиться від обвинувачення, кримінальне провадження не буде закрите на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Свої особливості у кримінальних провадженнях щодо домашнього насильства має також інститут угод. За загальним правилом, передбаченим ст. 469 КПК України, угода про примирення може бути укладена за ініціативою потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого. Так само, виключно у кримінальних провадженнях за фактом домашнього насильства, угода про примирення може бути укладена лише за ініціативою потерпілого, його представника або законного представника.
Враховуючи вищевикладене, може дійти висновку, що чинна редакція КПК України передбачає доволі багато особливостей щодо кримінальних проваджень за фактом домашнього насильства, які були внесенні до закону з метою дотримання вимог Стамбульської конвенції, яку Україна підписала 07 листопада 2011 року, а ратифікувала тільки 20 червня 2022 року.