16 листопада Верховною Радою прийнято закон «Про медіацію». Важливість цієї події обумовлена не лише змістовним наповненням закону, але й самим фактом логічного завершення майже 12-річної історії спроб законодавчого врегулювання медіації. Це значний крок у розвитку медіації, шалений поштовх для її інституалізації.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Хоча зрозуміло, що відсутність спеціального закону не є перешкодою для успішного проведення медіації, яка, по суті, є різновидом переговорів. Вже багато років вона є дієвим альтернативним засобом вирішення сімейних, цивільних, господарських та інших спорів. Відсутність закону не була перепоною навіть для відкриття та забезпечення функціонування «Українською академією медіації» кабінетів медіації у приміщеннях судів різних юрисдикцій в Одесі. Однак прийняття закону позитивно вплине на підвищення поінформованості населення, активізацію правової спільноти та інституційний розвиток медіації.
Отже, пропонуємо розібратися з окремими аспектами закону.
Зазначимо, що прийнятий закон є рамковим. Це був свідомий вибір робочої групи Міністерства юстиції України з підготовки пропозицій про ратифікацію Конвенції ООН про транскордонні угоди, досягнутий внаслідок медіації. Він базувався на врахуванні особливостей розвитку медіації в Україні та рекомендаціях європейських та міжнародних експертів. Закон покликаний визначити основні поняття та фундаментальні принципи медіації, статус медіатора, права та обов’язки сторін, вимоги до договорів, що укладаються в процедурі медіації, а також створити сприятливі процесуальні умови та стимули для медіації в судовому процесі.
Відповідно до закону, медіація — це позасудова добровільна конфіденційна, структурована процедура, під час якої сторони за допомогою медіатора (медіаторів) намагаються запобігти виникненню або врегулювати конфлікт (спір) шляхом переговорів. Тобто медіація є різновидом переговорів, що мають свою структуру (послідовність стадій) та відбуваються за участю медіатора, який проводить сторони по цих стадіях.
Застосування медіації допускається у будь-яких існуючих конфліктах (спорах), у т.ч. цивільних, сімейних, трудових, господарських, адміністративних, а також у справах про адміністративні правопорушення та кримінальних провадженнях з метою примирення потерпілого з підозрюваним (обвинуваченим). Важливим чинником є визнання ефективності медіації не тільки як способу врегулювання конфліктів, але й як можливості запобігання їх виникненню. Медіація може бути проведена як до звернення до суду, так і під час судового провадження та навіть під час виконання рішення суду.
Процедура медіації є гарною альтернативою судовому розгляду спору.
Хто такий медіатор
Медіатор — це професійний переговорник, який допомагає сторонам налагодити комунікацію для сумісного пошуку взаємоприйнятного рішення. Важливо розуміти, що медіатор не шукає винних, не оцінює правові позиції сторін та не приймає жодних рішень щодо суті конфлікту (спору). Він є відповідальним за дотримання процедури, працює з інтересами та потребами сторін.
Відповідно до закону, медіатором може бути фізична особа, яка пройшла базову підготовку медіатора за програмою обсягом не менше 90 годин навчання, що обов’язково має включати щонайменше 45 годин практичних занять. Не має значення, якою є освіта медіатора чи рід його професійної діяльності.
Ключові переваги та особливості медіації
Вони базуються на таких головних принципах. Принцип добровільності означає, що ніхто не може бути примушений до врегулювання конфлікту (спору) шляхом проведення медіації. Сторони вільні у виборі медіатора, адже важливе значення в процедурі має довіра до нього. Крім того, сторони та медіатор мають право у будь-який момент відмовитися від участі в процедурі.
Принцип конфіденційності є одним з фундаментальних та означає, що медіатор та інші учасники медіації, в т.ч. суб’єкт, який забезпечує її проведення, не мають права розголошувати інформацію, що стала відома під час підготовки та проведення процедури. Розкриття конфіденційної інформації медіатором іншій стороні можливе лише за згодою сторони, яка надала таку інформацію.
Важливо, що медіатор не може бути допитаний у якості свідка у справі (провадженні) щодо інформації, яка стала йому відома під час підготовки та проведення медіації. До речі, подібна норма у 2017 р. з’явилася в нових редакціях усіх процесуальних кодексів, однак до прийняття закону про медіацію фактично була мертвою, бо жоден закон не містив обов’язку медіатора зберігати конфіденційність.
Принцип нейтральності, незалежності та неупередженості медіатора. Мається на увазі нейтральність медіатора у ставленні до сторін медіації та незалежність від них, а також органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших фізичних і юридичних осіб. Виражається нейтральність у рівному ставленні до обох сторін медіації, підтримці кожної з них у рівній мірі, однаковій увазі до них. Медіатор не оцінює сторони і їх дії. Саме ця нейтральність дозволяє медіатору подивитись на спірну ситуацію зі сторони.
Принцип самовизначення та рівності прав сторін. Сторони медіації самостійно обирають медіатора, визначають перелік питань для обговорення, варіанти вирішення конфлікту (спору), зміст угоди за результатами медіації, строки та способи її виконання, інші питання щодо конфлікту (спору) та проведення медіації. Рішення приймається виключно сторонами. Сенс цього принципу полягає у тому, що доля конфлікту (спору) повністю знаходиться в руках його сторін. Насправді це певний виклик для нашого суспільства. Не всі готові брати відповідальність за вирішення конфліктної ситуації на себе.
Що далі
Прийняття закону обумовлює ряд наступних кроків. Зокрема, рух у напрямку ратифікації Сінгапурської конвенції, оновлення державного стандарту надання соціальної послуги медіації, внесення змін до класифікаторів професій та видів економічної діяльності, розробка інших нормативно-правових актів.
З найближчого: з метою роз’яснення підґрунтя та логіки положень закону, а також їх співвідношення з законодавством та європейськими стандартами найближчим часом за підтримки проєкту ЄС Pravo-Justice буде розпочато роботу над постатейним коментарем до закону. Коментар слугуватиме джерелом інформації та надійним орієнтиром щодо застосування положень закону як для правників, представників органів влади, так і для населення. Планується, що примірники будуть широко розповсюджені серед різних стейкхолдерів.
Резюмуючи, варто підкреслити, що прийняття закону стало імпульсом, який змінить вектор розвитку медіації в Україні. Попереду — значна робота з інституціоналізації та популяризації медіації. Зараз важливе значення матиме якісна державна інформаційна політика з питань медіації для підвищення поінформованості населення. Поступово в Україні має сформуватися культура мирного врегулювання спорів.