Хоча у кожній демократичній державі право власності є одним із фундаментальних прав людини, для нього все ж існують обмеження. Одне з таких обмежень — можливість повернення за позовами прокурорів у державну власність майна, яке свого часу було законно приватизовано.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Без компенсації
Ідея таких звернень до суду полягає в тому, що, оскільки законодавство надає власникам широкі права щодо самостійного господарювання, така діяльність не повинна завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію тощо. І, спираючись на цей загальний принцип, в обґрунтуванні позовних вимог прокурори протиставляють інтереси держави та суспільства інтересам суб’єктів приватного права, які стали власниками нерухомого майна, у тому числі земельних ділянок.
Здебільшого підставами для позовів щодо повернення майна у державну власність стають допущені органами влади або місцевого самоврядування порушення процедури його відчуження первісному власнику.
Головна проблема полягає в тому, що майно витребовується без будь-якої компенсації у поточного власника, добросовісного набувача, який його придбав у законний спосіб за цивільно-правовими договорами у попереднього власника, який є останньою ланкою у ланцюжку попередніх власників та ще й відкрито володів ним значно більше строку позовної давності.
Якщо звузити, то юридична або фізична особа придбаває майно за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, зокрема сплачує податки, як за придбання, так і за користування цим майном, а потім, років через два — три, отримує позов від прокурора про повернення майна в державну власність, бо хтось там із попередніх власників колись не так його приватизував. Поточному власнику прийдеться витратити кошти та нерви на судову тяганину, але з достатньо високою ймовірністю це майно буде повернуто назад у державну власність.
Тобто виходить так, що держава однією рукою надає майно у приватну власність, отримує податки, а іншою — через деякий час забирає. І з погляду формальної логіки це недопустимо.
Законодавчі ініціативи
Сьогодні в парламенті розглядається кілька варіантів урегулювання проблеми.
Так, проєктом Закону № 11233 від 06.05.2024 «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо захисту прав власності добросовісного набувача» пропонується закріпити, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо з дати проведення реєстрації права власності першого набувача на державне або комунально нерухоме майно, незалежно від виду такого майна, минуло понад 5 років. Або з дати передачі першому набувачеві у власність державного або комунального рухомого або нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі чинним законодавством не передбачалася державна реєстрація правочину або реєстрація права власності, минуло понад 5 років (нова редакція ст. 388 ЦК).
Проєкт № 11134 від 29.03.2024 «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо відповідальності за шкоду, завдану державі, Автономній Республіці Крим та територіальній громаді, та посилення захисту прав добросовісного набувача» пропонує низку норм, згідно з якими:
- позовна давність не поширюватиметься на вимогу про відшкодування майнової шкоди, завданої державі, АРК або територіальній громаді внаслідок вибуття з їх власності майна в результаті незаконних рішень, дій, бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їх посадових або службових осіб (зміни до ст. 268 ЦК);
- майно не може бути витребувано від добросовісного набувача у разі, якщо таке майно вибуло з володіння держави, АРК або територіальної громади не з їх волі та внаслідок незаконних рішень, дій, бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їх посадових або службових осіб, крім майна, яке не може бути приватизовано чи перебувати у власності або користуванні фізичних чи юридичних осіб (ст. 388);
- шкода, завдана майну держави, АРК або територіальної громади незаконними рішеннями, діями, бездіяльністю органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їх посадових або службових осіб, відшкодовується в повному обсязі посадовими або службовими особами, які її завдали (ст. 1166).
Ще один спосіб пропонується у проєкті № 11185 від 18.04.2024 «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо удосконалення механізму захисту права власності». За задумом авторів законодавчої ініціативи, майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо:
- з дати проведення реєстрації права власності першого набувача на державне або комунальне нерухоме майно, незалежно від виду такого майна, минуло понад 5 років;
- з дати передачі першому набувачеві у власність державного або комунального рухомого або нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі чинним законодавством не передбачалась державна реєстрація правочину або реєстрація права власності, минуло понад 5 років.
Також визначається, що дії органу державної влади або місцевого самоврядування щодо розпорядження майном презюмуються як правомірні та перший набувач (добросовісний набувач) не зобов’язаний вчиняти будь-яких дій щодо перевірки дотримання таким органом процедур щодо погодження або схвалення правочинів іншими органами державної влади або місцевого самоврядування, крім випадків, коли отримання таких погоджень або схвалень було делеговано чи покладалось безпосередньо на найпершого набувача.
Узгодження позицій
Сьогодні склалася унікальна можливість виправити прогалини в законодавстві щодо захисту прав добросовісних набувачів та покращити інвестиційний клімат у країні. Нещодавно в Комітеті ВР з питань правової політики було створено робочу групу з опрацювання цих проєктів. До її роботи, крім народних депутатів, залучили представників виконавчої влади (зокрема з Мін’юсту), вчених-правознавців, суддів Верховного Суду та адвокатів-практиків.
У Національній асоціації адвокатів України також вивчають цю проблему. Так, комітети з питань захисту бізнесу та інвесторів і з питань аграрного, земельного та довкіллєвого права провели низку заходів, в ході яких окреслили проблематику, дослідили судову практику та напрацювали шляхи вирішення.
Дійсно, питання добросовісності набуття права власності є наріжним каменем у правовідносинах, пов’язаних із набуттям державного або комунального майна суб’єктом приватного права. Очевидним є те, що держава повинна нести відповідальність за рішення, дії або бездіяльність її інститутів.
У разі якщо все ж таки було допущено певні порушення під час процедури відчуження майна, наприклад пам’яток архітектури, земель заповідного фонду тощо, то держава повинна вчинити максимум для захисту інтересів добросовісного набувача, якщо не доведено протилежне. Можливо, потрібно вдатися до певних компромісних рішень.
Деякі представники владних структур виходять з того, що захист інтересів держави є превалюючим над приватними інтересами й що головне — це повернути майно у державну власність, а фактичний власник нехай вже сам находить спосіб компенсації завданих йому збитків.
Тут необхідно враховувати, що держава у юридичному протистоянні значно сильніше за суб’єктів приватного права, бо має кількісно більший апарат в особі органів прокуратури, які виконують свої функції за рахунок бюджетних коштів. Та й дух минулої соціалістичної філософії нікуди не подівся і суди здебільшого стають на сторону захисту державної власності.
Також потрібно усвідомлювати, що така тенденція може зменшити до критичного рівня бажання інвесторів купувати державне майно. А це означає зменшення податків, робочих місць, поступове руйнування та занепад цілісних майнових комплексів, будівель інших об’єктів, які могли б використовуватися в комерційних цілях.
У процесі обговорення в парламентській робочій групі було почуто думку представників НААУ та враховано зміни щодо компенсації добросовісному набувачеві вартості витребуваного майна та розгляду цього питання одночасно з первинним позовом прокурора про витребування цього майна. Фінальний законопроєкт наразі перебуває на стадії узгодження. Залишається сподіватися, що інші народні обранці дослухаються до запропонованих змін.
Переваги компенсаційного механізму
Опрацювання способів вирішення прогалин у чинному законодавстві із залученням широкого кола правознавців може бути найбільш ефективним у разі прийняття до уваги всіх думок, належного обмірковування кожної та обрання найбільш прийнятної для максимального захисту прав усіх сторін правовідносин.
Конструкція захисту майна добросовісного набувача, запропонована НААУ заслуговує на увагу. Адже питання застосування компенсаційного механізму при поверненні у державну власність особливо цінного майна неодноразово піднімалося як національними судами вищих інстанцій, так і Європейським судом з прав людини.
Компенсаційний варіант розв'язання проблеми вбачається найбільш оптимальним. По-перше, він зменшить свавілля прокуратури. Адже при ухваленні рішень щодо звернення з позовом до суду до явно добросовісного набувача керівництво буде усвідомлювати необхідність компенсації йому вартості такого майна за ринковою власністю.
По-друге, в цьому разі дотримується баланс інтересів держави та суб’єктів приватного права. Якщо для держави та суспільства об’єкт нерухомого майна, що протиправно вибув із власності, є дійсно цінним, то держава його повертає, а добросовісний набувач отримує достойну компенсацію. А щодо посадових осіб, які вчинили протиправні дії, існує кримінальна відповідальність із відповідним відшкодуванням спричинених державі збитків.
По-третє, зберігаються гарантії права власності, оскільки відбувається адекватна компенсація помилки, допущеної державним органом. І це підґрунтя для продовження реформ малої приватизації та збільшення надходжень до державного бюджету.
Крім цього, в такий спосіб Україна узгоджує національне законодавство про захист права власності із загальноєвропейськими стандартами.