08 вересня 2020, 16:12

Яке правосуддя необхідне бізнесу і інвесторам

Опубліковано в №17 (723)

Семен Ханін
Семен Ханін «АМБЕР, ЮК» керуючий партнер

«У мене задзвонив телефон.


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


— Хто говорить?

— ОМОН»

Корній Чуковський і ОМОН (загін міліції особливого призначення)

Інвестор — особа або організація, що розміщують капітал з метою подальшого його повернення і отримання прибутку. Бізнес — діяльність, спрямована на систематичне отримання прибутку. Тобто отримання прибутку є основною сполучною ланкою інвестора і бізнесмена. І про всяк випадок, прибуток — це позитивна різниця між доходами і витратами.

Граф Каліостро говорив приблизно так: «Усі обманюють усіх, але роблять це занадто примітивно. Я один перетворив обман на високе мистецтво». Ох, бідний графе! Як похитнулася Ваша слава з часів, скажімо, приходу Гонтаревої главою Нацбанку України! Чого тільки варта постанова НБУ №386 від 14.09.2016 р. «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України», слава Богу, скасована до сьогоднішнього дня! Скажімо, її п. 19: «Заборонити купівлю, перерахування іноземної валюти з метою повернення за кордон іноземному інвестору дивідендів…» Або, наприклад, п. 21: «Заборонити уповноваженим банкам перераховувати з інвестиційного рахунку кошти у гривнях з метою купівлі іноземним інвестором державних облігацій України…»

Слід зауважити, що з часів Гонтаревої постанови НБУ перестали візуватися в Мін'юсті, і їх тексти перестали корелюватися як з кодексами і законами України, так і з нормами права взагалі. Знавці скажуть, що до постанови НБУ №386 була ще постанова НБУ №49 від 06.02.2014 р. «Про заходи стосовно діяльності банків та проведення валютних операцій», у якій містилася норма: «1) тимчасово заборонити купівлю іноземної валюти за гривні на міжбанківському валютному ринку України для: дострокового погашення резидентами кредитів, позик (фінансової допомоги) в іноземній валюті за договорами з нерезидентами, у тому числі у разі укладення додаткових угод до кредитних договорів. Зазначена заборона поширюється на випадки дострокового виконання резидентом-позичальником зобов'язань як за основною сумою кредиту/позики, так і за іншими платежами, встановленими договором кредитування (позики, фінансової допомоги)…» Чудово, правда?

А це ж лише маленька частинка «перлів» НБУ, якими були порушені як норми українського права, так і міжнародні договори. Нацбанк неодноразово обмежував доступ до засобів на депозитних рахунках, подовжував процедуру купівлі іноземної валюти або взагалі відмовляв у ній, хоча єдиним критерієм закону і здорового глузду може бути сплата відповідних податків. Якщо фізична або юридична особа сплатила всі податки в бюджет, обмежувати її право на розпорядження своїми активами, мотивуючи це тим, що, мовляв, державі важко, — ніщо інше, як грабунок.

Таким же грабунком є швидко змінюване податкове законодавство, що збільшує витрати бізнесмена/інвестора після входу його в бізнес/інвестиційний процес. Сюди слід додати неправомірний тиск правоохоронних органів, які в процесі розслідування кримінальних справ використовують судову систему для реалізації своїх, часом відверто злочинних планів. Слідчі судді дали дозвіл на таку кількість обшуків і арештів активів, що часом, як кажуть колеги, «обшук — це ознака успіху». Арешт активів давно перетворився на процес «обілечування» бізнесу, коли слідчий суддя спочатку заарештовує актив «ліміт ПДВ в системі електронного адміністрування ПДВ», а потім знімає арешт, оскільки ліміт ПДВ не є активом, такого терміну немає в Податковому кодексі України.

При цьому важливо, що кожен раз суддя обґрунтовує своє рішення посиланнями на практику ЄСПЛ. Блага мета імплементувати в Україні норми європейського законодавства швидко перетворилася на абсолютно популістське висмикування цитат з тексту рішень, але будучи відірваними від контексту, вони втрачають сенс. Вельми доцільно було б при посиланні на практику ЄСПЛ прикладати як доповнення рішення ЄСПЛ повністю, зрозуміло, з перекладом українською мовою!

В цілому, щоб комплексно оцінити ситуацію в країні (або іншому об'єкті інвестицій), був створений інструмент CDS — Credit Default Swap (кредитний дефолтний своп). Це фінансовий інструмент у вигляді кредитного деривативу або угоди, при якому покупець сплачує премію продавцю в обмін на те, що продавець приймає на себе ризики оплати зобов'язань третьої сторони. Простіше кажучи, якась віртуальна премія третій стороні (до якої є 100% довіри) за гарантію виконання зобов'язань об'єктом інвестування. Для України CDS, наприклад, 24 березня 2020 р. становив 1143. Для Кіпру такий показник у 10 разів менший, а для США — у 50. Тобто за певною комплексною оцінкою бізнесмен/інвестор захищений у 10 разів краще в Республіці Кіпр, ніж в Україні. І правосуддя, безумовно — один з основних елементів, що впливають на розрахунок CDS.

Чому, до речі, нам так важливий бізнесмен/інвестор? Думаю, тому, що саме він є годувальником. Він створює додаткову вартість, податки з якої і утримують державу в цілому. Співробітник платить податки, наприклад, із заробітної плати, але щоб з'явилася зарплата, потрібен інвестор, який ризикне вкласти кошти у бізнес і найме людей. Таким чином, бізнесмен/інвестор — наріжний камінь держави, за рахунок якого ми всі й існуємо.

Природно, основною метою бізнесу є отримання прибутку. Але коли успішний бізнес в Україні отримує, за оцінками обивателів або державних чиновників, занадто великий прибуток, йому не аплодують за чесно сплачені податки. Такий бізнес активно намагаються обкласти додатковими поборами, щоб відновити так звану «соціальну справедливість».

Наочним прикладом може бути четвірка світових виробників сигарет: British American Tobacco, Philip Morris, Japan Tobacco, Imperial Tobacco. Усі вони входять у десятку найбільших платників податків України. Їх податкові відрахування становлять близько 50 млрд грн щороку, або 7% доходів державного бюджету. Я вже не кажу про нові робочі місця і валютну виручку від експорту сигарет. Проте ми бачимо постійні закиди на їхню адресу. Вони втілюються у спробах перекласти на них відповідальність за контрабанду сигарет, перенести на їх плечі роздрібний 5% акциз, звинуватити їх у недоплаті (несплаті) податку на прибуток, виведенні дивідендів (роялті) законним (!) шляхом, у невпинному зростанні акцизних ставок і претензіях АМКУ.

При цьому держава з одного боку карає виробників за зловживання монопольним становищем і узгоджені антиконкурентні дії, а з іншого — розробляє положення «Про національного оператора сигарет», намагаючись узаконити єдиного оператора на ринку сигарет України, який і так існує де‑факто з часів «злочинної панди», отримавши ексклюзивне право купувати сигарети у виробників і продавати решті ринку. А у 2019 р. Верховна Рада взагалі прийняла такий Закон №1049, що містить норму про держрегулювання торгової націнки на тютюнову продукцію, що всі виробники пообіцяли закрити свій бізнес в Україні. Президент провів екстрену зустріч з виробниками і Закон ветував, чим урятував ситуацію. Але CDS України меншим від цього не став.

Про несправедливість прийнятих рішень, корупцію і некомпетентність у судовій системі ми чуємо досить часто. Останні дані соціологічних досліджень Центру Разумкова свідчать, що Верховному Суду не довіряють 64% опитаних, антикорупційному суду — 64%, Конституційному Суду України — 60,5%, а судовій системі в цілому — 76%. Так що ж таки потрібно бізнесу і інвесторам від правосуддя?

1) Виконання судових рішень. В Україні, як це не дивно, гігантська проблема з виконанням рішень. Величезна кількість таких випадків уже знаходяться на розгляді ЄСПЛ. Причому основними порушниками закону є державні органи. Системно не виконують судові рішення ДПС, казначейство, правоохоронні органи, НБУ, ФГВФО. Ви не можете після обшуку забрати своє майно, незважаючи на те, що суд відмовив у його арешті? Після рішення суду про скасування незаконно прийнятого рішення про позбавлення компанії статусу платника ПДВ ДПС і казначейство не повертають на рахунок раніше списані ПДВ-кошти? НБУ і ФГВФО не виконують судові рішення, надсилаючи листи про технічну неможливість їх виконати?

У нас на сьогодні, на жаль, велика проблема не здобути перемогу в суді, а виконати отримане рішення. Причому оскаржувати дії/бездіяльність, наприклад, слідчого/прокурора також марно — здобута перемога і у такому випадку не наближає до виконання судового рішення. Читаючи відписки державних органів, можна легко скласти альманах ідіотизму. «Ми не виконуємо рішення, оскільки не отримали повне рішення (є тільки короткий текст, що містить резолютивну частину)». «Ми не виконуємо рішення суду, оскільки вважаємо його незаконним». «Ми відправили рішення в наш центральний орган, тому не виконуємо його». «У рішенні суду не вказано, хто саме з наших співробітників має його виконати».

2) Рівні умови для сторін. Якщо сплата судового збору обов'язкова, то вона обов'язкова так само і для державних органів. Не має суд давати відстрочку, наприклад, для ДПС або продовжувати/відновлювати строки, бо у них не було грошей. А якщо грошей немає у господарюючого суб'єкта? До речі, важливо: господарюючий суб'єкт сплачує збір зі своїх коштів, а державні органи — з державних. Може, час увести правило, що за кожен програний суд чиновники платять судовий збір зі своїх кровних?

Під тиском держави (МВФ) не має створюватися нова практика або писатися закони. Треба легалізувати націоналізацію Привату? Будь ласка, ось вам Закон №590‑IX: «Екс-власники банків-банкрутів дійсно можуть визнати дії держави неправомірними, але не можуть повернути контроль над фінустановами». Краса! Треба визнати законним ППР на основі визнаної судом незаконно призначеної перевірки? Будь ласка, Верховний Суд ламає практику і приймає рішення на користь ДПС. А як же принцип плодів отруєного дерева? До речі, як у першому, так і в другому випадку.

3) Відповідальність чиновників за незаконні рішення. Більше 80% судових спорів з ДПС закінчуються перемогою платників. Де звільнені або притягнуті до кримінальної відповідальності чиновники? Де покарані чиновники НБУ за незаконну ліквідацію банків? Де покарані слідчі/прокурори за невиконання судових рішень? Де покарані судді за безпідставні арешти активів та постанови на обшук? Це також невід'ємна частина правосуддя — відповідальність за незаконні дії.

4) Строки. Через перевантаженість судів та з інших причин судові процеси затягуються на роки, і їх результати практично втрачають сенс. Рік — цілком розумний строк, щоб пройти три інстанції, а не п'ять років, наприклад. Більше того, сама система правосуддя побудована таким чином, що подача апеляції — практично обов'язковий атрибут. Відповідно, рішення першої інстанції втрачає самостійне значення, стаючи просто необхідною умовою, щоб досягти результату.

5) Незалежність. Складно говорити про незалежність суддів, зокрема, від держави, якщо кожна зміна влади породжує судову реформу, а як наслідок — розставляння угодних і слухняних на ключові місця через систему непрозорих оцінювань, конкурсів, співбесід з активістами тощо. Не викликає довіри і ВРП (Вища рада правосуддя), якість і політизація її рішень. Звернення у ВРП часто нагадує полум'яну промову, виголошену в колодязь — ефект однаковий.

6) Обвинувальний ухил. Правосуддя — це не кат, не сталінські трійки. Важливо забезпечити державу не посадками і розправами, а верховенством права. На жаль, правоохоронці грішать прямо протилежним підходом, не гребуючи провокацією злочинів для досягнення результатів. Що вже говорити про порушення таємниці досудового слідства і попрану презумпцію невинності? Причому лідерами цих порушень по праву стали НАБУ і САП, а легалізація цього беззаконня відбувається через новостворений Антикорупційний суд. На сьогодні цей судовий інститут більше нагадує третій правоохоронний орган: НАБУ, САП, ВАКС — ось і трійка готова. Вони настільки налагодили свою кооперацію, що у їх стійкому союзі захисник — зайва ланка, якій суд найчастіше відводить роль статиста.

7) Гарантія прав адвоката. Мабуть, без урахування Сомалі Україна очолює рейтинг країн, де порушення прав адвокатів стали нормою. Але якщо не захищений навіть адвокат, що можна говорити про його клієнта? Правоохоронці люблять знущатися над захисниками, зокрема, при проведенні обшуків. Ясна річ, серед них важко знайти прихильників книг. Читали б вони Айн Ренд «Атлант розправив плечі», то знали б про можливість залишитися єдиними жителями країни — усі решта виїдуть рано чи пізно.

На сьогодні, коли глобалізація стирає кордони, а третя промислова революція стукає у двері, світ змінюється блискавично. Маючи однакові сонце, воду і землю, 40% населення Землі живуть менш ніж на 2 долари в день і позбавлені доступу до електроенергії. Водночас країни з передовою економікою втілюють у життя режим відновлюваної енергії, що генерується сонячними і вітро-генераторами. Інтернет-революція день за днем переводить усе більшу частину життя у віртуальний простір, і штучний інтелект щосили працює на наше благо.

Ми, усі країни, живемо в конкурентному середовищі, де економіка будується, у першу чергу, на довірі до конкретної держави. 2008 — рік, коли іпотечна криза паралізувала США, і безліч інвесторів втратили свої капітали. Але незважаючи на це, іноземні інвестори знову повернулися на ринок американських цінних паперів, дозволяючи долару використовувати свої непомірні привілеї. Велика частина міжнародних угод укладаються саме в доларах. І відповідь на цю загадку тільки одна: бізнесмен/інвестор усе одно більше вірить американській системі, у тому числі системі правосуддя. Якщо у нас не вистачить сил перетворити нашу країну з царства чиновників на державу бізнесменів, рано чи пізно всі гроші з країни, як у сполучених посудинах, витечуть у куди більш успішні держави. А за ними поїдуть і люди. Може, таки прийшов час щось змінювати?

Підписуйтесь на "Юридичну Газету" в FacebookTwitterTelegramLinkedin та YouTube.


0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати