Укладаючи договори на надання послуг чи виконання робіт, сторони дуже часто сподіваються на порядність контрагентів та нехтують умовами, які мають стати «подушкою безпеки» у разі настання кризової ситуації. Зіткнувшись із недобросовісним виконанням зобов'язань, сторони поспішають повернути свої кошти, не дослідивши процедуру, що призводить до значного відтермінування моменту повернення втраченого.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
За загальним правилом, договір може бути розірваний за згодою сторін, за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін, а також внаслідок односторонньої відмови від договору, про що, власне, і буде йти мова далі.
Звісно, законодавець захищає кожну сторону договору від необґрунтованих та неочікуваних відмов, тому таке право має бути передбачене законом або договором та може бути поставлене у залежність від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій (наприклад, повідомлення про розірвання договору за певний строк).
Підрядні відносини — гарна тому ілюстрація: право замовника відмовитись від договору передбачене законом аж у трьох різних випадках. Це питання досить детально викладене в ст. 849 ЦК України, проте де які непорозуміння щодо застосування її положень все ж є, тому не буде зайвим розглянути ці підстави більш детально.
1. Підрядник не виконує роботи або виконує їх повільно (ч. 2 ст. 849 ЦК України)
Замовник має право перевірити хід робіт, і якщо буде виявлено, що роботи так і не розпочаті або виконуються занадто повільно, він має можливість не гаяти час та відмовитись від договору. Як наслідок відмови передбачене право замовника вимагати від підрядника відшкодування збитків.
2. Очевидність для замовника невиконання роботи належним чином (ч. 3 ст. 849 ЦК України)
Виявивши, що підрядник не дотримується стандартів якості робіт, замовник може призначити строк для усунення недоліків. Невиконання підрядником цієї вимоги надає право замовнику відмовитись від договору. У такому випадку бонусом буде право вимагати відшкодування збитків або, як альтернатива, надати іншій особі можливість якісно виконати роботи за рахунок підрядника.
3. Безумовне право на відмову (ч. 4 ст. 849 ЦК України)
У будь-який час та за будь-яких обставин замовник може відмовитись від договору. Однак у цьому разі така відмова може мати неприємні наслідки для замовника: він має сплатити кошти за виконану частину роботи та відшкодувати збитки підряднику.
Важливо, що ці підстави є самостійними та не можуть бути змішані. Не можна відмовитись від договору підряду у зв'язку з невиконанням чи повільним виконанням робіт, а коли з'ясується, що вина підрядника у цьому відсутня, вказати на те, що відмова є безумовним правом. В інтерпретації КГС ВС це правило звучить так: законність відмови замовника від договору підряду на підставі ч. 2 ст. 849 ЦК України у разі недоведення порушень умов договору підряду з боку підрядника не може бути виправдана безумовним правом замовника відмовитися від договору підряду на підставі ч. 4 цієї норми (постанова КГС ВС від 13.09.2019 р. у справі №911/1433/18). Тепер можна вести мову і про гроші. Найчастіше замовник передає підряднику аванс перед початком виконання робіт і у разі розірвання договору з перелічених вище підстав постає питання, як повернути ці кошти.
Найбільш застосовним варіантом є повернення авансу як безпідставно набутого майна (внаслідок відмови від договору він є розірваним, отже, і підстави для такого набуття вже немає). Однак КГС ВС, розглядаючи справу №910/2051/19 за позовом замовника про стягнення авансу як безпідставно набутого майна внаслідок відмови від договору (через невиконання підрядником робіт, тобто ч. 2 ст. 849 ЦК України), засумнівався, вирішив, що прийшов час відступити від сформованих позицій і направив справу на розгляд Об'єднаної палати.
Що ж збентежило Верховний Суд? Сумніви виникли з приводу положення ч. 2 ст. 849 ЦК України, де передбачено право на відшкодування збитків, однак аж ніяк не на повернення авансу як безпідставно набутого майна. Об'єднана палата вказала, що проблема дійсно є, але в тому, що судами не було у повному обсязі досліджено, на якій все ж підставі замовник відмовився від договору (ч. 2 чи ч. 4 ст. 849 ЦК України), отже, і про наслідки говорити зарано, не кажучи вже про відступ від своїх позицій.
Висновок виявився до болю логічним та справедливим: якщо замовник відмовився від договору через дії підрядника, а згодом виявиться, що роботи виконані, відмова є неправомірною і підстав для повернення коштів немає.
Не залишилась поза увагою і різна правова природа «збитків» та «безпідставного збереження майна». Для збитків характерна наявність протиправної поведінки, тобто всіх 4 складових цивільного правопорушення. А от положення щодо безпідставно набутого майна застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
«Отже, правова природа, підстави виникнення і доведення наявності підстав для стягнення збитків або повернення безпідставно набутого майна є відмінними і такими, що врегульовані різними нормами матеріального права», — вказує Об'єднана палата ВС у своїй постанові від 16.03.2020 р. Лише тоді, коли суди з'ясують дійсні підстави відмови від договору, стане зрозумілою правова природа заявленої до стягнення суми (збитки чи безпідставно збережене майно).
Припускаємо, що у разі відмови за ч. 2 ст. 849 ЦК України не виключається одночасне повернення авансу як безпідставно набутого майна і стягнення збитків, наприклад, у вигляді упущеної вигоди. Отже, всидіти на двох стільцях не вдасться, треба відразу визначатись із підставами відмови від договору і врахувати можливість доведення вини підрядника у невиконанні робіт, аби мати можливість повернути грошові кошти.
Поряд із цим, треба не полінитись і поміркувати над формою відмови. Впевнені, що все зрозуміло? Адже форма законодавством не передбачена, надсилай лист — і договір розірвано? Як би не так! Практиці наразі відомі випадки, коли суди дивують своїми висновками.
Вважається, що одностороння відмова передбачає відсутність потреби її узгоджувати з іншою стороною (така позиція викладена у постанові КГС ВС від 29.01.2020 р.). Втім, будьте обережні, якщо у вас у договорі, окрім права на відмову, наявний пункт про те, що розірвання договору оформлюється додатковою угодою. Суд може вирішити, що це стосується й односторонньої відмови, тож аби відмовитись, отримайте, будь ласка, згоду підрядника або йдіть у суд.
Отже, класичний принцип «зранку гроші — ввечері стільці» не повинен братися за основу під час укладання угод. Перед тим, як віддати гроші за поки що примарні роботи чи послуги, краще зайвий раз переглянути договір і впевнитись, що ви у безпеці. Запевняємо, в подальшому це допоможе зберегти не лише гроші, а й безцінні нервові клітини.