Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту споживачів при врегулюванні простроченої заборгованості» шляхом внесення змін до Закону «Про споживче кредитування» (далі — Закон) вперше на законодавчому рівні введено таке поняття, як врегулювання простроченої заборгованості. Так, згідно п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону «Про споживче кредитування», врегулювання простроченої заборгованості — це здійснювані кредитором заходи, спрямовані на погашення у позасудовому порядку заборгованості споживача, який прострочив виконання грошового зобов’язання (прострочена заборгованість) за договором про споживчий кредит.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Ще на стадії обговорення проєкту згаданого закону Національна асоціація адвокатів України надала ґрунтовні зауваження до проєкту, але, на жаль, жодна з пропозицій законодавцем не була врахована (з текстом пропозицій адвокатської спільноти можна ознайомитись у розділі «Новини» на сайті НААУ в публікації від 08.02.2021 р.). Це питання знаходилось у фокусі адвокатської спільноти, в першу чергу, тому, що відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», представництво інтересів юридичних осіб перед фізичними особами (в т.ч. споживачами фінансових послуг) є одним з видів адвокатської діяльності.
Відповідно до ст. 20 цього ж закону, адвокат під час здійснення адвокатської діяльності має право вчиняти будь-які дії, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги.
Ст. 16 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов’язковими згідно з законом. Отже, проведення досудового врегулювання спору з опонентом свого клієнта, в т.ч. шляхом листування чи переговорів, завжди було і залишається однією з форм здійснення адвокатської діяльності. Однак згідно положень ст. 23 Закону, кредитор має право залучати до врегулювання про- строченої заборгованості виключно колекторську компанію, включену до реєстру колекторських компаній Національного банку України.
Колекторська компанія — це юридична особа (у т.ч. небанківська фінансова установа, яка відповідно до закону має право надавати кошти у позику, в т.ч. на умовах фінансового кредиту, та/або послуги з факторингу), включена до реєстру колекторських компаній, яка в інтересах кредитодавця (первісного кредитора) та/або нового кредитора (у разі заміни первісного кредитора) відповідно до договору з таким кредитодавцем та/або новим кредитором має право здійснювати врегулювання простроченої заборгованості.
Ст. 411 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено можливість накладення Національним банком України штрафу в розмірі від 5000 до 8000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на фінансову компанію, яка залучила до врегулювання простроченої заборгованості юридичну особу, не включену до реєстру колекторських компаній. Станом на сьогодні Національним банком вже було застосовано декілька таких заходів впливу. П. 187 Положення про реєстрацію колекторських компаній, затвердженого постановою правління Національного банку України від 9 липня 2021 року №75, передбачено, що Національний банк має право прийняти рішення про належність до здійснення діяльності з врегулювання простроченої заборгованості (колекторської діяльності) заходів, не визначених особою, якою вони здійснюються, як врегулювання простроченої заборгованості (колекторська діяльність), та які передбачають вчинення дій, спрямованих на погашення в позасудовому порядку заборгованості споживача фінансових послуг, який прострочив виконання грошового зобов’язання за договором про споживчий кредит або іншим договором, передбаченим у ч. 2 ст. 3 Закону про споживче кредитування. Рішення про належність заходів до колекторської діяльності приймаються комітетом з нагляду.
А якщо для того, щоб не підставляти під удар свого клієнта, адвокатському об’єднанню отримати статус колекторської компанії? Але чи може адвокатське об’єднання чи бюро бути включене до реєстру НБУ? Хоча це і нівелює гарантії незалежності адвоката, що надані ст. 1312 Конституції України, але формальних заборон включення до реєстру НБУ немає.
Згідно Закону, колекторською компанією може бути виключно юридична особа. Положення ст. 81 Цивільного кодексу України передбачають, що юридична особа може бути створена шляхом об’єднання осіб та/або майна засновників. А згідно ст. 15 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатське об’єднання є юридичною особою, створеною шляхом об’єднання двох або більше адвокатів (учасників), і діє на підставі статуту.
При прийнятті рішення про включення юридичної особи до реєстру колекторських компаній Національний банк України обов’язково має перевірити прозорість структури власності.
У разі, якщо адвокатське об’єднання чи бюро створене без формування статутного капіталу, Національний банк не зможе прийняти рішення про включення до реєстру колекторських компаній по формальним причинам. У разі ж, якщо статутний капітал сформовано з вкладів учасників об’єднання, що не заборонено і широко практикується, після включення до реєстру НБУ доведеться щороку переподавати до НБУ документи що- до структури власності та весь пакет документів, який було подано при реєстрації, крім опису бізнес-намірів. А головне — на додачу до вже існуючих обов’язків виконання правил адвокатської етики потрібно буде вивчити та дотримуватись правил етичної поведінки при врегулюванні простроченої заборгованості.
Варто зазначити, що згідно положень ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України, до складу судових витрат входять витрати на професійну правничу допомогу, які можуть включати витрати, понесені у зв’язку з проведенням досудового врегулювання спору. Згідно ч. 3 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи і стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Разом з тим, ч. 8 ст. 25 Закону забороняється покладати на споживача обов’язок з оплати/компенсації витрат на здійснення врегулювання простроченої заборгованості. Отже, при набутті статусу колекторської компанії витрати на досудове врегулювання спору можуть бути не розподілені судом.
Отже, законодавець у тексті Закону чітко не визначив, що надання професійної правничої допомоги адвокатом не є колекторською діяльністю. Межі позасудового та досудового врегулювання чітко не встановлені. Національному банку надано повноваження визначати будь-яку діяльність як діяльність з позасудового врегулювання заборгованості. Відтак, дії адвоката при наданні кредитору послуг по досудовому врегулюванню спору з боржником за договором споживчого кредиту можуть бути розцінені, як врегулювання простроченої заборгованості. Така правова невизначеність дає підстави вважати, що фінансова компанія, яка користується послугами адвокатських об’єднань чи адвокатських бюро для досудового врегулювання спору з боржником, може бути притягнута до відповідальності за залучення до врегулювання простроченої заборгованості юридичної особи, не включеної до реєстру колекторських компаній.