17 грудня у світі відзначатимуть Міжнародний день боротьби з насиллям щодо секс-працівників (The International Day to End Violence Against Sex Workers). Одними з перших на цю проблему звернули увагу в Європі ще на початку 2000-х років. Відтоді закріпилася традиція влаштовувати ходу, відому як «Марш червоних парасольок». У 2005 р. Міжнародний комітет із прав секс-працівників у Європі визнав червону парасольку символом боротьби за захист прав секс-працівників.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
В Україні, де проституція є протиправною дією (визначено ст. 302 КК України та ст. 181-1 КУпАП), але яка при цьому широко розповсюджена та яку ігнорує влада, акції секс-працівників є рідкістю. Одна з перших демонстрацій, яка привернула суспільну увагу, відбулась у 2017 р. у Міжнародний день захисту прав секс-працівників. Кілька десятків людей в білих масках, з червоними парасолями та плакатами в руках спокійно пройшлися від Верховної Ради до Кабміну з вимогою скасувати адміністративне покарання за заняття проституцією (ст. 181-1 КУпАП), адже саме ця норма заганяє секс-працівників у «підпілля». Учасники акції намагалися донести, що секс-робота є такою самою роботою, як і будь-яка інша, але підтримки так і не знайшли.
Проституція та закон
Однак ринок інтимних послуг в Україні розквітає, а затримання поліцією, мають скоріше демонстративний характер. Боротися з проституцією в Україні покликана окрема поліцейська структура – Департамент боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми. Згідно з їхніми даними, повій в Україні не так вже й багато. Наприклад, є офіційні цифри щодо правопорушень за ст. 181-1 КУпАП «Заняття проституцією» за 2020 р., де за 5 місяців в Одеській області було складено всього 76 протоколів, у Херсонській області – 59, на Дніпропетровщині – 39, у Вінницькій області – 31, а в Києві – лише 30 затримань за майже пів року. Цифри виглядають смішними. Адже не секрет, що правоохоронці на практиці самі вирішують питання щодо попередження чи складання протоколу, тому зазвичай, питання закривають в інший спосіб: для уникнення протоколу секс-працівниці надають їм послуги безкоштовно або платять їм кошти.
Згідно з неофіційними даними, лише в Києві працюють близько 30 тис. працівниць комерційного сексу, а більш-менш точну статистику ніхто вам не надасть. В Україні відсутня статистика щодо кількості осіб, які надають сексуальні послуги. Держстат не надасть таких даних саме через те, що ця робота є різновидом нелегальної економічної діяльності. Оціночна кількість працівників цієї індустрії в Україні складає близько 80 тис. осіб (як чоловіків, так і жінок). Кошти, які обертаються в цьому бізнесі, рікою течуть в кишені тих, хто діє поза законом, а правоохоронці цей бізнес покривають.
Легалізація: за чи проти
В сучасному світі, враховуючи різні підходи щодо надання сексуальних послуг за гроші, в основу законодавчих напрацювань закладено принцип зменшення випадків насилля щодо секс-працівників та розповсюдження хвороб, які передаються сексуальним шляхом. Останнім часом в Україні можна почути все більше аргументів щодо встановлення правил гри в цьому бізнесі. У 2015 р. у Верховній Раді VIII скликання був зареєстрований законопроєкт про врегулювання проституції та діяльності секс-закладів (автор А. Немировський), який хоча й привернув увагу до проблем, підпорядкованих криміналітету, проте вже через місяць був відкликаний. Згодом автор зізнався, що це була провокація для дискусії на владному рівні проблеми необхідності посилення боротьби з торгівлею людьми, сутенерством та розповсюдженням ВІЛ-інфекції.
У 2020 р. в підтримку легалізації проституції виступив голова Нацполіції, зауваживши, що якщо держава зможе опанувати та законодавчо визначити правила гри на цьому ринку, тоді можна про це говорити. Серед урядовців аргументацію «за» наводив ексміністр розвитку економіки, торгівлі та земельних ресурсів (2020 р.). Враховуючи незахищеність працівників цього бізнесу, на думку колишнього урядовця, такі явища як торгівля людьми та рабство без законодавчої регуляції цієї сфери лише поглиблюються.
До ухвалення закону про гральний бізнес за легалізацію проституції виступав Президент, який запропонував обрати в Україні якесь місто і зробити там «Лас-Вегас», але питання «зависло».
Можна зробити висновок, що легалізація проституції все частіше стає предметом гострих суперечок, але встановлювати законні правила гри в одному з найуспішніших сегментів тіньової економіки в Україні не збираються. Чому? Просто не вигідно. Однак тим, хто причетний до тіньових структур та отримує надприбутки від цього бізнесу, потрібно розуміти, що це явище у нелегалізованому вигляді несе загрозу економічній безпеці країни. Проте влада та правоохоронні органи на це не зважають.
Чи буде порядок?
Запорукою порядку в секс-бізнесі та забезпечення гарантій безпеки тим, хто тут працює, могло б стати виведення проституції з тіні. Втім варто розрізняти легалізацію, яка диктує умови на рівні держави, та декриміналізацію – вилучення соціально неприйнятного діяння із законодавства. У процесі вирішення цього питання обов’язково має бути врахована думка громадян. Завдання держави – прибрати розкол у суспільстві, коли одна частина населення під наданням сексуальних послуг розуміє просто послуги і не більше, а інша вважає проституцію ганебним явищем, яке руйнує родини. Нарешті потрібно усвідомити, що проституція не рівнозначна торгівлі людьми, адже багато людей приходять у цей бізнес за власним бажанням з різних причин, проте мета одна – заробити гроші. Не можна залишити поза увагою той факт, що в секс-бізнесі країн, де він є легальним, працює значна частина українських жінок.
Розглядаючи цю дію як послугу, варто її врегулювати правилами та надати гарантії безпеки. Якщо відкинути суперечки про мораль, то на прикладі реформи в Нідерландах можна простежити, що легальна зона для вуличної проституції значно сприяла зменшенню зареєстрованих випадків насилля і зґвалтувань упродовж перших двох років. У країнах Європи з визначеними зонами проституції також суттєво знизилася кількість злочинів та насилля.
В Україні це питання перебуває під «дахом» правоохоронних органів. При цьому МВС з проваленою реформою з року в рік скаржиться на недофінансування та відтік кадрів через низькі зарплати. Ігнорування державою контролю проституції тягне за собою не лише фінансові втрати, але й провокує ріст захворювань, які передаються статевим шляхом.
Наприклад, згідно з даними Центру громадського здоров’я, у 2020 р. було виявлено 4131 випадок СНІДу та зафіксовано 2112 смертей, зумовлених СНІДом, серед громадян України та 50 випадків ВІЛ-інфекції серед іноземців. Відсутні дані щодо деяких місяців з Донецької та Луганської областей, оскільки з літа 2014 р. цифри з цих регіонів не надходять у повному обсязі.
Легалізація проституції могла б позитивно вплинути на зменшення ризиків захворювань, що передаються статевим шляхом (ЗПСШ). Однак позиція держави в цьому питанні поки що наштовхує на жартівливий афоризм «легалізуй, не легалізуй, все одно отримаєш… що попало».