Військова агресія росії та її сателітів щодо України є не тільки особистісною трагедією українців та загрозою для існування української державності. Вона має також економічний вимір у вигляді величезних матеріальних втрат, яких зазнала як Україна загалом, так кожен громадянин зокрема. За оцінками Centre for Economic Policy Research (CERN)[1], станом на початок квітня 2022 р. «економіка України втратила 30–50% виробничих потужностей, переважно на Сході країни. Людські втрати (вбиті та поранені) зростають. Фабрики й заводи зруйновано. Порти, залізниці, елеватори, склади, логістичні центри, лінії електропостачання та телекомунікації значно пошкоджені або зруйновані. Житловий фонд та комерційну нерухомість у багатьох великих містах (Харків, Маріуполь, Чернігів) фактично знищено, багато інших міст також зазнали значних руйнувань. Соціальна інфраструктура (школи, дитсадки, лікарні тощо) також зруйнована. Близько 30% сільгоспкультур не були посіяні. Переміщені близько 30% працівників (включно з професіоналами, такими як лікарі, інженери, механіки тощо). За перший місяць війни економічна активність знизилася на 30–50%. Враховуючи, що війна триває, оцінки втрат неточні, однак вони, імовірно, сягнуть сотень мільярдів доларів».
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Держава-агресор та її політичне керівництво є повною мірою відповідальними за розв'язання та ведення цієї неспровокованої війни, численні військові злочини та злочини проти людяності разом зі злочинами, що містять ознаки геноциду. Тож вони відповідальні й в економічному сенсі — в аспекті відшкодування завданих військовою агресією економічних збитків, як прямих, так і опосередкованих, компенсації витрат на відбудову України, а також виплати Україні та окремим українцям компенсації за напад, втрати людей і великі руйнування, завдані війною.
Одна з форм матеріальної відповідальності за такі дії у міжнародному праві називається воєнними репараціями. Це виплати однією державою іншій (в сучасній практиці — також окремим особам) наприкінці конфлікту, які призначені для компенсації збитків і шкоди, завданих під час війни. Такими репараціями можуть бути одноразові виплати або виплати протягом певного часу, передача майна включно з промисловими активами, а головною метою є відшкодування переможцю воєнних втрат. Репарації зазвичай мають одну або декілька з 5 форм: грошова компенсація, реституція, реабілітація, сатисфакція і гарантії неповторення. Воєнні репарації слід відрізняти від воєнних контрибуцій, які були даниною переможцеві у війні й існували у міжнародно-правовій практиці до 1919 р. — до Версальського мирного договору, де вперше були визначені воєнні репарації для Німеччини за збитки, заподіяні нею під час Першої світової війни.
Зауважимо, що з моменту застосування вперше практика воєнних репарацій не є сталою та незмінною, кожного разу дещо видозмінюється. Водночас з правової точки зору зобов’язання держав здійснювати відшкодування за порушення міжнародного права є основним принципом міжнародного права, що, власне, і є основною передумовою воєнних репарацій. Тому питання матеріального відшкодування з боку росії та процедури, за якою її зобов’язання може бути реалізоване після закінчення російської агресії, є відкритим. Розглянемо деякі можливі варіанти.
Договір про військові репарації
Історично держава, що перемогла у війні, накладала репарації або виплати воєнних контрибуцій на свого переможеного супротивника (державу), що становило частину мирного договору. Пізніше (за результатами Другої світової війни) угоди про воєнні репарації почали включати також зобов'язання про компенсації для приватних осіб. За поточного стану воєнного конфлікту, а також відносин його сторін такий (договірний) варіант виплати росією репарацій Україні та українцям вважаємо малоймовірним. Водночас він не виключений за наслідками воєнної поразки росії на полі бою.
Репарації, передбачені договором, є обов’язковими для держав-учасниць цього договору, і будь-яке недотримання умов угоди про репарації буде окремим порушенням міжнародного права.
Дії Ради безпеки ООН
Відповідно до розділу VII Статуту ООН, Рада безпеки ООН володіє повноваженнями на вчинення дій у відношенні загрози миру, порушень миру та актів агресії. У межах таких повноважень може бути створена багатостороння комісія або механізм для управління процесом відшкодування. Водночас право вето росії як постійного члена Ради безпеки ООН робить цей механізм практично недієздатним.
Судові процеси
Відшкодування може бути передбачене як частина міжнародних або національних судових процесів. Компетентними органами для розгляду таких процесів можуть бути декілька судових органів як міжнародного, так і національного рівня. Йдеться про можливість розгляду міждержавної справи в Міжнародному суді справедливості ООН, кримінальної справи в Міжнародному кримінальному суді (МКС), кримінальної справи в українському суді загальної юрисдикції чи позовів про відшкодування збитків у національному суді. Крім того, може бути розглянута опція створення міжнародного суду за допомогою міжнародного договору між урядом України та ООН з метою розгляду злочину агресії.
Зауважимо, що жоден з таких способів не є 100% ефективним з огляду на можливості досягнення мети — стягнення відшкодування з держави-агресора. Однак щонайменше процедури в Міжнародному суді справедливості ООН та Міжнародному кримінальному суді[2] Україною підтримуються:
- 26 лютого 2022 р. Україна подала позов[3] до Міжнародного суду ООН щодо порушення росією Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього. Також Україна відразу подала клопотання про запобіжні заходи, в якому, по суті, просить МС ООН наказати росії зупинити ведення війни в Україні.
- МКС з 2015 р., від подання заявки з боку українського уряду, офіційно має повноваження на розслідування вчинених на українській території злочинів. 28 лютого прокурор Міжнародного кримінального суду (МКС) Карім Хан розпочав розслідування воєнних злочинів і злочинів проти людяності в Україні, скоєних під час поточного збройного конфлікту.
У випадку створення суду за угодою між Україною та ООН важливим є дотримання також українського законодавства, оскільки Конституція України (ст. 125) прямо забороняє створення надзвичайних та особливих судів. З огляду на це створений суд має бути міжнародним, а не змішаним чи надзвичайними палатами національного суду. Він не має розроблятися як такий, що доповнює судову систему України. Створення такого суду підтримується рядом відомих правників-міжнародників як чи не єдина реальна можливість для України захистити власне право як жертви агресивної війни[4].
Джерела коштів для відшкодування збитків
Умови мирних угод, що передбачають сплату репарацій державою, що вимушена це робити, інколи передбачають створення спеціального фонду для компенсації та засоби, за допомогою яких ці кошти забезпечуються.
Варіантом фінансування процесу репарацій росії може бути використання заморожених або арештованих (у т.ч. внаслідок санкцій) активів. Сполучені Штати Америки, ЄС та інші країни, що заморозили російські активи, наразі розглядають варіанти доповнення власного законодавства положеннями про можливість «ліквідації» таких активів та спрямування отриманих коштів на поствоєнну відбудову в Україні, гуманітарну допомогу та інші заходи.
Як видно з законотворчої активності, [5] [6] [7] в США прослідковуються певні ключові параметри можливого майбутнього механізму конфіскації. Переважно вони передбачають надання президенту США додаткових повноважень, що полягають у загальному дозволі на конфіскацію майна окремих російських осіб, які підпадають під санкції Сполучених Штатів, і використання цього майна на благо народу України та в інших цілях. Такими особами проєкти визначають іноземних юридичних осіб, що знаходяться під санкціями США, статки яких, за достовірною інформацією, частково отримані через корупцію, пов’язану з режимом президента росії путіна, або його політичну підтримку.
Фінансування за рахунок конфіскованих активів може бути доповнене платежами, схожими за природою на виплати Ірака Кувейту. У цьому випадку частка доходів від експорту нафти та нафтопродуктів спрямовувалася до компенсаційного фонду. Подібний компенсаційний фонд міг би наповнюватися за рахунок додаткового оподаткування експорту російських енергоносіїв.
Незважаючи на таке різноманіття варіантів отримання відшкодування, що передбачені міжнародним правом, очікувати на швидке відшкодування росією збитків у вигляді репарацій все ж не доводиться. Міжнародні судові процедури, що мають певну перспективу, дуже пролонговані у часі та мають незначну ефективність у питаннях відновлення втрат України.
[2] Ні Україна, ні росія не є сторонами Римського статуту, який створив МКС і надає йому юрисдикцію, але Україна визнала юрисдикцію суду щодо скоєних злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами росії в 2014 р. і продовжила цю заяву на невизначений строк. Проте МКС не має юрисдикції щодо самого акту агресії, що є серйозною перешкодою.