Угоди про визнання винуватості — це домовленості між прокурором та обвинуваченим у кримінальній справі, які затверджує суд. Вони означають, що обвинувачений згоджується визнати свою вину в обмін на полегшення в накладенні покарання. Це може включати зменшення терміну ув’язнення або зміну одного виду покарання іншим. Угоди про визнання винуватості допомагають уникнути тривалих судових процесів та витрат на них, сприяють швидкому вирішенню справи і заохочують обвинуваченого співпрацювати з правоохоронними органами у розслідуванні інших злочинів. Однак ці угоди можуть викликати дискусії в суспільстві через питання справедливості та можливості зловживання системою правосуддя.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Угоди про визнання винуватості між прокурором і обвинуваченим є однією з найгарячіших тем у суспільстві. Це стосується країн, де такі угоди нещодавно стали поширюватися, зокрема в Україні та інших країнах Європи. Такі угоди викликають обговорення через їхню необхідність і справедливість у кримінальних процесах. Європейці запозичили цей досвід у США, де він виник через специфіку правової системи, яка відрізняється від більшості європейських країн. Кримінальне переслідування в США є гнучким, оскільки воно не має жорсткої прив’язки до законодавства, побудоване на багаторічній судовій практиці та багато в чому залежить від розсуду прокурора та суду. Такий підхід привів до виникнення особливої форми вирішення своєрідного спору між державою та обвинуваченим у вчиненні злочину — взаємовигідної для обох сторін угоди.
Ця угода дає змогу представнику держави (прокурору) гарантовано та швидко домогтися покарання винного за вчинений злочин, а винному — уникнути судової тяганини та отримати не найсуворіше покарання. Та навіть попри те, що інститут угод у США існує вже століттями, а близько 90% кримінальних справ закінчуються укладенням угоди між прокурором та обвинуваченим, дискусії щодо її необхідності та справедливості не припиняються і там.
Проблемні аспекти угод про визнання винуватості, на які гостро реагує суспільство.
По-перше, це страх. Навіть невинний може визнати провину у вчиненні злочину, керуючись при цьому лише бажанням позбутися довготривалої судової тяганини, витрат на професійну допомогу адвоката й ризиків отримання суворого кримінального покарання.
Найяскравішим прикладом добровільного визнання людьми себе винними, попри очевидну невинуватість, можна вважати Салемський судовий процес щодо відьом 1692—1693 років. Підозрювані в чаклунстві жінки та чоловіки були змушені визнавати себе винними та свідчити проти інших, щоб їх не стратили. У них було лише два виходи: 1) не визнавати себе винними та майже гарантовано бути страченими; 2) визнати себе винними, обмовити інших, отримати покарання, але залишитися живими.
По-друге, злочинці, які вчинили корупційні злочини, можуть уникнути справедливого покарання. Найпалкіші дискусії викликають угоди, укладені в гучних справах, фігурантами яких є державні високопосадовці або керівництво великих приватних компаній.
Наприклад, в одному з найгучніших корупційних скандалів сучасності, який відбувається в Європейському Союзі, нещодавно укладено угоду про визнання винуватості між колишнім депутатом Європейського парламенту і прокурором Бельгії. У скандалі під назвою «Катаргейт» фігурують декілька високопосадовців Європейського парламенту, які начебто незаконно отримували від Катару та низки інших країн грошові кошти за лобіювання їх інтересів у Європі. Згідно з укладеною угодою колишній депутат Європейського парламенту повідомив прокуратурі та слідству Бельгії всі відомі йому деталі вчиненого злочину, в обмін на що отримав пом’якшення покарання у вигляді п’яти років позбавлення волі. З них він фактично відбуде лише один рік тримання під вартою або навіть домашнього арешту. Також у чоловіка конфіскують все майно, здобуте в результаті вчинення злочину, яке оцінюється на суму близько €1 млн.
Усе більшої популярності в Україні набувають схожі угоди, як і у справі «Катаргейту». Вищий антикорупційний суд, Національне антикорупційне бюро України та Спеціалізована антикорупційна прокуратура є постачальниками найцікавішої інформації на цю тему, адже беруть участь у кримінальних провадженнях, пов'язаних з усіма ключовими скандалами країни.
У правничих колах та суспільстві нині активно обговорюють доцільність, ба більше, справедливість угод, за умовами яких людина визнає себе винною у вчиненні тяжкого злочину. Серед ідей: злочинець робить благодійний внесок на Збройні сили України, за це йому призначають умовну відповідальність — звільняють від відбування покарання з випробувальним терміном. Іноді такі угоди та благодійні внески невиправдано називають донатами, за допомогою яких злочинець законно відкуповується від кримінальної відповідальності. Але з практичного погляду можна однозначно говорити про отримання державою та суспільством користі від укладення угод про визнання винуватості.
У такому аспекті угода про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим, на мою думку, є необхідною складовою кримінального провадження в Україні та світі, адже розв’язує декілька основних проблем, пов’язаних із кримінальним переслідуванням:
1) притягнення людини, винної у вчиненні злочину, до відповідальності, що дасть їй змогу усвідомити провину, виправитись і запобігти вчиненню інших злочинів;
2) конфіскація майна та грошових коштів, здобутих у зв’язку з вчиненням злочину (часто конфіскація майна відбувається з подальшою його передачею Збройним силам України);
3) поповнення державного бюджету та матеріальна допомога Збройним силам України у відбитті воєнного нападу російської федерації на нашу країну;
4) оптимізація витрат на утримання місць ув’язнення засуджених злочинців, а також уникнення витрат на утримання конкретного правопорушника в місці позбавлення волі;
5) оптимізація роботи правоохоронної та судової систем, навантаження на які знижується, оскільки зникає потреба у довготривалій процедурі доведення вини злочинця;
6) полегшення та пришвидшення розкриття інших злочинів.
Доволі часто бувають випадки, коли довести вину тієї чи іншої особи майже неможливо без свідчень співучасників злочину. Угода про визнання винуватості з таким співучасником розв’язує цю проблему. Окрім того, укладення угоди, яка передбачає звільнення від відповідальності з випробувальним терміном, часткову конфіскацію майна та/або штраф, може допомогти збереженню ефективних менеджерів і бізнесменів, які зараз так потрібні країні та які вчинили злочин й виправилися, щиро розкаялися, відшкодували завдану шкоду та понесли достатнє покарання.
Як висновок можна зазначити, що дискусії та палкі обговорення майбутніх або вже укладених угод про визнання винуватості були, є та будуть завжди. Завданням адвокатури, правоохоронної та судової систем країни є досягнення якомога більшої ефективності таких угод з дотриманням балансу інтересів суспільства. Тут не слід забувати про права та інтереси обвинуваченого, але й звертати увагу на тяжкість вчиненого злочину.
На мою думку, кількість укладених обґрунтованих і справедливих угод в межах кримінальних справ має збільшуватись. Якщо все буде відбуватися згідно з чинними нормами, це обов’язково позитивно вплине на швидкість та ефективність роботи правоохоронної та судової систем України, а отже — на благополуччя нашої держави.