03 червня 2019, 17:26

Підслідність як міф законності

Опубліковано в №23 (677)

Ілля Ткаченко
Ілля Ткаченко «Кролевецький та партнери, АО» керівник кримінальної практики

За останні роки суттєво збільшилася кількість фактів нехтування основними принципами кримінального процесу з боку правоохоронних органів. Однією з найбільш ігнорованих вимог закону, на мою думку, є правила підслідності.


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


Мабуть, більшість моїх колег зіштовхувалися зі здійсненням досудового розслідування слідчим органу, до підслідності якого не належить розслідування цієї категорії справ. При цьому в розмові зі слідчими відчувається повне нерозуміння (або ігнорування) порушень під час розслідування таких кримінальних проваджень.

Враховуючи зазначене, вважаю за необхідне розібратися в тому, наскільки ж суттєвими є порушення правил підслідності?

Досліджуючи окреслене питання, насамперед, варто звернути увагу, що ст. 1 Конституції задекларовано, що Україна є правовою державою. У ч. 1 ст. 8 Конституції встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. У своєму Рішенні від 02.11.2004 р. №15‑рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що верховенство права — це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (зокрема, в закони).

Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Зазначене правило має своє відображення у принципі законності, передбаченому ст. 9 КПК України, відповідно до якого під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також вимог інших актів законодавства.

Водночас ст. 7 КПК України передбачено, що зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження (зокрема, засаді законності). Таким чином, абсолютно всі дії, які здійснюють посадові особи у процесі кримінального переслідування, повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження.

У цій статті я хотів би зупинитися на дотриманні правил підслідності. Чинний Кримінальний процесуальний кодекс України передбачає 3 різновиди підслідності: предметну (ст. 216 КПК), територіальну (ст. 218 КПК) та інстанційну (ч. 5 ст. 36 КПК).

Ст. 216 КПК України визначено 5 органів, на які покладено функцію досудового розслідування, з переліком статей особливої частини КК України або інших ознак, які встановлюють розмежування між компетенцією слідчих органів.

Ст. 218 КПК України визначає за територіальним принципом місце здійснення досудового розслідування, відповідно до якого досудове розслідування здійснюється слідчим того органу досудового розслідування, під юрисдикцією якого знаходиться місце вчинення кримінального правопорушення.

Ч. 5 ст. 36 КПК України передбачає єдину можливість змінити орган, який здійснює досудове розслідування, а саме право прокурора виключно внаслідок неефективного досудового розслідування доручити здійснення досудового розслідування іншому органу досудового розслідування, в тому числі в межах одного органу. Винятком із зазначеного правила є кримінальні провадження, підслідні НАБУ.

Повернемося до реальної ситуації. Що відбувається сьогодні? Слідчі СБУ продовжують реєструвати та розслідувати кримінальні провадження за ст. 191 КК України, яка залежно від розміру та суб'єкта належить до підслідності Національної поліції України, Державного бюро розслідувань або НАБУ.

Слідчі органів прокуратури (це не міф, вони існують) продовжують розслідувати кримінальні провадження, підслідні НАБУ, Національній поліції. Чи відомо такому слідчому, що він незаконно здійснює таке досудове розслідування? Питання риторичне. Не погоджуєтеся? Будемо розбиратися.

Як вже було зазначено, для законного досудового розслідування мають бути дотримані три правила — предметної, територіальної та інстанційної підслідності. Для додержання правил підслідності слідчий СБУ, якому надійшло повідомлення про вчинення кримінального правопорушення за ст. 191 КК України, повинен зареєструвати провадження та невідкладно ініціювати перед прокурором, який здійснює процесуальне керівництво, зміну підслідності кримінального провадження за відповідним органом. При цьому прокурор повинен дотримуватися вимог Закону та змінити підслідність за відповідним органом.

В багатьох випадках правоохоронці визначають орган досудового розслідування за правилом: «Хто зареєстрував провадження — той і розслідує». Звісно, такі дії порушують вимоги й засади законності кримінального провадження та повинні тягнути за собою визнання всіх доказів недопустимими.

Для аналогії можна привести приклад. Керівник тролейбусного депо виявив крадіжку на підприємстві, опитав осіб, самостійно виніс повідомлення про підозру, скерував до суду обвинувальний акт. Чи розглядав би суд такий обвинувальний акт? Звісно, ні! Тоді з яких підстав суди взагалі розпочинають розгляд обвинувальних актів, скерованих до суду органами з порушенням правил підслідності, вже не кажучи про те, що чомусь на сторону захисту покладається обов'язок доказування факту порушення правил підслідності?

З цього приводу Конституційний Суд України у рішенні №12‑рп/2011 від 20.10.2011 р. наголошував, що визнаватися допустимими та використовуватися як докази у кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав та свобод людини й громадянина у кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Конституційний Суд України у вказаному рішенні зазначив, що аналіз положення ч. 3 ст. 62 Конституції України «обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом» дає підстави для висновку, що обвинувачення у вчиненні злочину не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними незаконним способом, а саме з порушенням конституційних прав та свобод людини й громадянина, з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних, не уповноваженою на те особою тощо.

Таким чином, можна зробити однозначний висновок про те, що в умовах сьогодення суспільство вимагає жорсткої принципової позиції сторони захисту та судів щодо дотримання правил підслідності та принципу законності. Саме тому я закликаю колег активно реагувати на порушення зазначених правил та активно використовувати весь інструментарій, передбачений КПК України (заявлення відповідних скарг та клопотань під час досудового розслідування, підготовчого засідання та судового розгляду), з метою надання правильної оцінки судом допущеним порушенням правил підслідності та принципу законності.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати