28 жовтня 2020, 13:13

Обнулення по-українськи. Навіщо КСУ переорав антикорупційне поле

Костянтин Ніколаєв
Костянтин Ніколаєв редактор Юридичної Газети

В Україні є традиція, яка почалась ще з прийняттям Конституції 28 червня 1996 р., — приймати резонансні рішення пізно ввечері або вночі. Так було потім і з декількома резонансними законами чи змінами до них, а «бюджетні ночі» у парламенті взагалі стали «зоряними, ясними і місячними».


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


27 жовтня 2020 р. до парламентських «вечорниць» фактично без оголошення війни долучився і Конституційний Суд, який на закритому засіданні ухвалив рішення щодо відповідності Основному закону низки положень антикорупційного законодавства та визнав неконституційними окремі його положення.

Першим про це розповів член наглядової ради державного акціонерного товариства «Українська залізниця» Сергій Лещенко. До речі, в січні ц.р. він обраний керівником новоствореного комітету з питань комплаєнсу та антикорупції. У Telegram він повідомив наступне: «Конституційний Суд ухвалив рішення за поданням депутатів ОПЗЖ і «За майбутнє» та скасував антикорупційну реформу. На закритому засіданні у вівторок КС проголосував за скасування ст. 366-1 Кримінального кодексу (недостовірне декларування), незаконного збагачення, електронного декларування, повноважень НАЗК. Проєкт був розданий уранці і проголосований. Такого не було навіть при Януковичі. Проти виступили лише 4 суддів: Лемак, Первомайський, Колесник і Головатий».

Раніше, нагадаю, до КСУ надійшло конституційне подання 48 народних депутатів, які, зокрема, пропонували скасувати:

  • декларування неповнолітніх дітей та інших осіб, які живуть з чиновником;
  • проведення НАЗК моніторингу способу життя чиновників;
  • проведення НАЗК повної перевірки декларацій;
  • доступ НАЗК до інформаційних баз даних та державних реєстрів;
  • декларування відомостей про нерухомість, незавершене будівництво, цінне рухоме майно, у т.ч. транспорт, грошові активи та позичені кошти, фінансові зобов’язання, видатки та правочини, роботу за сумісництвом;
  • декларування відомостей про чужі об’єкти, від яких чиновник має право отримувати дохід;
  • публічний доступ до декларацій;
  • подання повідомлень про суттєві зміни у майновому стані;
  • ст. 366-1 «Декларування недостовірної інформації» та 368-5 «Незаконне збагачення» Кримінального кодексу України.

Згодом КСУ підтвердив, що «Велика Палата Конституційного Суду України на закритій частині пленарного засідання продовжила розгляд справи за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України «Про запобігання корупції», «Про прокуратуру», «Про Національне антикорупційне бюро України», «Про Державне бюро розслідувань», «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів», Кримінального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України.

У цій справі ухвалено рішення, повний текст якого буде оприлюднено на офіційному сайті Конституційного Суду України відповідно до вимог Закону України «Про Конституційний Суд України». Рішення набирає законної сили з моменту його ухвалення».

У ЗМІ не стали чекати офіційного повідомлення КСУ, а з власних джерел дізналися, що він визнав невідповідними Конституції лише 2 пункти. Принаймні, «Дзеркало тижня» повідомило, що КСУ визнав невідповідною Основному закону ст. 366-1 Кримінального кодексу (недостовірне декларування). Але при цьому КСУ скасував тільки кримінальну відповідальність за недостовірне декларування, залишивши в силі адміністративну та дисциплінарну. «Що важливо — судді КСУ не визнавали неконституційною статтю про незаконне збагачення і не скасовували електронне декларування. Тобто кримінальна відповідальність залишається. Також, як і раніше, зберігається електронне декларування чиновників», — підкреслило джерело видання.

Також КСУ проголосував за визнання неконституційними повноважень Національного агентства по запобіганню корупції (НАЗК). Таке рішення винесене через призму того, що нібито контролюючі повноваження НАЗК порушують незалежність судової гілки влади в Україні. НАЗК у відповідь пише, що «корупційні практики в Україні перемагають на найвищому рівні: судді Конституційного Суду прийняли рішення у «справі про незаконне збагачення» у власних інтересах».

У повідомленні Агентства наголошується: «НАЗК виявило ознаки декларування недостовірної інформації у двох суддів Конституційного Суду — Ірини Завгородньої та Сергія Головатого… Раніше НАЗК також склало адміністративні протоколи щодо неподання повідомлень про суттєві зміни у майновому стані суддями КСУ Володимиром Мойсиком та Ігорем Сліденком….».

Зазначу, один з перерахованих суддів — Сергій Головатий, як пише Лещенко, був проти прийняття скандальних рішень.

У будь-якому випадку в соцмережах вибухнула пожежа, лейтмотивом якої була «зрада». Для пересічного українця вона стосувалась лише одного — безвізу, адже створення антикорупційних органів було одним з передумов його надання. А ліквідація народного єврооптимізму в цьому плані, звичайно, не додає оптимізму і владі. До того ж, остання увесь минулий місяць тільки тим й займалась.

Нагадаю, у вересні КСУ визнав неконституційним Указ Президента про призначення Артема Ситника директором НАБУ. Згодом Верховна Рада проголосувала список членів конкурсної комісії з відбору нового очільника САП. Коментуючи це, євродепутатка та заступниця голови делегації Парламентського комітету співпраці між ЄС і Україною Віола фон Крамон зазначила, що «український парламент проштовхує кандидатів, які не мають досвіду та доброчесності, до вибору голови САП. Влада ставить під загрозу безвізовий режим з ЄС та подальшу допомогу в розмірі 1,5 млрд євро».

Тепер разом із САП І НАБУ «під роздачу» потрапило й НАЗК. Цікаво, що в той же судний день української антикорупції, 27 жовтня, глава представництва ЄС в Україні Матті Маасікас зустрівся з главою КСУ Олександром Тупицьким. Згідно з офіційним повідомленням, вони обговорили «важливість прозорості в роботі» і збереження всього досягнутого після Революції гідності 2014 р

У мене подвійне ставлення до цих подій, починаючи з 2014 р. Цілком зрозуміло, що усе, що відбувається на антикорупційному полі — це боротьба веж нашого колективного безбашенного «Кремля».

Пересічний українець дивиться на усе так: «Ну добре, не будуть працювати електронні декларації. А що, вони справді працювали? Ну добре, тепер не буде переслідуватися незаконне збагачення. А хіба воно справді переслідувалося? Ну добре, обмежать повноваження НАЗК. А які вони були, крім видання приписів за внесення/невнесення недостовірних відомостей, окремі з яких ставали у кращому випадку приводами для сумних жартів?» Далі пересічний українець чекатиме втручання Президента, який пообіцяє зробити так, щоб усе необхідне антикорупційне у нас росло.

І дочекається. Прес-служба Президента розповсюдить офіційну заяву, основний зміст якої зведеться до того, що в Україні все ще є «бізнесмени від політики», але «жодного відступу в антикорупційній роботі ми не допускаємо навіть гіпотетично». Також українці дізнаються, що ОПУ «очікує публікації повного тексту рішення Конституційного Суду в цій справі і усвідомлює, що вони остаточні та не підлягають оскарженню». Але українці вчергове зітхнуть з полегшення, дізнавшись, що «Президент обов’язково використає своє право на законодавчу ініціативу, щоб відновити сталу та максимально ефективну роботу системи електронного декларування та невідворотність відповідальності за умисне порушення цих правил».

А представник Президента України в КС, народний депутат Федір Веніславський скаже, що «рішення КСУ було прийняте з порушенням регламенту і має ознаки конфлікту інтересів», а питання про те, як далі діяти в ситуації, що склалася, розглядатиметься на рівні парламенту: «Я думаю, ми знайдемо правильні шляхи для того, щоб не було негативних наслідків таких дій Конституційного Суду».

Пересічний українець, почувши це, зітхне з полегшенням і буде чекати екстреного монолітного (або хоча б монобільшого) турборежимного руху парламентарів, які грудьми стануть на боротьбу з корупцією. Потім він знову почує здивоване: «Де посадки?» і грізне: «Я зміню генпрокурора!» І всі знову зітхнуть з полегшенням: все на антикорупційному полі України гаразд, все іде далі». По колу. А коло — це нуль. Адже фактично це була операція не стільки обнулення кримінальних справ про незаконне збагачення, скільки чергових очікувань українців і «наших надійних європейських друзів-партнерів».

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати