У статті Justice Delayed, is Justice Denied, опублікованій в українському журналі бізнес-права (Ukrainian Journal of Business Law) у квітні 2020 р., ми з колегою Христиною Оленюк аналізували, які переваги та ризики можуть бути пов'язані з передачею справ у сфері інтелектуальної власності спеціалізованому IP-суду, враховуючи українські реалії.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
У цій статті хотів би зробити невеличкий крок назад та в продовження свого виступу в березні 2021 р. на круглому столі «Інтелектуальна власність: розвиток законодавства та еволюція господарського судочинства», який проводився Верховним Судом у співпраці з проєктом Ради Європи «Підтримка судової влади України в забезпеченні кращого доступу до правосуддя», акцентувати увагу на тому, що уявлення широкої громадськості про те, як діятиме спеціалізований IP-суд, є надзвичайно важливим фактором, який є важливішим, ніж оцінка будь-якого конкретного експерта. Адже якщо громадськість не довірятиме спеціалізованому IP-суду, така спеціалізація не буде продуктивним напрямом реформування судової системи України.
Незважаючи на те, що створюючи спеціалізований IP-суд, Україна, здається, сигналізує громадськості, що держава зацікавлена у посиленні захисту інтелектуальної власності та укріпленні віри в систему інтелектуальної власності в цілому, а також у заохоченні інвестицій та інновацій, все ще продовжує існувати істотна невизначеність щодо того, чи тільки це є справжньою метою, якої планується досягти шляхом створення спеціалізованого IP-суду.
Часто суд у сфері інтелектуальної власності розглядається в Україні як потенційний ефективний та цінний інструмент для власників прав інтелектуальної власності та спосіб вдосконалення системи захисту цих прав. Однак немає чітких доказів того, що саме по собі створення спеціалізованих IP-судів автоматично принесе користь власникам прав інтелектуальної власності, покращить захист цих прав та приведе до збільшення іноземних інвестицій. При цьому, беручи до уваги, зокрема, те, що виключна юрисдикція спеціалізованого IP-суду включає не тільки питання інтелектуальної власності, але й частково конкуренцію, завданням такого суду не обов’язково буде лише підвищення рівня захисту прав інтелектуальної власності, а й забезпечення ефективного, справедливого та збалансованого механізму вирішення спорів на користь усіх зацікавлених сторін, включаючи власників прав інтелектуальної власності (які у все більш глобалізованій економіці часто є одночасно й користувачами таких прав), споживачів товарів та послуг та суспільства в цілому.
Загалом в Україні не було чіткого суспільного консенсусу щодо місії спеціалізованого IP-суду, тому істотним ризиком залишається те, що рішення щодо створення цього суду не було прийняте винятково заради підвищення ефективності розгляду відповідних справ. Натомість воно може приховувати й інші інтереси.
Відсутність широкого суспільного консенсусу щодо мети створення спеціалізованого IP-суду може м а т и наслідком те, що оцінка майбутньої діяльності суду буде завжди суб'єктивною як з боку стороннього спостерігача, так і з боку самих суддів, і може не дозволити суду стати успішною моделлю, оскільки практично неможливо буде вирішити, чи належним чином суд використав свою експертизу, чи був під впливом зацікавлених осіб. Більше того, відсутність чіткого розуміння суспільної мети створення спеціалізованого IP-суду може зіграти негативну роль стосовно привабливості роботи його суддею.
Структура IP-суду
На відміну від інших апеляційних судів в Україні, апеляційна інстанція буде створена в самому спеціалізованому IP-суді, а не як окремий суд, а отже, спеціалізований IP-суд працюватиме як суд першої та другої (апеляційної) інстанцій. При цьому у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду окрема палата розглядає справи щодо захисту прав інтелектуальної власності та справи, що стосуються конкурентного законодавства. Передбачення спеціалізації на всіх трьох рівнях, першому, другому (апеляційному) та третьому (касаційному) видається ефективним, оскільки сторони можуть отримати вигоду від швидкого прийняття рішень, а також від компетентного встановлення фактів та більш-менш уніфікованого тлумачення. З іншого боку, використання такої спеціалізації має серйозний недолік, оскільки можливість доктринальних відхилень значно збільшується, а механізмів протидії буде дуже мало.
Відбір суддів
Іншим дуже важливим питанням є метод відбору, який не упереджував би систематично спеціалізований IP-суд.
Відповідно до ст. 28 Закону про судоустрій і статус суддів, критерії відбору суддів апеляційних судів інші, ніж для судів першої інстанції. Однак згідно зі ст. 33 цього ж Закону, критерії відбору суддів спеціалізованого IP-суду як у першій, так і в апеляційній інстанціях однакові. Такий підхід викликає певні занепокоєння щодо дотримання принципу судових інстанцій з наступної причини. Відповідно до ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу, метою судового розгляду, який проводиться апеляційною інстанцією, є перевірка законності і обґрунтованості рішень суду першої інстанції. Якщо апеляційний суд вважає рішення незаконним та/або необґрунтованим, він, по суті, виконує коригувальну функцію, виправляючи судові помилки, допущені судами нижчих інстанцій. Тому критерії відбору суддів апеляційної інстанції встановлюються на більш високому рівні з огляду на складніші завдання, які перед ними ставляться. З огляду на це доцільно розглянути можливість узгодження критеріїв відбору для суддів апеляційної інстанції спеціалізованого IP-суду з загальними критеріями відбору, встановленими для апеляційних суддів.
Наступним важливим питанням є те, що нинішні критерії відбору суддів спеціалізованого IP-суду можуть призвести до того, що багатьом суддям не вистачатиме знань з інтелектуальної власності або відповідного технічного досвіду для вирішення складних спорів у цій сфері. Це може статися, оскільки на законодавчому рівні не передбачені вимоги щодо необхідності володіння суддями спеціалізованого IP-суду технічною освітою, або що принаймні один суддя у складі колегії повинен мати таку освіту. Для деяких категорій спорів, які стосуються технічних питань, наприклад, тих, що стосуються фармацевтичних або комп’ютерних винаходів, технічна освіта може бути надзвичайно корисною для повного розуміння різних аспектів такого спору. Більше того, вимоги до кандидатів-фахівців у сфері інтелектуальної власності, таких як патентні повірені та адвокати, досить жорсткі й вимагають щонайменше 5 років практики у сфері інтелектуальної власності. Поріг для кандидатів-суддів встановлюється на мінімальному рівні — 3 роки перебування на посаді судді без необхідності підтвердження досвіду розгляду справ, пов'язаних з інтелектуальною власністю. Обґрунтування таких різних вимог до зазначених категорій кандидатів залишається незрозумілим.
Наслідком таких критеріїв відбору може стати те, що буде підірвана сама ідея створення окремого спеціалізованого IP-суду. З іншого боку, слід враховувати й те, що кандидати, які успішно склали досить складний іспит на посаду судді спеціалізованого IP-суду, вже певним чином продемонстрували свої знання з питань інтелектуальної власності, і будучи компетентними, здатні набути досвід роботи у цій сфері в розумний строк.
Отже, наслідки нерозуміння важливості широкої суспільної дискусії та досягнення консенсусу щодо довгострокової мети створення спеціалізованого IP-суду в Україні і пов'язаних з цією метою питань структури такого суду та критеріїв відбору суддів буде важко виправити на даному етапі, але активна робота в цьому напрямку має тривати заради того, щоб спеціалізований IP-суд став історією успіху в Україні, а не черговим витрачанням дуже обмежених ресурсів без досягнення бажаного для суспільства результату