11.09.1997 р. в Україні набрали чинності положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі — Конвенція), наділивши громадян України правом звернутись із заявою про порушення прав, гарантованих Конвенцією та/або протоколами до неї, до Європейського суду з прав людини (далі — ЄСПЛ). Тобто будь-яка особа, неурядова організація чи група осіб, які вважають себе потерпілими від допущеного органами державної влади порушення прав у ході кримінального провадження, можуть звернутися до ЄСПЛ з відповідною заявою.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Особливості звернення до ЄСПЛ
Складність у зверненні до ЄСПЛ полягає у тому, що суд приймає справу до розгляду лише після того, як було вичерпано всі національні засоби юридичного захисту згідно з загальновизнаними принципами міжнародного права. При цьому заява має бути подана у межах 6 місяців від дати постановлення остаточного рішення на національному рівні.
Втім, у кримінальному процесі з початку досудового розслідування до винесення остаточного рішення у справі може пройти більше десятка років, а відтак, між фактичним порушенням права, гарантованого Конвенцією чи протоколами до неї, та можливістю звернутись до ЄСПЛ може пройти знач ний відрізок часу. Наприклад, у справі «Тучін та Тучіна проти України» кримінальне провадження за фактом дорожньо-транспортної пригоди (далі — ДТП), яка призвела до смерті доньки заявників, тривало понад 10 років та було закрите у зв'язку з закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності. Вказана ДТП відбулася ще у 2002 р., а остаточне рішення щодо порушення Україною ст. 2 Конвенції прийняте лише у 2016 р. Таким чином, для визнання факту порушення Україною прав, гарантованих Конвенцією, знадобилося близько 14 років.
Крім того, заява особи, яка звертається до ЄСПЛ, має відповідати вимогам прийнятності, що передбачені ст. 35 Конвенції. ЄСПЛ визнає неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, якщо доходить висновку, що:
• заява несумісна з положеннями Конвенції або протоколів до неї, явно необґрунтована або є зло вживанням правом на подання заяви;
• заявник не зазнав суттєвої шкоди, якщо тільки повага до прав людини, гарантованих Конвенцією і протоколами до неї, не вимагає розгляду заяви по суті, а також за умови, що на цій підставі не може бути відхилена жодна справа, яку національний суд не розглянув належним чином.
Слід пам'ятати, що ЄСПЛ не розглядає анонімні заяви або ті, які за своєю суттю ідентичні до заяви, що вже була розглянута ЄСПЛ чи подана на розгляд до іншого міжнародного органу розслідування чи врегулювання, якщо вони не містять нових фактів у справі. Заява направляється до ЄСПЛ засобами поштового зв'язку на офіційну адресу суду.
Розгляд заяви у ЄСПЛ також може бути вкрай тривалим процесом. У справі «Грабовський проти України» заявник звернувся до суду у 2006 р., скаржачись, зокрема, на ненадання йому правової допомоги під час кримінального провадження щодо нього, тримання його під вартою в умовах, що принижують гідність, та ненадання йому національними органами влади копій де яких документів для його заяви до ЄСПЛ. Рішення за результатами розгляду справи було прийняте аж у 2018 р.
Рішення ЄСПЛ як виключна підстава для перегляду судового рішення
За результатами розгляду заяви ЄСПЛ може прийняти рішення про відсутність порушення державою прав, гарантованих Конвенцією та/ або протоколами до неї, або, навпаки, про наявність такого порушення. Якщо ЄСПЛ визнає факт порушення Конвенції чи протоколів до неї, він може визначити розмір відшкодування як справедливої сатисфакції за порушення прав або дійти висновку, що констатація факту порушення прав вже сама по собі є достатньою сатисфакцією.
Унікальність значення рішень ЄСПЛ для забезпечення справедливості у кримінальному процесі полягає в тому, що у випадку констатації судом порушення Україною прав, гарантованих Конвенцією чи протоколами до неї, це може стати підставою для звернення з заявою про перегляд судового рішення за виключними обставинами.
Так, п. 2 ч. 3 ст. 459 Кримінального процесуального кодексу України (далі — КПК України) передбачає, що однією з виключних підстав перегляду судових рішень визнається встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом. При цьому особа, на користь якої постановлено рішення ЄСПЛ, може звернутися з заявою про перегляд судового рішення будь-якої інстанції не пізніше 30 днів з дня, коли вона дізналася або могла дізнатися про набуття цим рішенням статусу остаточного. Така заява подається виключно до Верховного Суду, який розглядатиме її у складі Великої Палати.
При розгляді заяв про перегляд судового рішення з виключних обставин, а саме у зв'язку з постановленням ЄСПЛ рішення про порушення Україною міжнародних зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї, Велика Палата Верховного Суду, серед іншого, керується рекомендаціями державам-членам від 19 січня 2000 р. №R (2000) 2 Комітету міністрів Ради Європи «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини». Відповідно до вказаних рекомендацій, повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, визнається адекватним способом поновлення прав і пропонується до застосування, особливо коли потерпіла сторона й далі зазнає знач них негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні; наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту та які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження, та коли рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції по суті, або в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.
Наприклад, у справі «Ростовцев проти України» ЄСПЛ констатував порушення ст. 2 протоколу №7 до Конвенції. Зокрема, встановлено, що тлумачення відповідних положень національного законодавства, застосоване національними судами у справі заявника, не було передбачуваним, і застосовуючи його, національні суди порушили саму суть права заявника на подання апеляційної скарги (п. 36). У зв'язку з цим заявник у справі звернувся до Великої Палати Верховного Суду з заявою про перегляд судового рішення за виключними обставинами.
При розгляді справи №756/5578/15-к Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки ОСОБА_4 не зміг реалізувати своє право на перегляд у апеляційному порядку вироку Оболонського районного суду Києва від 7 травня 2015 р., варто констатувати, що він і далі зазнає негативних наслідків рішень, ухвалених на національному рівні, а тому це право слід відновити.
Втім, у випадку, якщо ЄСПЛ визнає, що права особи було порушено лише в ході досудового розслідування, таке рішення не може стати підставою для скасування судового рішення. У справі № 9-484/2004 (Со-77/04) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що встановлене ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов'язань може бути підставою для перегляду судових рішень лише у випадку, коли на національному рівні можна досягти restitutio in integrum (повного відновлення), тобто відновлення настільки, наскільки це можливо, поперед нього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції. Велика Палата Верховного Суду зазначила, зокрема, що стосовно ОСОБА_4 таке повне відновлення, тим більше шляхом скасування ухвали апеляційного суду, неможливе, оскільки ЄСПЛ констатував порушення Конвенції щодо заявника на стадії досудового розслідування кримінальної справи та не встановив жодних порушень судами України вимог закону та Конвенції, у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання ухвали суду апеляційної інстанції незаконною та її скасування.
Таким чином, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 459 КПК України, Велика Палата Верховного Суду має право переглядати судові рішення та за наявності для цього підстав втручатися в них у випадку, коли ЄСПЛ встановить порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи саме судом. З огляду на вказане у випадках порушення прав, гарантованих Конвенцією чи протоколами до неї, під час досудового розслідування єдиною справедливою сатисфакцією може стати виплата відшкодування.