23 травня у Мінську через повідомлення про замінування екстрено приземлився рейсовий літак авіакомпанії Ryanair, який направлявся з Афін до Вільнюсу. На борту перебував білоруський журналіст Роман Протасевич, якого затримали одразу після приземлення літака. Чи порушила Білорусь міжнародне законодавство, чи можна провести паралелі з іншими випадками політизованих екстрених посадок літаків та чи існує нагальна необхідність перегляду міжнародного повітряного права? Давайте поміркуємо.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Читайте також: "Бомба" у Ryanair. Що робити з державним повітряним піратством?"
1. Чи можуть Чиказька та Монреальська конвенції використовуватися для юридичної оцінки справи з примусової посадки літака у Мінську?
— Не просто можуть, повинні використовуватися, і, я впевнений, це буде зроблено. Дії Білорусі прямо порушують положення ст. 3 bis Чиказької Конвенції, яка чітко встановлює, «... що в разі перехоплення не повинно ставитися під загрозу життя та безпека осіб, які знаходяться на борту повітряного судна», більш того «... [держава] має право вимагати посадки в будь-якому зазначеному аеропорту цивільного повітряного судна, [тільки] якщо воно здійснює політ над його територією без дозволу або якщо є розумні підстави вважати, що воно використовується в будь-яких цілях, несумісних з цілями цієї Конвенції». Очевидно, що ці положення були повністю проігноровані владою Білорусі. Якщо ж говорити про Монреальську Конвенцію, то там цілий букет порушень, одне перерахування яких зайняло б дуже великий обсяг.
2. Чи можна порівняти білоруську історію із австрійською, коли літак президента Болівії Ево Моралеса здійснив незаплановану посадку в аеропорту Відня після того, як стало відомо, що на його борту начебто міг перебувати Едвард Сноуден, якого США звинувачують у шпигунстві? Чи можна порівняти ці історії з українською, коли групу «вагнерівців» начебто мали привезти в Мінськ, а потім у Стамбул, під час перельоту до якого літак мав екстрено сісти в Україні, оскільки одному з пасажирів нібито стало би зле. Під виглядом медпрацівників у літак зайшла б група українського спецназу і затримала «вагнерівців».
— Порівнювати ці ситуації не можна. Якщо говорити про літак зі Сноуденом, то відповім коротко: на відміну від ситуації у Білорусі, для посадки не використовувався винищувач і ніхто не піддавав життя пасажирів небезпеці. Влада Франції, Іспанії, Італії та Португалії просто відкликала дозвіл на проліт президентського літака Ево Моралеса (який є, до речі, літаком ВПС, а не цивільним бортом) через свій повітряний простір.
У нашому випадку набагато цікавіша ситуація з «вагнерівцями». Особисто я повністю впевнений, що операція планувалася і була провалена кремлівською агентурою з оточення Зеленського. Саме в спробах покрити цей провал, зараз намагаються проводити ці абсолютно недоречні паралелі.
У чому різниця? Почнемо з головного. Метою операції був не журналіст, а міжнародні злочинці, які діяли не тільки в Україні, а й в Сирії та інших гарячих точках.
Далі операція з «вагнерівцями» була узгоджена з країною-власником літака, з Національною розвідкою Туреччини, там був підготовленій екіпаж, на борту літака було передбачено перебування достатньої кількості співробітників спецслужб двох країн для нейтралізації будь-яких загроз. Більш того, Україна планувала операцію із залученням спецслужб США.
3. Чи можуть ці та інші випадки стати приводом для перегляду міжнародного повітряного права, адже прецедентів щодо державного втручання в авіабезпеку останнім часом вистачає? Чи назрів взагалі перегляд міжнародного повітряного права?
— Я думаю, головна проблема не в повітряному праві як такому, а в необхідності створення в рамках міжнародного права більш ефективних механізмів реалізації та контролю, включаючи ефективний санкційний механізм для порушників.