Події останніх місяців в Україні яскраво засвідчують той факт, що громадяни все більше сприймають дії Президента як виставу, яка зовсім не стосується вирішення нагальних суспільних проблем. Гарант після двох років не виконав основні передвиборчі обіцянки, про які заявляв на стадіонних дебатах. Охочих вірити в шоу «Зе-влади» дедалі меншає.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Невдало розіграна сценка з приготуванням шашликів на День журналіста, яку висміяли та піддали жорсткому сарказму в мережі на початку літа, нагадала громадянам про важливу проблему, яку «Зе-влада» усіляко намагається приховувати – це «вузда», в якій знаходяться сьогодні представники ЗМІ.
Блокування мовлення трьох телеканалів, поблажливо-зневажливе ставлення до ЗМІ та журналістів жодним чином не вказують на боротьбу за правду та європейські цінності, про які було заявлено раніше. На журналістів в Україні продовжують тиснути, час від часу їм погрожують, а факти побиття хоча й фіксують, проте в багатьох випадках ніхто за це не несе відповідальності.
За даними Національної спілки журналістів у межах дослідження «Індексу фізичної безпеки журналістів», лише протягом перших трьох місяців 2021 р. українські журналісти 21 раз зазнавали фізичної агресії під час професійної діяльності – це на третину більше ніж у 2020 р. Обставини окремих атак засвідчують помсту за публікацію «невигідних» для когось матеріалів у ЗМІ.
За інформацією Нацполіції, у період з 2020 р. до червня 2021 р. було розпочато 306 кримінальних проваджень (214 – минулого року і 92 – цього року) за статтями, які стосуються погроз, насильства, умисного перешкоджання, посягання на життя журналістів, з яких 23 було направлено до суду.
Журналістика в Україні була і залишається небезпечною професією. Звісно, окремим медіа можна дорікати маніпулюванням фактів, розповсюдженням фейків (особливо в період передвиборчої кампанії), які є елементами інформаційної війни, що має на меті маніпулювання громадською думкою. За поширення недостовірної інформації законом передбачена цивільно-правова відповідальність. Однак, повертаючись до теми нападів на працівників мас-медіа, варто зазначити, що ситуації, в яких під загрозою опиняється людське життя, регулюються іншим кодексом і зіставляти ці випадки не можна.
Сьогодні у випадках із побиттям правоохоронні органи реагують відповідним чином, розпочинають розслідування, проте прецеденти покарання – це одиничні випадки. Журналісти в Україні не можуть почуватися в небезпеці саме через бездіяльність влади, яка не проявляє особливого бажання притягати до відповідальності тих, хто чинить опір медійникам.
Політика безкарності
У 2019 р. під час передвиборчої кампанії до Парламенту з гранатомета був обстріляний телеканал «112», який зараз перебуває під санкціями. Випадок був кваліфікований як теракт, а вручення підозри відбулося лише у травні 2021 р. Підозрюваний в організації обстрілу колишній депутат VIII скликання, який в часи депутатства був першим заступником голови Комітету з питань національної безпеки та оборони, знаходиться під вартою. Згідно зі ст. 258 ч. 2 КК (терористичний акт), за якою була оголошена підозра, йому загрожує позбавлення волі на строк від 7 до 12 років з конфіскацією майна або без такої. Хоча, спостерігаючи другий рік за цією історією, карати підозрюваного не поспішають.
Підпал телеканалу «Інтер», який стався у 2016 р., розслідувався як перешкоджання журналістській діяльності. Збитки тоді оцінили в 430 тис. доларів, проте справа не була доведена до кінця, відповідальність за підпал ніхто не поніс.
Це лише кілька кричущих випадків затягування справ. Таких прикладів можна навести багато.
Згідно зі ст. 25 Закону України «Про інформацію», журналісти мають право:
- під час виконання обов'язків здійснювати письмові, аудіо- та відеозаписи із застосуванням необхідних технічних засобів, за винятком випадків, передбачених законом;
- безперешкодно відвідувати приміщення суб'єктів владних повноважень, відкриті заходи, які вони проводять, а також бути особисто прийнятим у розумні строки їх посадовими та службовими особами, крім випадків, визначених законодавством;
- не розкривати джерело інформації або інформацію, яка дозволяє встановити джерела інформації, крім випадків, коли його зобов'язали до цього рішенням суду на основі закону;
- після пред'явлення документа, що засвідчує його професійну належність, працівник ЗМІ має право збирати інформацію в районах стихійного лиха, катастроф, у місцях аварій, масових безладів, воєнних дій та на територіях, де оголошено надзвичайний стан, надзвичайну ситуацію або вжиті адміністративні та медико-санітарні заходи (карантин), крім випадків, передбачених законом;
- поширювати підготовлені ним матеріали за власним підписом або під псевдонімом;
- відмовитися від авторства на матеріал, якщо зміст тексту після редагування суперечить його переконанням;
- права та обов'язки журналіста, працівника ЗМІ, визначені Законом, поширюються на іноземних журналістів, працівників ЗМІ, які працюють в Україні.
Безперечно, ці норми виглядають цілком прогресивними. Проте системні порушення щодо їх застосування на практиці вказують на нереформовані правоохоронні органи, які або не можуть, або не хочуть ефективно проводити розслідування. Проблемою є також легкість, з якою можна вмити руки у разі порушення прав журналістів і небажання влади сприяти розслідуванням. У справах щодо нападів на журналістів в Україні майже немає реальних вироків. Злочини продовжують відбуватися, а тенденції щодо їх зменшення поки не видно.
Іноземний медіаландшафт
Україна другий рік поспіль входить у сотню «Індексу свободи преси» від міжнародної недержавної організації захисту прав людини «Репортери без кордонів». Цьогоріч ми опустилися на одну сходинку і займаємо 97 місце. Варто зазначити, що такі країни як Косово, Киргизстан, Гамбія в цьому рейтингу знаходяться вище ніж Україна. В міжнародній організації, серед іншого, вказують на важливість боротьби з безкарністю за злочини, скоєні проти медійників в Україні.
Нещодавно в Раді Європи визнали, що журналістика є важливою та водночас небезпечною професією і закликали уряди дбати про захист медійників. В Європі нагадали, що влада має порушувати, швидко і прозоро розслідувати факти, які класифікуються як важкі порушення. Щодо України, то у нас правові засади діяльності медійників визначені Конституцією, законами «Про інформацію», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про інформаційні агентства», «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», «Про телебачення і радіомовлення», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» та іншими нормативно-правовими актами, проте українські представники ЗМІ, незважаючи на всі права, часто є незахищеними.
Реальних результатів роботи в розслідуванні справ щодо нападів на медійників суспільство не бачить. Правоохоронним органам, замість того щоб малювати красиві презентації про результати своєї роботи, варто було б зосередитися на розслідуванні кримінальних проваджень.