Правові та практичні аспекти укладення франчайзингового договору
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Загальний опис Розпочинаючи власну діяльності молоді та навіть досвідчені підприємці нерідко вдаються до методу побудови бізнесу за моделлю франшизи. Такі дії зумовлено тим, що франшиза насправді є «легким стартом» побудови першого бізнесу самотужки. Адже у цьому разі франчайзі (той, хто отримує права по франшизі) може користуватися усіма інструментами, досвідом та репутацією бізнесу, яку так ретельно протягом декількох років вибудовував франчайзер (той, хто передає права по франшизі). Важливо, що при франчайзинговій моделі франчайзі отримує не тільки дозвіл на використання широковідомої торгової марки (інакше це міг би бути звичайний ліцензійний договір), а й доступ до методик, алгоритмів, вказівок щодо побудови бізнес-процесів, враховуючи, наприклад, настанови щодо дизайну приміщення, розстановки меблів, наявності необхідного обладнання та навіть форми одягу персоналу. Ба більше, іноді навіть розташування декору чи рекламних матеріалів у приміщенні має значення. Комусь може здатися, що такі вимоги є аж занадто деталізованими та франчайзі може, та навіть має зажадати внести якісь корективи, додаткові функціонали тощо (адже, фактично, він також є учасником побудови цього бізнесу). Але водночас франчайзинговий договір, найімовірніше, передбачатиме певні обмеження таких дій починаючого підприємця. Адже, фактично, предметом франчайзингу є увесь досвід та інструментарії його втілення, завдяки яким саме цей бізнес і став прибутковим, і будь-які додаткові непередбачувані зміни (особливо, коли вони стосуються певного локального відділку, а не всієї мережі) можуть лише зашкодити репутації бренду. Відтак зазвичай франшизою передаються права на використання торгової марки та дизайну, що втілені у брендбуці, опис виробничих стандартів, інструкції щодо ведення господарської діяльності та інші внутрішні стандарти, розроблені франчайзером. Законодавство В українському законодавстві наразі не встановлено визначення договору фрайнчайзингу. Натомість у цивільному законодавстві міститься визначення комерційної концесії, що повністю відповідає моделі франчайзингу. Так, відповідно до договору комерційної концесії, одна сторона (правоволоділець, франчайзер) зобов’язується передати другій стороні (користувачеві, франчайзі) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг. Відтак ця форма договору є унікальною та не може бути ототожнена з договорами передачі права інтелектуальної власності або дистриб’юторськими договорами, оскільки, як вже зазначалося вище, предметом договору комерційної концесії, окрім об’єктів інтелектуальної власності, є також досвід та ділова репутація. Також за цим договором передбачається надання підтримки та супроводу франчайзі від франчайзера зазвичай протягом всього строку дії договору. Договір комерційної концесії є відплатним, проте визначення та порядок цих платежів визначається сторонами. Зазвичай вони представляють собою плату за передачу прав інтелектуальної власності: роялті — регулярні платежі, які в тому числі можуть бути прив’язані до розміру отриманого франчайзі прибутку, або паушальний (разовий, стартовий) платіж; а також плату за надання підтримки, аналогічній абонентській платі за супроводження. Проте на практиці як назва, так і порядок платежів визначається умовами взаємовідносин сторін та не є безкомпромісною у цій формі договору. Щодо порядку укладення договору — обов’язкова письмова форма. Можна зазначити, що відносно нещодавно на сторін поклалася складна процедура реєстрації такого договору. Проте наразі такої вимоги не існує і договір вважатиметься чинним у разі стандартного письмового укладення. Загалом сторони вільні у визначенні умов цього договору, проте на деякі пункти необхідно звернути особливу увагу: 1. Територія. Франчайзі може отримати виключне (ексклюзивне) право на ведення господарської діяльності, при цьому франчайзер бере на себе зобов’язання не надавати аналогічні права для тієї ж території іншим особам. 2. Дотримання вказівок. Усі рекомендації франчайзера викладаються в уніфіковані стандарти та політики, які є основою ведення франчайзингового бізнесу та франчайзі зобов’язаний них дотримуватися. У іншому разі сторони навіть можуть розглядати це як суворе порушення, яке може призвести до дострокового розірвання договору. 3. Супровід. Сторони детально визначають які саме дії очікуються від франчайзера протягом терміну договору, в якій саме формі та з якою періодичністю вони будуть проводиться тощо. Адже підтримка франчайзера є важливою складовою бізнес-моделі франчайзингу та франчайзі вже на старті має розуміти з яких саме питань і на що він може розраховувати. Проблеми Під час укладення договору комерційної концесії (франчайзингу) сторони можуть стикнутися із певними практичними питаннями, які варто вирішити з метою захисту інтересів обох сторін. Серед них: 1. Проблема належного обсягу інформації, яку має надати франчайзер про свій бізнес, адже переданої перед укладенням договору інформації не має бути замало (для того щоб франчайзі отримав усі відомості, що його цікавлять та потенційно був заінтересований у відкритті такого бізнесу та вступу у ці правовідносини), та водночас такої інформації не має бути забагато (оскільки до моменту, поки фактичні франчайзингові правовідносини не розпочались, франчайзер фактично несе ризик того, що перед ним знаходиться не потенційний франчайзі, а представник конкурента, який хоче отримати інсайдерську інформацію у відповідній ніші з метою її корисливого використання у подальшій власній діяльності); 2. Встановлення антиконкурентних зобов’язань для франчайзі у разі закінчення строку дії договору. Логічно, що франчайзер може цього зажадати, адже фактично може виникнути ситуація, що молодий підприємець-франчайзер отримає необхідні знання щодо сфери бізнесу франшизи, та після закінчення правовідносин з франчайзером (можливо, навіть дострокових) плануватиме відкрити власний бізнес із здобутими навичками у аналогічній сфері. Аби цього уникнути у франчайзинговому договорі нерідко встановлюють положення щодо антиконкуренції, проте правомірність таких вимог досі є дискусійною серед правників, адже фактично відповідні норми можна розглядати як обмеження конституційних прав людини щодо права на обрання праці та ведення підприємницької діяльності. Також сторони мають погодити порядок виходу з правовідносин, а у деяких випадках можуть встановлювати певний тестовий період для розуміння чи є ці правовідносини ефективними та вдалими тощо. Відтак протягом встановлення франчайзингових правовідносин та укладення відповідного договору, сторонам варто подбати про усі навіть найдрібніші моменти, адже сама модель франчайзингу є комплексною, складною та потребує детальної підготовки.