За загальним правилом ділових та економічних відносин, усе, що було витрачене, підлягає аргументації або поверненню! Право на суд, що гарантоване кожному Конституцією України, забезпечує кожного можливістю звертатися за захистом своїх прав та інтересів до суду. За змістом ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. При цьому право на звернення до суду не є абсолютним та має встановлені правила фінансової поведінки для учасників: сплата судового збору; залучення адвокатів на платній основі у більшості випадків спорів; витрати, пов’язані з розглядом судової справи, тощо.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Відтак, нормами процесуального законодавства (ЦПК, ГПК, КАС України) встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи, що включають витрати на професійну правничу допомогу, а також пов’язані з залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи, з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів, з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Разом з тим, законодавство надає сторонам спору забезпечувальне право застрахувати свої майнові права та інтереси шляхом забезпечення судових витрат. Таке право може бути використане сторонами у разі, коли позов має ознаки завідомо безпідставного або інші ознаки зловживання правом на позов, або позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування судових витрат відповідача у випадку відмови у позові.
За наслідками розгляду справи судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову — на відповідача;
2) у разі відмови в позові — на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову — на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Втім, існують і інші підстави, коли відповідачі мають право на компенсацію судових витрат з позивача: у разі відмови позивача від позову витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача; у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію понесених ним витрат, пов’язаних з розглядом справи внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Предметом спору між сторонами в частині стягнення з позивача судових витрат завжди є сума таких витрат: одні кажуть, що їх розмір є достатнім та співмірним, а інші твердять про незаконне збагачення відповідача.
Європейський суд з прав людини та Верховний Суд завжди наголошували, що визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критеріїв реальності витрат на адвоката (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їх розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ (рішення у справі «East/West Alliance Limited проти України»), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір — обґрунтованим (постанова Верховного Суду від 03.10.2019 р. у справі № 922/445/19).
При цьому правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети — ухваленню законного та обґрунтованого рішення, а також створенню особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб. У разі ж, коли сторона у справі вчиняє якусь процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення сторонніх цілей (введення суду в оману, затягування розгляду, створення перешкод опоненту), вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним (позиція, висловлена Верховним Судом у постановах від 12.08.2019 р. у справі № 905/945/18, від 16.10.2019 р. у справі № 906/936/18 та від 06.05.2021 р. у справі № 910/6116/20, від 24.01.2022 р. у справі № 911/2737/17).
Отже, охоронюваний законодавством баланс між сторонами спору має на меті забезпечити збереження майнових прав та інтересів сторони, яка потерпає від фінансових збитків, при цьому забезпечуючи право на стягнення судових витрат з позивача в передбачених законом випадках та у разі настання певних умов.