Якими були відчуття та дії у перший день широкомасштабного російського вторгнення в Україну? Що змінилося в роботі з 24 лютого? Як працює зараз адвокатський фронт? Про все це ми розпитали Анну Даніель, кандидатку юридичних наук, керуючу Адвокатським бюро Анни Даніель.
– Анно, як Ви зустріли 24 лютого – ранок початку повномасштабної війни росії проти України? Чи пам’ятаєте, що було напередодні?
– Напередодні, 23 лютого, відбулося пленарне засідання. Окрім адвокатської та наукової діяльності, вже друге скликання я працюю помічником-консультантом народного депутата в Апараті Верховної Ради України. Робочий день був дуже насиченим і складним, тривав до 21:00. Народні депутати мали затвердити рішення про введення на всій території України, крім Донецької й Луганської областей, надзвичайного стану, попередньо ухвалене на засіданні Ради національної безпеки та оборони. Це був тривожний сигнал, що ситуація дуже серйозна. До того ж в інформаційному просторі линули сигнали від наших країн-партнерів про можливий наступ рф та розпочалося постачання зброї. Пам’ятаю, після 18:00 Рада ще засідала, а я відкрила текст Закону «Про правовий режим воєнного стану», щоб осягнути різницю між надзвичайним та воєнним станом. У повітрі пахло війною, хоча це було неможливо усвідомити.
Зранку 24 лютого я прокинулася, як і всі, о п’ятій годині під звуки бомбардувань та вибухів. Мій 10-річний син мирно спав у своїй кімнаті і навіть не прокинувся… У новинах уже з’явилися перші повідомлення про широкомасштабне вторгнення росії, яке розпочалося о 3:40 на ділянці Мілове в Луганській області, а вже згодом – по всій території України.
– Якими були перші відчуття та дії?
– Паніка тривала першу годину. А потім я інстинктивно почала збиратися на роботу, бо цього дня мало б відбутися пленарне засідання, а потім ще заплановані зустрічі з клієнтами в офісі, судове засідання увечері і онлайн-зустріч з менеджером видавництва щодо підготовки до друку підручника «Сімейне право» Потім з’ясувалося, що депутатів збиратимуть для голосування за введення воєнного стану, а ми, помічники, цього дня працюватимемо дистанційно...
Мій чоловік – громадянин Держави Ізраїль, який з 2004 року проживає в Україні. І за кілька тижнів до початку широкомасштабного вторгнення з’явилося повідомлення про те, що громадянам Ізраїлю доцільно заповнити анкету, на випадок надзвичайної ситуації, вказавши контакти близьких родичів, і за бажанням виїхати за межі України. Та він до останнього не сприймав ці попередження всерйоз. Згадав про анкету лише 24 лютого.
Бажання і планів їхати кудись не було. Наше життя тут: сім’я, друзі, робота, бізнес, школа дитини – усе рідне, звичне, зрозуміле… Ми прийняли рішення залишитися вдома. Чоловік відслужив в армії двічі: тут, на території України, у місті Білгороді-Дністровському, та в Армії Оборони Ізраїлю. Може, тому тоді був на диво зібраний і спокійний…
Проте вже 25 лютого у нашому спальному районі столиці рештки збитої нашою ППО крилатої ракети «Калібр» впали на сусідню багатоповерхівку. Багато людей евакуювали, будинок зазнав значних ушкоджень… Після цього прийшло чітке розуміння, що це велика війна.
Дбаючи передусім про безпеку дитини, ми нашвидкуруч зібралися і поїхали на захід України.
– Коли Ви змогли повернутися до роботи? Які перешкоди довелося подолати?
– Адвокатська діяльність стала на паузу аж до кінця березня. Залишилися нечасті телефонні дзвінки клієнтів. Та парламент продовжував працювати, незважаючи на всі виклики й загрози. І я працювала віддалено. Роботи було дуже багато. Зрозуміло, що не можна бути готовими до війни. Виникало море проблем, часом через певні бюрократичні процедури. У Верховній Раді працює система електронного документообігу, тож проблем із направленням документів на будь-який орган не було. Всі працювали як єдиний організм. І нам вдалося допомогти вирішити багато нагальних питань. Планово відбувалися засідання комітетів, депутати приїздили звідусіль, під кулями, з різних регіонів України і збиралися на пленарні засідання. Єдиний законодавчий орган країни вистояв, системно й злагоджено працював з першого дня війни, приймалися всі важливі для країни рішення.
– Як змінилась робота компанії від початку повномасштабної війни?
– У нас невеликий колектив. Бухгалтер з початку війни працює віддалено. Колеги-адвокати роз’їхалися хто куди: Норвегія, Канада, Ірландія, Польща. Зібрати всіх поки що не вдалося… У кожного свій життєвий вибір і певні обставини. Так, це дуже страшно, коли такий відтік професійних талановитих фахівців. Вони, рятуючись від війни, під тиском обставин залишили країну. Тож у мене додалося море справ моїх підлеглих, і тепер встигаю всюди: за себе і за них…
– А скільки років Ваша фірма працює на юридичному ринку та на чому вона переважно спеціалізується?
– Адвокатське бюро Анни Даніель працює з 2019 року. До війни нашою спеціалізацією було кримінальне право і сімейне.
– Чи змінилися запити клієнтів у зв’язку із воєнним часом? Чим наразі їм допомагаєте? Розкажіть, будь ласка, про свій досвід.
– За нас скажуть наші справи… Додам лише, що адвокат має володіти певним професійним набором інструментів. Кожен, хто прийшов до цієї професії, розуміє, що головна цінність юридичної спеціальності – це професійна правова допомога усім, хто її потребує, а особливо у період війни…
Наразі запити клієнтів – різні. З самого початку війни значно зросла кількість питань щодо укладення шлюбу і особливостей його розірвання під час війни. З укладенням шлюбу була цікава історія у місті Вишгороді Київської області. Міський голова там з початку березня реєстрував шлюби і видавав свідоцтва на звичайному папері з печаткою. Одружені пари лише згодом зрозуміли, що це була не зовсім державна реєстрація акту цивільного стану…
Розірвання шлюбу, розподіл майна подружжя, визначення порядку спілкування з дітьми, стягнення аліментів, усиновлення, позбавлення батьківських прав тощо. Усі ці справи емоційно важкі. Жінки з дітьми перебувають поза межами України, чоловік – на службі. Сім’я проживає окремо. Чи довго протримається шлюб? Риторичне питання. І таких історій чимало. Інститут сім’ї і шлюбу переживає наразі серйозну кризу.
Практично щодня у мене є запис на консультацію клієнта (у будь-якій зручній формі – по телефону, онлайн, при зустрічі) переважно у сфері сімейного права. Зважаючи на таку зацікавленість, ми навіть започаткували безкоштовні онлайн-вебінари, де я ділюся знаннями, розповідаю про найбільш поширені проблемні питання: укладення й розірвання шлюбу в умовах війни, стягнення аліментів тощо. Люди долучаються, слухають, дивляться і мають змогу поставити свої запитання й отримати відповіді. Багато з них потім записуються на індивідуальну консультацію.
Окремий блок – військове право. Навесні адвокати об’єдналися у волонтерський рух Адвокати ЗСУ, я відразу приєдналася й надаю безкоштовну правову допомогу військовослужбовцям і членам їхніх сімей. Це мій адвокатський фронт. Правовий захист військовослужбовців Збройних Сил України – надважливе питання. З’явилося дуже багато справ, пов’язаних із пошуком зниклих безвісти… Часто виникають проблемні питання, пов’язані з підготовкою документів для отримання соціальних пільг і гарантій військовослужбовцями тощо. Також до нашого Адвокатського бюро масово звертаються студенти, які не можуть виїхати на навчання за межі України, також ті, яких призвали до лав Збройних Сил України, та ін.
– Як вибудовуються відносини з клієнтами у цей непростий час?
– Люди стали інші. За різними даними, близько 6 млн українців вимушено залишили Батьківщину… Ми стали об’єднаними і дуже патріотичними, почали цінувати кожну мить життя. Наші синьо-жовті прапори майорять на головних вулицях і площах у різних куточках світу!
І мої клієнти, які, наприклад, зараз розкидані по світу, після 6 місяців проживання деінде, розповідають, що не так там солодко і просто… І як вдома в Україні було добре. Вони тепер об’єктивно можуть оцінити якість надання послуг у різних сферах життя, в тому числі й юридичних послуг. І, порівнюючи, відверто кажуть, що в Україні все набагато простіше, оперативніше і краще. Звичайно, деякі країни-партнери розробили ефективні механізми допомоги нашим громадянам, максимально спростили державні процедури, але є процедури і процеси, які не пришвидшити ніяк… За отриманням правової допомоги вони звертаються до наших адвокатів в Україні, а потім шукають там. Кажуть, що наші правники, якщо дослівно: більш «душевні», професійні, конкретні. І це так приємно чути…
– Яка головна місія Вашої юридичної компанії сьогодні?
– Надання фахової правової допомоги клієнтам у пошуку оптимальних рішень з актуальних правових питань з огляду на специфіку їх діяльності та наявні проблеми, з дотриманням суворої конфіденційності.
– Які виклики постали перед юридичним бізнесом у воєнний час?
– Юридичний бізнес зазнав суттєвих втрат з початком війни. Багато невеликих адвокатських компаній взагалі припинили свою діяльність. Втрата клієнтів призвела до зубожіння багатьох юридичних фірм. Та, я вважаю, що поки наша держава дбає про суверенітет, ми з усіх сил мусимо допомагати економіці, сплачуючи податки, створюючи робочі місця. Не маємо права зупинятися. Наша боротьба проти агресора повинна відбуватися на всіх фронтах!
– Що допомагає зараз зберегти ресурс та не дає занепасти духом?
– Віра в перемогу України, впевненість у власних силах, завзятість, внутрішня мотивація. Для досягнення успіху треба завжди бути адаптивними, сміливими, людяними, постійно самовдосконалюватися. Я взагалі люблю навчатися. Маю три вищі освіти, захистила кандидатську дисертацію. Та за останні пів року знайшла море цікавих освітніх платформ й отримала сертифікатів про підвищення кваліфікації більше, ніж будь-коли раніше…
– Що Ви плануєте робити після нашої Перемоги?
– Зберу в офісі усіх клієнтів, які повернуться додому, та головне – військовослужбовців, яких, вірю, вдасться знайти і повернути з полону, разом із дружинами, з якими я постійно на зв’язку, надаю правову допомогу, відсвяткуємо Перемогу! І звичайно ж, за першої нагоди повеземо сина в наш Крим на екскурсію!