 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Україна, як демократична правова держава, визначає своїм головним обов'язком утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Одним із головних з таких прав – є право на свободу світогляду та віросповідання.
Основний закон держави – Конституція України у ст. 35 визначає наступне: «Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою».
Норми Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», щодо розкриття поняття права на свободу совісті, також корелюються із засадами Основного Закону.
Так, кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання. Ніхто не може встановлювати обов'язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії. Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров'я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов'язанням України.
У ст. 21 Закону про свободу совісті визначається, що командування військових частин надає можливість військовослужбовцям брати участь у богослужіннях і виконанні релігійних обрядів.
Отже, Конституція України та Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» є тією загальною нормативною основою, яка покликана реалізовувати право кожного на свободу світогляду і віросповідання в Україні, в тому числі і осіб, які мають статус військовослужбовця.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначає поняття соціального захисту військовослужбовців, як діяльність (функцію) держави, спрямовану на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Стаття 6 цього Закону є основною нормою, яка регулює забезпечення реалізації військовослужбовцями права на свободу світогляду та віросповідання. Так, військовослужбовці вправі сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відкрито висловлювати свої релігійні або атеїстичні переконання. Командири (начальники) військових з'єднань та частин надають можливість військовослужбовцям брати участь у богослужіннях та релігійних обрядах у вільний від виконання обов'язків військової служби час. Можливість брати участь у богослужіннях та релігійних обрядах під час виконання обов’язків військової служби надається військовослужбовцям з дозволу командира (начальника) військового з’єднання чи частини. Військовослужбовці не мають права відмовлятися або ухилятися від виконання обов'язків військової служби з мотивів релігійних переконань та використовувати службові повноваження для релігійної чи атеїстичної пропаганди. Військовослужбовці мають право на придбання, володіння і використання релігійної літератури будь-якою мовою, а також інших предметів та матеріалів релігійного призначення. Ніхто не має права перешкоджати задоволенню військовослужбовцями своїх релігійних потреб. Держава не несе зобов'язань щодо задоволення потреб військовослужбовців, пов'язаних з їх релігійними переконаннями та відправленням релігійних обрядів. Особам, релігійні переконання яких перешкоджають проходженню строкової військової служби, надається право на проходження альтернативної (невійськової) служби відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу». Створення релігійних організацій в органах військового управління, військових з'єднаннях та частинах забороняється.
Отже, Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» включає задоволення духовних потреб військовослужбовців у поняття соціального захисту, зокрема це стосується реалізації їх прав у царині свободи віросповідання. Водночас норми цього Закону не встановлюють зобов’язань держави щодо задоволення потреб військовослужбовців, які пов’язані з відправленням релігійних обрядів в залежності від їх конфесійної приналежності.
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілосності України є пріоритетом та конституційним обов’язком її громадян.
Відповідно до ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
До того ж, ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань (ст. 35 Конституції).
Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу» визначає, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Громадяни України мають право на заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу».
Водночас Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу визначає організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби, якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов’язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина.
Альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов’язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.
Право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов’язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.
Отже, законодавство України, визначає, що конституційний обов`язок, який стосується захисту суверенітету і територіальної цілісності України її громадянами, є пріоритетом перед релігійними переконаннями цих громадян. Альтернативна (невійськова) служба в зв’язку з мотивами релігійних переконань, які не дозволяють належним чином виконати військовий обов’язок, може бути застосована лише для категорії осіб, які мають пройти строкову військову службу. В умовах воєнного чи надзвичайного стану на проходження громадянами України альтернативної служби, державою можуть бути накладені певні обмеження.
Закон України «Про Службу військового капеланства» та Закон України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» є нормативними актами, що визначають правові та організаційні засади діяльності військових капеланів.
Так, Закон України «Про Службу військового капеланства» від 30 листопада 2021 року № 1915-ХІ, покликаний регулювати відносини у сфері реалізації конституційного права на свободу світогляду та віросповідання військовослужбовців Збройних Сил України, Національної гвардії України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної прикордонної служби України, а також визначає правові та організаційні засади і принципи діяльності Служби військового капеланства.
Закон визначає, що військова капеланська діяльність – це діяльність, яку здійснюють військові капелани з метою сприяння реалізації конституційного права військовослужбовців, працівників та членів їх сімей на свободу світогляду та віросповідання шляхом задоволення їх духовно-релігійних потреб.
Згідно із нормами Закону, військовий капелан – це особа, яка в установленому цим Законом порядку отримала мандат на право здійснення військової капеланської діяльності, уклала контракт про проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу (виключно на посадах Служби військового капеланства) та здійснює військову капеланську діяльність у підрозділах Збройних Сил України, Національної гвардії України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та Державної прикордонної служби України на підставах та в порядку, передбачених цим Законом.
Статтею 7 Закону встановлені вимоги до військового капелана. Так, військовим капеланом може бути громадянин України, який є священнослужителем зареєстрованої в Україні релігійної організації та отримав від керівного центру (управління) відповідної релігійної організації мандат на право здійснення військової капеланської діяльності.Обов’язковою вимогою для зайняття посади військового капелана є наявність вищої богословської освіти. Водночас, відповідно до ч. 1 Розділу ІV Прикінцевих положень Закону, вимога ст. 7 щодо наявності вищої богословської освіти для зайняття посади військового капелана, вводиться в дію через п’ять років з дня набрання чинності цим Законом.
До того ж, цей Закон розкриває призначення Служби військового капеланства (ст. 4). Так, Служба військового капеланства призначена для організації заходів щодо задоволення духовно-релігійних потреб військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Національної гвардії України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної прикордонної служби України і членів їх сімей.
Служба військового капеланства утворюється як окрема структура у складі Збройних Сил України, Національної гвардії України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної прикордонної служби України, вид якої залежить від обсягу, характеру та складності заходів щодо задоволення духовно-релігійних потреб в їх органі військового управління, з’єднанні, військовій частині, військовому навчальному закладі, установі чи організації. У військовій частині на рівні окремого батальйону функції Служби військового капеланства можуть виконуватися одним військовим капеланом.
Відповідні служби військового капеланства підпорядковуються безпосередньо Головнокомандувачу Збройних Сил України, Командувачу Національної гвардії України, керівникам інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Голові Державної прикордонної служби України.
Гранична чисельність Служби військового капеланства для Збройних Сил України, Національної гвардії України, інших утворених відповідно до законів України формувань та Державної прикордонної служби України не може становити менше 0,15 відсотка граничної чисельності відповідно Збройних Сил України, Національної гвардії України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної прикордонної служби України.
Мандат на право здійснення військової капеланської діяльності - документ державного зразка, який виготовляється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міжнаціональних відносин, релігії та захисту прав національних меншин в Україні, та надає священнослужителю право здійснювати військову капеланську діяльність у Збройних Силах України, Національній гвардії України, інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях та Державній прикордонній службі України.
Кабінет Міністрів України своєю постановою від 02 серпня 2022 року № 859 затвердив «Положення про порядок видачі мандата на право здійснення військової капеланської діяльності».
Положенням визначено, що право на отримання мандата має громадянин України, який є священнослужителем зареєстрованої в Україні релігійної організації, здобув вищу богословську освіту (вимога застосовується з дня набрання чинності ч. 2 ст. 7 Закону України «Про Службу військового капеланства») та кандидатура якого була надана керівним центром (управлінням) відповідної релігійної організації для проходження відповідної підготовки та здійснення військової капеланської діяльності.
Статті 100-1 – 100-4 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» визначають права, обов’язки та відповідальність військового капелана бригади, батальйону. Видача зброї та боєприпасів військовим капеланам забороняється. До того ж, військові капелани не можуть бути залучені до чергувань, нарядів, проведення службових розслідувань та інших дій, несумісних з їхніми посадовими обов’язками та статусом священнослужителя.
Отже, в Україні на законодавчому рівні закріплені права, обов’язки та відповідальність військових капеланів, як військовослужбовців, а також визначені вимоги до них. До того ж, регламентована діяльність Служби військового капеланства, як окремої структури у складі Збройних Сил, що призначена для організації заходів, спрямованих на задоволення духовно-релігійних потреб військовослужбовців і членів їх сімей. Також визначений порядок отримання мандату на право зайняття військовою капеланською діяльністю.
Підсумовуючи викладене, можемо зробити висновок про те, що вітчизняне законодавство регулює забезпечення реалізації прав військовослужбовців на свободу віросповідання, прийняття ними участі у звершенні культових заходів, богослужінь, тощо. Водночас в умовах, коли йдеться про захист територіальної цілісності України, її незалежності та суверенітету, такі заходи є пріоритетом перед забезпеченням реалізації релігійних прав військовослужбовців.