КПК проти Антикорупційної палати ВАКС (частина 5)

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Шановні колеги! Ми ж насамперед колеги? А потім вже адвокати, прокурори, судді. І, звісно, повинні шанобливо ставитися до думки кожного правника.

Тому з усією повагою хочу разом поміркувати над деякими тезами ухвали у справі 991/4761/22 від 17.11.22 Апеляційної палати ВАКС. На мій погляд, шановні колеги дійшли подекуди спірних думок. Я навіть створив рубрику: «Ілійков проти Апеляційної палати ВАКС», де планую висвітлювати спірні думки колег для обговорення між юристами.

Сьогодні ми торкнемося КПК.

Читайте також: "Ілійков проти Апеляційної палати ВАКС (частина 1)"

Спірна цитата з ухвали: «При цьому колегія суддів бере до уваги, що стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред’явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що  пов’язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження. За таких обставин колегія суддів відхиляє доводи захисту щодо відсутності у матеріалах провадження доказів на підтвердження всіх елементів складу інкримінованого підозрюваному кримінального правопорушення, оскільки на цьому етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду справи по суті, зокрема, пов’язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визначення особи винуватою чи невинуватою у вчиненні злочину. На підставі розумної оцінки сукупності отриманих фактів та обставин суд лише визначає, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї запобіжного заходу».

Читайте також: "Летельє проти апеляційної палати ВАКС (частина 2)"

Аналіз: З появою антикорупційних органів, ми почали наново переосмислювати те, що нам докорінно було відомо. Завдяки вибірковому прийняттю рішень ЄСПЛ антикорупційний суд (ВАКС) знайшов своє визначення терміну «повідомлення про підозру». Наразі ВАКС визначає повідомлення про підозру як припущення, якого достатньо, щоб переконати об’єктивного спостерігача в тому, що зазначена особа могла здійснити злочин. ВАКС заперечує необхідну наявність всіх елементів складу кримінального правопорушення та достатніх доказів для повідомлення особи про підозру, та розмірковує про «меншу міру ймовірності» та про «визначення ймовірності вчинення кримінального правопорушення». Усі ці «припущення» та «ймовірності» суперечать чинному законодавству України. Так Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 наголосив, що «важливою гарантією дотримання прав підозрюваного та обвинуваченого у кримінальному процесі та обов’язковою складовою справедливого судового розгляду є презумпція невинуватості»; «елементом принципу презумпції невинуватості є принцип in dubio pro reo, згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості»; «презумпція невинуватості особи передбачає, що обов’язок доведення вини особи покладається на державу». Тобто ніякі припущення обґрунтовувати повідомлення про підозру не зможуть. Але це навряд чи переконає ВАКС. Насправді в мене є припущення, що взагалі шановних колег неможливо переконати. Але спробуємо, вкотре. 

Отже, відмінність між повідомленням про підозру та складанням обвинувального акту.

Читайте також: "ЦКУ проти апеляційної палати ВАКС (частина 3)"

Пунктом  14 ч. 1 ст. 3 КПК України визначено: «Притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення».  Згідно з ч. 1 ст. 2 КК України «Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим кодексом». Пункт 3 ч. 1 ст. 276 КПК зазначає, що повідомлення про підозру здійснюється у випадку: «наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення». Згідно з п. 1 ст. 84 КПК «Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню». Саме достатність доказів згадується в п. 1 ст.94 КПК: «Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення». Тобто для повідомлення особи про підозру має бути склад кримінального правопорушення та достовірні, належні, допустимі, а в сукупності достатні докази для повідомлення особи про підозру. 

Читайте також: "Рunzelt проти Апеляційної палати ВАКС (частина 4)"

Слідчі судді ВАКС оминають згадані норми КПК. На їх думку такі вимоги є лише для обвинувального акту, та наявність складу кримінального правопорушення, достовірних, належних, допустимих, а в сукупності достатніх та взаємопов’язаних доказів перевіряє тільки суд під час судового розгляду. А повідомлення про підозру – це все ж таки звичайне припущення.

Важко з цим погодитись.

Читайте також: "Мангурас проти Апеляційної палати ВАКС (частина 6)"

Отже, спочатку  п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України:

«Обвинувачення - твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим кодексом».

Чиє твердження? І що таке твердження? 

Твердження про вчинення певною особою діяння (обвинувачення) – це лише процесуальне рішення сторони обвинувачення, прийняте в межах дискреційних прав наданих КПК, що зібраних стороною обвинувачення доказів, навіть з урахуванням відкритих у межах ст. 290 КПК доказів захисту, достатньо для того, щоб скласти обвинувальний акт та звернутися до суду за призначенням судового розгляду. 

Тобто обвинувачення - це також лише припущення сторони обвинувачення, якщо, звісно, використовувати термінологію ВАКС. Сторона обвинувачення припускає, що доказів достатньо для судового розгляду. Вочевидь, ст. 62 Конституції України ще ніхто не відміняв: «Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду». Тобто після отримання обвинувального акту особа вважається невинуватою! Є лише певне твердження про вчинення особою злочину, і до обвинувального вироку суду – це лише припущення сторони обвинувачення.

У такому сенсі можливо казати, що як повідомлення про підозру, так і складання обвинувального акту – це лише припущення сторони обвинувачення.

У чому ж відмінність між цими двома поняттями.

Насамперед  визначим те, що поєднує ці поняття.

1. Має бути склад кримінального правопорушення, так як тільки це є підставою для кримінальної відповідальності, що зазначено у КК України. І якщо дії особи не утворюють склад кримінального правопорушення (об’єкт, суб’єкт, об’єктивна сторона, суб’єктивна сторона злочину), або немає достатніх доказів цього, навіть з урахуванням особливостей певних стадій кримінального провадження, то кримінальна відповідальність виключається взагалі. Склад кримінального правопорушення – це завжди повна сукупність його ознак. Не може бути неповного складу кримінального правопорушення. Неповність чи відсутність хоча б однієї із ознак, встановлених чи передбачених законом для певного кримінального правопорушення, свідчить про відсутність цього кримінального правопорушення, тобто такого кримінального правопорушення не існує. Тільки вся сукупність установлених кримінальним законом ознак може характеризувати певні суспільно небезпечні дії як кримінальне правопорушення. У постанові від 16.05.2019 (справа № 761/20985/18, провадження № 51-8007км18) колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду наголошено: «... якщо не було події кримінального правопорушення або в діях особи немає складу кримінального правопорушення, то за таких обставин кримінальне провадження не може бути розпочато. А якщо через помилку чи з інших причин таке провадження було розпочато, то воно негайно має бути припинено і з позиції вимог правопорядку, і з огляду на дотримання інтересів всіх учасників правовідносин».

2. Мають бути достовірні, належні, допустимі, а в сукупності взаємопов’язані та достатні докази, підтверджуючи наявність складу кримінального правопорушення. 

Відмінність між згаданим поняттями зазначена у ч. 1 ст. 290 КПК України, а саме:

«Визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурор або слідчий за його дорученням зобов’язаний повідомити підозрюваному, його захиснику, законному представнику та захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування».

Тобто сукупність доказів, яких раніше на погляд сторони обвинувачення було достатньо для повідомлення про підозру, наразі, на погляд сторони обвинувачення є достатньою для завершення досудового розслідування, та складання обвинувального акту по  закінченню досудового розслідування.

Також хочу звернути увагу на постанову ВС від 21.04.2021 у справі 295/12923/19, де зазначено:

• Значення обвинувального акта як процесуального рішення сторони обвинувачення, полягає у тому, що він формалізує правову позицію обвинувачення, ініціює судовий розгляд і тим самим відкриває доступ особи до правосуддя

• Виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення (пункт 5 частина 2 статті 291 КПК) по суті є консистенцією усього обвинувального акта.

• Усталена судова практика свідчить про те, що випадки коли обвинувачення, викладене в обвинувальному акті, не збігається з викладом фактичних даних у повідомленні про підозру мають визнаватися істотними порушеннями вимог КПК.

• Структурні елементи, які входять до підозри та формалізуються у повідомленні про підозру, мають повністю відтворюватися в обвинувальному акті. У випадку виникнення підстав для повідомлення про нову підозру або при зміні первинної підозри, слідчий, прокурор зобов'язані знову вручити особі повідомлення про підозру з виконанням вимог статті 278 КПК.

Таким чином, повідомлення про підозру як і складання обвинувального акту це припущення (твердження) сторони обвинувачення про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим кодексом, та потребує наявності складу кримінального правопорушення, та належних, допустимих, достовірних, а в сукупності достатніх та взаємопов’язаних доказів. Відмінність між цими поняттями є суб’єктивною оцінкою достатності доказів у межах дискреційних повноважень наданих КПК України стороні обвинувачення, та визначає певні етапи досудового розслідування – коли, на погляд сторони обвинувачення, доказів достатньо для повідомлення про підозру, та коли, на погляд сторони обвинувачення, доказів є достатньо для завершення досудового розслідування та складання обвинувального акту по  закінченню досудового розслідування.