Як визначається розмір застав як запобіжних заходів і що пішло не так

Матеріал підготовлено за сприяння Харківської правозахисної групи

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Попри гучність судових справ, які згадуються, й суспільний інтерес до прізвищ фігурантів, варто знеособити інформацію з метою уникнення персоналізації питань, навіть якщо самі справи дають можливість ідентифікувати, про кого йдеться. Стандарти і принципи не мають прізвищ, усі рівні перед законом, кожна особа має право, щоб до неї застосовувалися належні правові процедури, жодна особа не має бути піддана необґрунтованому процесуальному примусу.

Ця робота призначена не тільки для правової спільноти, але і для журналістів та «сторонніх спостерігачів», які сприймають запобіжні заходи, особливо тримання під вартою, як швидкий акт «справедливості», задовольняючись тимчасовими результатами без оцінки наслідків. Тому без нагадування визначень і правового регулювання не обійтися. Для зручності замість «підозрюваний» чи «обвинувачений» доцільно говорити «особа», бо інших осіб в цьому питанні немає, всі інші скорочення є загальновідомими.

І. Застава: правові аспекти

Застава — це внесення грошей на спецрахунок для забезпечення виконання обов’язків підозрюваним чи обвинуваченим під час досудового розслідування та судового розгляду.

Мета застави — забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків з умовою звернення внесених коштів у дохід держави в разі невиконання цих обов’язків.

Отже, призначення застави — це не спосіб покарання особи (підозрюваного, обвинуваченого), а всього лише забезпечення виконання покладених на цю особу обов’язків. Слідчий суддя має тільки переконатися, що застава здатна примусити особу з’являтися в засідання і не перешкоджати розслідуванню.

Запобіжні заходи, зокрема заставу, застосовують при:

- обґрунтованій підозрі у вчиненні кримінального правопорушення та

- ризиках, які допускають, що людина спробує вчинити дії за ч. 1 ст. 177 КПК.

При цьому «обґрунтованість підозри» є відносною та оціночною категорією, суди фактично вказують на право органів досудового розслідування здійснювати слідство і на цій стадії не розглядають докази по суті. Ключовим розглядом для суддів залишається встановлення реальності зазначених вище ризиків, але і тут суд прикривається тим, що такі ризики не повинні бути доведені, а всього лише припускаються. Така формальна позиція дає суддям можливість легалізувати будь-яке рішення, яке може мати шаблонний, абстрактний і загальний характер, що суперечить принципу верховенства права.

Слідчий суддя для визначення запобіжного заходу зобов’язаний оцінити в сукупності всі обставини. Але проблема в тому, що при зразковій поведінці особи, наявності місця постійного проживання, примарності ризиків тощо суд все одно здатен винести будь-яке рішення виключно на власний розсуд, жодної обізнаності у сторони захисту немає, практика в Україні не має преюдиційного значення, норми права будуть дотримані судом лише формально. Судді не відносяться прискіпливо до перевірки дотримання прав і свобод особи, вони благоволять стороні обвинувачення, і адвокати практики добре про це знають.

Водночас при розгляді клопотання слідчого про застосування запобіжних заходів у судді є право не визначити заставу (ч. 4 ст. 183 КПК), зокрема у насильницькому злочині, наркозлочині, під час дії воєнного стану щодо злочинів проти національної безпеки тощо.

Слідчий суддя в ухвалі, застосовуючи до особи тримання під вартою, зобов’язаний визначити розмір застави (ч. 3 ст. 183 КПК) та врахувати:

- обставини кримінального правопорушення;

- майновий та сімейний стан підозрюваного, обвинуваченого;

- інші дані про особу та ризики, передбачені ст. 177 КПК.

КПК регулює розмір застав так:

У ч. 5 ст. 182 КПК вказано, що розмір застави визначається у межах прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ПМПО):

від 1 до 20 ПМПО — нетяжкі злочини;

від 20 до 80 ПМПО — тяжкі злочини;

від 80 до 300 ПМПО — особливо тяжкі злочини.

Визначення врегульованого розміру застав і їхні зміни по роках

У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов’язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує 80–300 ПМПО (абз. 2 ч. 5 ст. 182 КПК).

Отже, перевищення верхнього врегульованого розміру визначення застави повинно мати додаткові чинники — «виключний випадок», а значить, і додаткові обґрунтування суду:

- У чому, на думку суду, визначається виключність конкретного випадку?

- Чому передбачений КПК розмір застави не здатний забезпечувати виконання особою процесуальної поведінки?

- Обґрунтування розрахунку розміру збільшення застави, особливо враховуючи, що таке збільшення відбувається нерідко у бік збільшення навіть у сотні разів.

Зазвичай слідчі судді тільки вказують про необхідність визначення застави в більшому розмірі, описуючи таку необхідність формальними абстрактними поясненнями і не обґрунтовують, не пояснюють, у чому виключність конкретного випадку, не розкривають, чому менша застава не здатна забезпечити процесуальну поведінку особи. На цьому тлі формальні фрази на кшталт «враховуючи фінансовий стан особи», зазначення переліку та опису майна та майнових прав особи тільки створюють вигляд наявності обґрунтування, але аж ніяк не розкривають, чому це зумовлює необхідність збільшення розміру застави і, зокрема, на який розмір таке збільшення повинно відбутися і чому.

Слідчий суддя при встановленні застави враховує обставини злочину, майно, сімейний стан, інші дані про особу та ризики. Застава має забезпечити виконання обов’язків і не бути непомірною (ч. 4 ст. 182 КПК).

Таке «врахування» залежить лише від сприйняття конкретного судді, і судді часто не враховують частину обставин, передбачених ч. 4 ст. 182 КПК, чим нівелюють дію норми і знецінюють гарантії прав людини.

II. Топ найбільших застав ВАКС

У резонансних корупційних злочинах суди, обираючи запобіжні заходи особам, часто призначають багатомільйонні застави.

Приклади найбільших застав, визначених ВАКС:

523 млн грн — (більше 13 млн доларів) колишньому голові ДФС, якого підозрюють в отриманні понад 722 млн грн неправомірної вигоди. Особа заявила, що таку заставу сплатити не під силу, і на початку червня ВАКС зменшив її розмір удвічі — до 261 млн грн (https://reyestr.court.gov.ua/Review/107028464). Повний текст ухвали про застосування ЗЗ та застави в ЄДРСР відсутній.

402 млн грн для ексзаступника міністра оборони, у лютому його заарештували із можливістю внесення цієї застави. Його підозрюють у причетності до закупівель для армії продуктів за завищеними цінами та неякісної амуніції на суму понад 1 млрд грн.

272,5 млн грн — для екснардепа, слідство підозрює його у співорганізаторстві створення організації, через діяльність якої протягом 2014–2018 років держава ніби зазнала збитків на 967 млн грн.

260 млн грн — таку заставу призначили екснардепу, підозрюваному у спробі підкупити мера Дніпра. Пізніше застава була зменшена до 100 млн грн (https://reyestr.court.gov.ua/Review/106862740).

229 млн грн — застава для ексголови «Нафтогазу», 229 млн грн еквівалентно сумі премії, у заволодінні якою його підозрюють. Застава завдяки зібраним коштам була внесена частково (https://reyestr.court.gov.ua/Review/109665633). Ця інформація слідує із ухвали від 7 березня 2023 року щодо розгляду клопотання органу досудового розслідування про збільшення застави до 335,6 млн грн. Але сама ухвала про застосування застави від 1 березня 2023 року в ЄДРСР досі відсутня.

129 млн та 124 млн грн відповідно — для бізнесменів. Їх підозрюють у створенні злочинної організації та підкупі чиновників.

107 млн грн — ексголові Верховного Суду, якого підозрюють в отриманні 2,7 млн доларів неправомірної вигоди (хабаря). Захист підозрюваного заявив, що він не може сплатити таку суму.

- у травні 2023 року йому призначили тримання під вартою із заставою у 107 млн грн;

- за два тижні після цього АП ВАКС зменшив заставу до 75 млн грн;

- у серпні ВАКС зменшив заставу до 55 млн грн;

- через місяць АП ВАКС зменшив заставу до 45 млн грн;

- у жовтні ВАКС зменшив заставу до 35 млн;

- у грудні заставу зменшували двічі: до 27 млн грн, потім до 20 млн грн;

- 30 січня 2024 року заставу зменшили до 18 168 000 грн.

Така тенденція і терміни зміни розміру застави свідчать про необґрунтованість та довільність її визначення (https://reyestr.court.gov.ua/Review/110952026). Повний текст ухвали відсутній в ЄДРСР.

100 млн грн застави — підприємцю, якого підозрюють в організації дачі 400 000 доларів неправомірної вигоди ексзаступнику міністра. Так, визначений розмір застави більше ніж у шість (!) разів перевищував розмір неправомірної вигоди, в отриманні якої підозрюється особа. Згодом заставу було зменшено до 10 млн грн (https://reyestr.court.gov.ua/Review/108660259).

При наявності випадків перевищення розміру застав у сотні разів буде доречно не обтяжувати інформацією про застави, що мають перевищення в десятки разів і обраховуються десятками мільйонів гривень.

ВАКС у своїх ухвалах не зазначає, чому саме меншою сумою застави неможливо досягти мети забезпечення належної поведінки особи в кримінальному провадженні.

Ба більше, довільне, незрозуміле перевищення ВАКС визначення розміру застави від встановленого ч. 5 ст. 182 КПК несе загрози верховенству права, коли застави вочевидь є непомірними та не відповідають правовій природі запобіжного заходу.

III. Тези щодо проблем перевищення встановленого КПК розміру застав та фактично ухвалення непомірних застав

1. Політична упередженість і сторонній інтерес не повинні впливати на стандарти права та особисті свободи особи, порушуючи презумпцію невинуватості.

2. Застава — це не менш слабкий запобіжний захід, а альтернатива триманню під вартою. За тяжкістю вони рівні за КПК. Але ЗМІ та політика робить із помірної застави ворога. Судовий процес до винесення вироку потребує значного часу, суд «за співпрацею» зі стороною обвинувачення фактично закриває запит суспільства на «справедливість» непомірними заставами, використовуючи їх як безальтернативний спосіб тримання під вартою осіб, вина яких не доведена державою.

При цьому ЗМІ задовольняються результатом призначених таких непомірних застав, сприймаючи їх як «тимчасову відповідальність», чим спотворюють мету застав і сприяють політизації судів.

3. Обов’язок суду призначити такий розмір застави, щоб була забезпечена процесуальна поведінка особи, а людина вийшла на волю. Правосуддя не потребує, щоб людина чекала вироку під вартою — вона ж ще не винна.

4. Обґрунтування судів при призначенні застав не мають права бути формальними, абстрактними, загальними.

5. Відсутність у кримінально-процесуальних нормах зрозумілих критеріїв обґрунтованості перевищення розміру застав призводить до права суддів максимально суб’єктивно збільшувати заставу без обмежень аж до космічних розмірів, відсутні критерії, методики, узагальнена практика врахування наявних обставин як визначальних елементів порядку формування релевантного розміру застави. Все це призводить до катастрофічних наслідків: безмежної можливості суддів приймати рішення, що базується виключно на власній суб’єктивній думці

6. В наявній системі судам не має жодного сенсу слідувати нормам закону, коли вони безмежно можуть використовувати своє право на збільшення застав, призначати непомірні суми застав, зумовлені політичним запитом, а не нормами права та належним обґрунтуванням. Жодне право судді і будь-якого представника держави (посадовця) не може бути безмежним, тому принципово важливо, що якщо суддя скористався правом, то пояснив, чому він ним скористався, навів конструктивні обґрунтування, як він прийшов саме до таких висновків, саме до такого визначення розміру застави.

7. У діючій системі правосуддя ані захисники, ані суспільство не можуть визначити чи перевірити, наскільки рішення суду щодо розміру застави стане обґрунтованим. Йдеться не про бажання «точно знати», а про розуміння логіки суду і можливості прийти до такого висновку зрозумілим шляхом. У цій частині був би цікавим експеримент, за яким надати одні і ті самі документи різним суддям і порівняти їх аргументацію щодо визначення розміру застави. Це цілком нелогічно і суперечить праву, що розмір застави залежить не від наявних обставин, а від того, на якого суддю буде розподілена справа.

8. Суми застав не відповідають реальному майновому стану особи та тяжкості злочину (наприклад, сума застави перевищує шкоду, спричинену злочином тощо). Злочин і шкода ще не доведені, вироку немає, особа ще або взагалі не винна (не визнана такою). Непомірність розміру застав може стати серйозною небезпечною зброєю влади проти будь-якого опонента, зокрема політичного, якого достатньо звинуватити і призначити «тимчасово винним», утримуючи його з непомірною заставою під вартою.

9. Так судді щодо визначення розміру застав фактично заміняють своїм рішенням стандарти КПК або повністю їх нівелюють. Фактично судова влада виступає новим законодавцем, самостійно визначаючи розміри застав, не маючи обмежень чи критеріїв у цій сфері. Це несе загрози правосуддю, правам людини в частині необґрунтованості рішень чи інших зловживань влади.

10. Застава для особи не має бути надмірним тягарем і призвести до скрутного матеріального становища її та її родини — це не покарання. Застава лише має забезпечити виконання особою (підозрюваним, обвинуваченим) процесуальних обов’язків на час досудового розслідування чи судового розгляду.

11. Високі застави створюють бар’єри для осіб, порушуючи рівність і справедливість. Менш заможні люди можуть не мати змоги ефективно захищатися, необґрунтовано перебуваючи під вартою.

12. ЄСПЛ підтримує реальність права на заставу, відмінно від практики, яку культивує ВАКС, де особа чекає на вирок у СІЗО та не може оплатити велику заставу або йде на вкрай невигідні умови під впливом тяжких для неї обставин.

13. ВАКС нерідко відмовляє у зменшенні розміру надзвичайно великих застав після їх сплати навіть при зразковій поведінці особи, при цьому відмова йде з обґрунтуванням, що якщо застава внесена, це вже є підтвердженням її помірності, бо відповідні гроші були знайдені і сплачені за особу добровільно. Це нагадує алегорію з Орвеллівської «Ферми тварин», де звірям дозволили не працювати у вихідні, що супроводжувалося вибором: «не працюєш — не їси». Крім цього, при тривалому утриманні держава покладає на особу всі ризики знецінення грошей внаслідок того, що протягом свого існування характеризується нестабільною економікою. Авжеж, можна злословити і радіти будь-яким втратам осіб, які не викликають симпатій чи яких відверто ненавидять у суспільстві. Але держава повинна бути здатна в законний спосіб доводити і притягувати до реальної відповідальності вироками винних осіб, зокрема із конфіскацією майна, і не підміняти поняття задля задоволення примх публічного ставлення.

14. Встановлення надто великого розміру застави відсуває на другий план досягнення його мети — забезпечення процесуальної поведінки особи, зокрема забезпечення явки підозрюваного чи обвинуваченого, висуваючи наперед перспективу отримання якомога більшої суми грошей державою.

15. ВАКС схиляється до безальтернативності тримання під вартою, визначаючи непомірні застави. Такі дії, як правило, є наслідком не роботи правових систем, а доцільності дій суддів на зовнішній запит політичної кон’юнктури всупереч принципу верховенства права, стандартам та гарантіям прав і свобод людини, її захисту, зокрема від свавілля влади.

16. Застава не може бути засобом тиску на незасуджену особу, створюючи ситуацію, коли для внесення застави особа вимушена продавати свою нерухомість або інше майно, запозичувати в інших осіб кошти під відсотки на заставу або зупиняти чи закривати бізнес, іншим істотним чином змінювати свій спосіб життя.

17. При формальному обґрунтуванні непомірних застав суди, і зокрема ВАКС, нерідко висмикують речення з рішення ЄСПЛ, що докорінно змінює його зміст. Формальне «запозичення» речень без усвідомлення й аналізу самих рішень ЄСПЛ нівелює завдання правосуддя. Так, можна навести цитати із самого рішення ЄСПЛ у справі «Мангурас проти Іспанії»: 78. Суд повторює, що гарантія, передбачена п. 3 ст. 5 Конвенції, покликана забезпечити не відшкодування збитків, а, зокрема, явку обвинуваченого на слухання. Тому його суму необхідно оцінювати головним чином «з огляду на [обвинуваченого], його активи та його стосунки з особами, які мають надати забезпечення, іншими словами, залежно від можливого ступеня впевненості в тому, що перспектива втрати забезпечення або дії проти поручителів у разі його неявки на судовий розгляд буде діяти як достатній стримуючий фактор, щоб розвіяти будь-яке бажання з його боку сховатися». Така фраза без вивчення всього рішення може скласти помилкове уявлення про обґрунтування значного розміру застав, що насправді не відповідає загальному сенсу рішення ЄСПЛ, вказаному вище.

18. Навіть верхній визначений розмір застав, встановлений КПК від 80 до 300 ПМПО, змінився за останні роки в гривневому еквіваленті (через збільшення ПМПО) і має тенденцію значного зростання. Такий розмір порівняно з 2021 роком зріс на 30% (всього за три роки), причому доходи громадян і фінансові показники країни не мають релевантного зростання.

19. Тягар застави не може покладатися на родичів. На безумовно непомірний розмір застави може вказувати і той факт, що особа не вносить заставу і при цьому тривалий час (більше місяця) перебуває під вартою. Така позиція сформована практикою ЄСПЛ і відображена в рішеннях цього міжнародного суду.

20. Створення ВАКС та інших антикорупційних органів сприяло формуванню в суспільстві запиту на швидке, спрощене, жорстке правосуддя, орієнтоване насамперед на демонстрацію ефективного покарання, навіть всупереч якості доведення і дотримання прав осіб. Таке «швидке правосуддя», очевидно, конфліктуватиме з процесом розслідування та розглядом справи в суді, які вимагають більшого часу і об’єктивно є важкими та довготривалими процедурами. Гарантії прав повинні діяти до всіх без винятків, правосуддя не може бути вибірковим.

21. Формулювання, що держава має монополію на насильство, не є коректним з правового погляду. Водночас інструменти кримінального переслідування — лише в руках держави. Виникає питання, чи відповідає держава перед особою за незаконне затримання, ув’язнення чи переслідування особи у випадку недоведення її вини співрозмірно з причиненим тягарем такого переслідування? Авжеж, цифри не абсолютні, але можемо бачити, що компенсація особі за незаконне (помилкове) кримінальне переслідування судами призначається, зокрема, в розмірі 1378–10 000 грн (за місяць), за каліцтво — до 1 млн грн, за смерть — 250 000 грн — 2 млн грн. Виплата у випадку загибелі військового під час захисту України — не менше 15 млн грн. Такі підходи держави демонструють незбалансованість оцінки шкоди і відповідальності самої держави перед людьми порівняно з особами перед державою.

22. Водночас призначаючи заставу і покладаючи на особу виконання процесуальних обов’язків, держава має зиск бо полегшує саме собі роботу з виконання своїх функцій щодо забезпечення здійснення досудового розслідування ще із можливістю звернути стягнення на заставу, якщо вважатиме, що процесуальні обов’язки були порушені (Додаток 3).

Щодо рішення Конституційного Суду

Рішенням Конституційного Суду України від 25 червня 2019 року №7-р/2019 було визнано неконституційними окремі положення ст. 176 КПК України. На відміну від тримання під вартою, більш м’які запобіжні заходи, зокрема застава, не можуть застосовуватися до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні деяких злочинів. Так, п. 5 ст. 176 КПК містив перелік статей КК України щодо таких злочинів. Зокрема, Конституційний Суд зважав на те, що із аналізу ч. 2 ст. 29 Конституції України вбачається, що винятків щодо застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, пов’язаних із тяжкістю вчинення злочину, немає. Крім цього, Конституційний Суд вказав, що слідчий суддя, суд позбавлені можливості винести вмотивоване судове рішення та надати належне обґрунтування тримання під вартою, а це не узгоджується з міжнародною практикою.

Тобто застосування запобіжного заходу тримання під вартою як безальтернативного не забезпечує балансу між метою його застосування у кримінальному провадженні та правом особи на свободу та особисту недоторканність. Адже метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків. Крім цього, суддя позбавлений можливості винести вмотивоване судове рішення щодо обмеження, оскільки фактично це рішення вже завчасно врегулювало безальтернативне обмеження права на свободу без розгляду всіх необхідних обставин конкретної ситуації. Все це розкриває антиконституційний зміст запобіжного заходу тримання під вартою як безальтернативного. В цій частині найганебніше виглядає, коли самі слідчі судді призначенням непомірного розміру застави фактично перетворюють тримання під вартою на безальтернативний запобіжний захід, коли свобода особи буде обмежена без реальної мети виконання нею процесуальних обов’язків, а правосуддя тільки матиме вигляд, що відбулося.

Правосуддя в цій частині повинно здійснювати судовий контроль за дотриманням прав людини, а замість цього спотворюється на лобіювання інтересів сторони обвинувачення. Суд перестає бути безстороннім і руйнує фундаментальні принципи правосуддя.

IV. Приклади обґрунтувань судів загальної юрисдикції на відміну від ВАКС у кримінальних провадженнях щодо застав

З одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов’язки, а з іншого — не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу призвело б до подальшого його ув’язнення, яке в останньому випадку перетворилося б на безальтернативне. (Львівський апеляційний суд, 19 лютого 2024 року, №461/6356/23, за ст.191 при цьому суд підтримав позицію обвинувачення).

Типовою є ситуація, за якої сторона обвинувачення на підтвердження майнового стану підозрюваного надає річний дохід, зазначений у декларації особи, довідки про наявне майно тощо. Але витрати, які несе підозрюваний або обвинувачений задля забезпечення власного гідного життя та життя свої рідних, до уваги чомусь не беруться. Вказане не означає, що весь річний дохід особи наразі є у вільному доступі для застави, окрім того, нерідко сам підозрюваний і обвинувачений мають дуже суттєві майнові зобов’язання перед державою або фізичними і юридичними особами, строк виконання яких вже настав і невиконання яких може мати власним наслідком застосування до особи вже цивільно-правових санкцій. Ба більше, реалізувати майно, яке наявне у власності підозрюваного чи обвинуваченого, для внесення застави не завжди можливо в силу або його арешту, або недостатності строку на продаж вказаного майна, оскільки строк на внесення застави — лише п’ять днів.

(Одеський апеляційний суд, 31 серпня 2023 року, №947/25828/23; Дзержинський райсуд м. Кривого Рогу, 11 січня 2024 року, №210/3134/22; Соснівський райсуд м. Черкаси, 1 листопада 2023 року, №712/11781/23, за ст.191 КК, суд частково задовольнив клопотання обвинувачення).

Водночас потрібно не допускати встановлення такого розміру застави, що є завідомо непомірним для цієї особи та призводить до неможливості виконання застави.

Отже, з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов’язки, а з іншого — не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу це фактично призвело б до подальшого його ув’язнення, яке в останньому випадку перетворилося б на безальтернативне.

(Дніпровський апеляційний суд, 14 лютого 2024 року, №204/419/24, за ст. 358-3 КК суд скасував рішення першої інстанції, де не було визначено заставу, і сам визначив заставу 600 ПМПО).

ЄСПЛ зазначив, що тягар застави не може покладатися на родичів, а національні суди не вжили необхідних заходів для визначення належного розміру застави.

На безумовно непомірний розмір застави може вказувати і той факт, що особа не вносить заставу і при цьому тривалий час (більше місяця) перебуває під вартою.

(Закарпатський апеляційний суд, 1 серпня 2022 року, №308/8493/22, ст.185 рішення суду першої інстанції щодо ЗЗ апеляційний суд відмовив захиснику, залишив ухвалу суду про ЗЗ без змін).

Окрім того, приймаючи рішення про застосування запобіжного заходу у вигляді застави та визначення її розміру, на одному важелі терезів суд має покласти достатню міру гарантування виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків, а на інший — неможливість завідомої непомірності застави для особи.

У випадку ігнорування факту завідомої непомірності застави для особи судом спотворюється сутність запобіжного заходу, яка призводить до безальтернативності тримання під вартою через реальну неможливість внесення особою застави і може свідчити про елементи тиску на неї з боку сторони обвинувачення для досягнення результату, протилежного від легального об’єктивного встановлення істини змагальними процесуальними засобами.

(Фрунзенський райсуд м. Харкова, 7 грудня 2022 року, №645/3405/20, ст. 191 КК, судом відмовлено у застосуванні застави і застосовано більш м’який ЗЗ).

Очевидно, правові засади визначення розміру застав виглядають як обмежена прогресивна практика, поряд з якою суди загальних юрисдикцій так само практикують непомірні застави. Так, одним із таких випадків є призначення застави в 3 млрд грн (справа №761/43685/23). Юридичний абсурд полягає в тому, що суд сам визнав суму 3 млрд грн застави завеликою та знизив її до 2,7 млрд грн, але так і не пояснив, чому таке зниження застави на 10% робить заставу помірною (https://reyestr.court.gov.ua/Review/116022231, Шевченківський районний суд міста Києва, Київський апеляційний суд).

V. ЄСПЛ щодо застав як запобіжного заходу

Приписи ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачають, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини як джерело права.

У ч. 2 ст. 8 КПК визначено, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Так, п. 3 ст. 5 Конвенції визначено:

«…Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «с» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з’явитися на судове засідання.…».

У п.п. 154–157 рішення ЄСПЛ «Корбан проти України» від 4 липня 2019 року (Korban v. Ukraine, заява №26744/16) зазначені загальні принципи, які випливають з практики Суду щодо п. 3 ст. 5 Конвенції, які передбачають належне обґрунтування органами влади ризиків, що не може бути абстрактним, загальним або шаблонним.

ЄСПЛ вважає непомірні застави порушенням права на свободу. Як-от у справі Gafà v. Malta, 22 травня 2018 року, №54335/14 заявник був під вартою майже рік через велику заставу.

Сума застави повинна бути визначена, враховуючи характеристику обвинуваченого, його активи та взаємовідносини з особами, які мають забезпечити його безпеку, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості), при якому перспектива втрати застави, у випадку порушення процесуального обов’язку, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні. Водночас має враховуватися наявність грошових засобів у обвинуваченого (Mangouras v. Spain, 28 вересня 2010 року, №12050/04 — п. 92).

Порушення, що допускаються національними судами (п. 3 ст. 5 Конвенції):

1. Суворість передбаченого покарання сама собою не може бути виправданням запобіжного ув’язнення (може прийматися як елемент обґрунтування).

2. Органи влади мають реально враховувати відомості щодо особи: репутацію, чи мала особа судимості, чи одружена та чи спосіб її життя є усталений (проживання, робота тощо), врахувати і те, що з часом будь-яка потенційна небезпека змовляння з метою перешкодити слідству та переховування зменшується.

3. Система обов’язкового запобіжного ув’язнення (зокрема, з непомірною заставою) несумісна з п. 3 ст. 5 Конвенції.

4. Неприпустимість переведення тягаря доведення надмірності запобіжного заходу (ув’язнення) на особу або доведення факту відсутності навіть гіпотетичної небезпеки переховування тощо. Такий тягар доведення необхідності тримання під вартою покладається виключно на державу.

Обґрунтування суду не може бути формальним, абстрактним чи загальним.

VI. Проблеми регулювання та визначення застави як ЗЗ

1. Безмежна дискреція суду на збільшення розміру застав.

Тільки у виключних випадках слідчий суддя, суд може призначити заставу у розмірі, який перевищує 80–300 ПМПО (абз. 2 ч. 5 ст. 182 КПК). ВАКС спотворив значення «виключні випадки», бо на практиці визначення розміру застави (або зміни розміру) в межах, визначених КПК, не перевищує за кількістю:

• у 2023 році — 25% від усіх застав розміром до 80 ПМПО;
• у 2024 році — 10% від усіх застав розміром до 80 ПМПО.

Тобто в 2023 році таких «виключних» ситуацій у ВАКС було 75% від загальної кількості, а у поточному 2024-му — 90% від загальної кількості. 75–90% від загальної кількості не відповідають характеристиці «виключні», бо є переважною більшістю. ВАКС фактично створив систему, в якій здійснив зміну стандартів і визначень КПК в цій частині.

У більшості випадків сама сторона обвинувачення просить слідчого суддю встановити заставу у розмірі, що значно перевищує 300 розмірів ПМПО, і судді підтримують таку позицію, належно не аргументуючи ані в клопотанні, ані в ухвалах, в чому наявність виключних випадків. Судді ВАКС розглядають цю норму КПК як нічим не обмежену дискрецію слідчого судді, що очевидно не відповідає змісту ч. 5 ст. 182 КПК України.

КПК, з одного боку, має регулювання визначення розміру застави по кожній тяжкості злочинів. З іншого боку, слідчі судді привласнили надширокі повноваження в цьому питанні щодо перевищення розмірів застав, передбачених КПК. Це призводить до рандомного, довільного визначення розміру застав, при цьому немає жодної обізнаності (методики, загальної практики) визначення такої межі, що робить будь-який розмір застав допустимим без можливості перевірки його на справедливість, обґрунтованість, системний підхід, прозорість призначення, а значить, це руйнує правову систему, оскільки не може захистити від свавілля влади.

2. Проблема в процесі процесуального перегляду розміру застав.

При питанні перегляду запобіжного заходу, зменшення застави тощо, за поданням захисника, сторони виступають у судовому засіданні в черговості: захист, а після — сторона обвинувачення (прокурор). Тобто якщо клопотання подано захисником, то останнім виступає прокурор, який навіть може не подати позицію обвинувачення в письмовому вигляді. Отже, захист не обізнаний з позицією прокуратури до засідання і позбавлений можливості реагувати на виступ прокурора навіть репліками, що неприпустимо з погляду змагальності сторін і здійснення повноцінного захисту в суді. Захист завжди повинен мати можливість останньої репліки та пояснень, щоб відреагувати на всі підозри та звинувачення, що лунали в судовому залі.

3. Аргументація суду щодо надмірного визначення розміру застави на підставі врахування гіпотетичної шкоди, завданої злочином, та виконання судом функцій сторони обвинувачення.

Намагання прив’язати судом суму застави тільки до суми гіпотетичного збитку (шкоди) не відповідає ст. 5 Конвенції. Оскільки гарантії, передбачені цією статтею, призначені не для відшкодування збитків, а для забезпечення належної поведінки особи і присутності її в судових засіданнях.

Такий підхід сторони обвинувачення та слідчих суддів, які прив’язують розмір застави до майнової шкоди, прямо суперечить ч. 4 ст. 182 КПК, відповідно до якої розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про особу та ризиків, передбачених ст. 177 КПК. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Враховуючи зазначене вище , особливо абсурдним є явище, коли розмір застави близький або навіть перевищує розмір завданої за версією сторони обвинувачення шкоди. 4 жовтня 2023 року слідчий суддя ВАКС обрав запобіжний захід сумському міському голові, підозрюваному у проханні та одержанні неправомірної вигоди (хабаря) в особливо великому розмірі, а саме 2 130 000 грн. Суд частково задовольнив клопотання та обрав підозрюваному запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з можливістю внесення застави у розмірі 3 млн грн.

Застава не може бути ні засобом забезпечення відшкодування майнової шкоди, ні тим паче мірою покарання ще не засудженої особи.

4. Ухвалення судом до особи рішень з більш негативними наслідками, ніж просить сторона обвинувачення (прокурор).

Наявні випадки призначення судом застави більшого розміру, ніж просить сторона обвинувачення. Фактично суд перестає бути арбітром у процесі і забирає на себе функції обвинувачення, чим порушує принцип неупередженості до сторін і вступає в змагальність зі сторонами. Так, у справі прокурор просив визначити заставу в розмірі 200 млн грн, а ВАКС визначив заставу 260 млн грн, тобто в більшому розмірі, ніж просив прокурор (https://reyestr.court.gov.ua/Review/106862740).

5. Про майновий стан особи як критерій врахування судом при визначенні розміру застави.

При визначенні розміру застави суд повинен враховувати майновий стан особи (підозрюваного, обвинуваченого). Кожен суддя враховує це питання на власний розсуд, без будь-якої методики, правил, узагальненої практики. 

Водночас не береться до уваги те, що на майно може бути накладено арешт в цьому ж кримінальному провадженні чи може буде накладено такий арешт у майбутньому. Отже, на майно накладене обтяження (арешт), і водночас це саме майно враховується як критерій обґрунтування збільшення застави. Тобто таке майно не повинно впливати на забезпечення чи значне збільшення застави, його не може бути продано, закладено в іпотеку тощо. Зазвичай вартість такого майна навіть не зазначається та не підтверджується документами в суді.

І виходить «цугцванг», якщо у особи є майно, то суд збільшить заставу як обґрунтування здатності особи її сплати, якщо у особи немає майна, то суд так само врахує цей момент на збільшення застави, оскільки вважатиметься, що людина не має чого втрачати, а значить, ризики переховування, втечі є більш обґрунтованими. Будь-яке положення (наявність чи відсутність майна) погіршує позицію захисту і буде використано судом проти особи. Важливо, щоб наявність чи відсутність майна розглядалася виключно в сукупності з іншими критеріями, зокрема з характеристикою самої особи, і це врахування не мало б завжди виключно єдиного негативного трактування.

6. Створення особі тяжкого становища до визнання особи винною.

Питання врахування судом наявності майна в особи як способу обґрунтування збільшення застави зовсім не враховує той факт, що особа, вина якої не доведена, не повинна нести фінансові ризики чи негативні наслідки передчасно. Навіть якщо майно не знаходиться під арештом, продати його швидко за ринковою ціною маловірогідно для сплати необґрунтовано великої застави, а враховуючи строки розгляду клопотань детективів про застосування запобіжних заходів, неможливо.

Цілком несправедливо, що особа, яка не визнана винною, повинна ризикувати власним майном, така особа не повинна бути примушена несправедливою ситуацією продавати своє майно, особливо за безцінь, чи нести фінансові ризики по сплаті відсотків за запозичені гроші у третіх осіб, якщо такі гроші потрібні особи для можливості сплати необґрунтовано великого розміру застави. 

7. Врахування судами фінансового стану родини при визначенні розміру застави.

Судді враховують фінансовий стан родини, наявність майнових прав — участь у товариствах тощо. Але тягар застави не може покладатися на родичів, третіх осіб чи підприємства, які мають власну волю і не повинні відповідати за дії інших осіб. Ситуація, коли застава збирається частинами за рахунок коштів родичів та знайомих є абсурдом. Розмір застави повинен бути встановлений з урахуванням майнового і сімейного стану особи, належної їй власності, якою така особа може без шкоди для інших людей розпоряджатися для внесення застави. Крім цього, коли суддя не враховує витрати, необхідні для життя родини, він спотворює інформацію щодо можливого обґрунтування розміру застави.

8. Показники непомірного для особи розміру застави.

На безумовно непомірний розмір застави може вказувати і той факт, що особа не вносить заставу і при цьому тривалий час (більше місяця, за практикою ЄСПЛ) перебуває під вартою. Судді можуть не змінювати непомірні застави при їх перегляді і тим самим забезпечувати безальтернативність тримання під вартою особи.

Розмір застави має спонукати фігуранта виконувати свої обов’язки, але аж ніяк не бути покаранням для нього. Однак якщо він порушив правила, заставу або її частину стягують у дохід держави й не повертають. У такому разі цілком доречно, що суддя може збільшити розмір застави або обрати інший запобіжний захід.

Наприклад, застава була стягнута:

• 30 млн грн — з М. (за те, що спілкувався з іншим фігурантом кримінального провадження);
• 9, 8 млн грн — з депутата Київради Т. (після того, як він утік за кордон);
• 35 млн грн — з А. (через те, що не здав паспорт Ізраїлю, бо стверджував, що загубив).

Однією із фундаментальних гарантій прав людини є презумпція невинуватості. Обвинувального вироку суду ще немає, злочин не доведено і чи буде доведено, невідомо. Стандарти законодавства і гарантії прав та свобод людини кажуть: «Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою» (ч. 5 ст. 17 КПК України).

Але ВАКС не здійснює належний судовий контроль, адже його діяльність (процес, рішення) не виглядають неупередженими, об’єктивними і обґрунтованими. ВАКС несе, вочевидь, виражений обвинувальний нахил, а в деяких випадках сильніший, ніж у сторони обвинувачення, захисники часто перетворюються суддями в статистів, а ухвали містять абстрактні, формальні і загальні обґрунтування.

Здається, що матеріал не відповідає тренду антикорупційних організацій щодо посилення відповідальності за корупційні злочини. Саме в цьому і є маніпуляція. Держава має всі інструменти для притягнення винних осіб до відповідальності — доводьте, притягуйте. Єдина мета — щоб процедури працювали відповідно до їх правової природи і нормативного регулювання, щоб не відбувалася заміна понять. Мета застави — це забезпечення процесуальної поведінки, а не задоволення забаганок політичної кон’юнктури в її інформаційній політиці демонстрації боротьби із корупцією, де все ще залишаються «недоторкані», а антикорупційні структури не можуть позбавитися політичного забарвлення.