Українське законодавство встановлює обмеження щодо вільного вибору права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин, якщо в таких правовідносинах відсутній «іноземний елемент».
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Разом з тим, у зв’язку з набуттям статусу резидента іншої європейської країни чи провадження комерційної діяльності через відкриту в такій країні холдингову компанію чи іншу форму присутності, українські підприємці нерідко підпорядковують свої відносини з іноземними та вітчизняними партнерами праву європейської країни – англійське право тут традиційно залишається найпопулярнішим.
У таких випадках слід враховувати не тільки правила відповідного вибраного національного права (наприклад, у тому ж англійському праві не матиме сили угода, яка не передбачає оплати (consideration), чи «угода домовитись», тобто якщо в угоді вказано про те, що сторони зобов’язуються забезпечити укладення конкретних договорів, умови таких договорів повинні бути максимально детально прописані, в ідеалі – тексти договорів додані як додатки до угоди), а й відповідні колізійні норми. Тому все більшої актуальності набуває питання, право якої країни застосовуватиметься до конкретної домовленості між сторонами, якщо відповідний договір має прив’язку до права країни – члена ЄС.