Непрогнозованість державного управління та національного законодавства
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Цей ризик властивий для багатьох галузей нашої держави, агросектор не є винятком. Щороку бізнес із тривогою очікує голосування за новий бюджет та змін до Податкового Кодексу, оскільки це може принести несподівані сюрпризи.
Наразі відсутній будь-який програмний документ, який передбачав би модель розвитку аграрного сектору та дозволив би прогнозувати супутні законодавчі зміни й терміни їх впровадження. З огляду на зазначене, агробізнес часто потерпає від неузгоджених змін законодавства. До того ж такі зміни можуть бути як плановими законопроектами, так і з'являтися за декілька днів до голосування або навіть вноситися з голосу.
Подібним прикладом є так звані «соєві правки», коли за декілька годин до голосування в кулуарах, а потім вже і в залі з'явилася поправка до Податкового кодексу України, якою фактично скасовується відшкодування ПДВ аграріям при експорті сої та ріпаку. Як результат, аграріям довелося відстоювати свої права: виходити на мітинги та перекривати дорогу, щоб виправити ситуацію. Однак і досі не вдалося повернутися до первісної норми.
Іншим яскравим прикладом непередбачуваних законодавчих змін для агробізнесу є зміни Закону «Про пестициди та агрохімікати». У великому дерегуляційному законопроекті у другому читанні без обговорень з агросектором з'явилася вимога про обов'язковість документального підтвердження державної реєстрації пестицидів у країні виробника. Тобто засіб захисту рослини, який виготовляється у Німеччині, США або країнах Азії для культур і шкідників України, повинен бути зареєстрований в цих країнах, хоча він у них не використовується, оскільки непристосований для тих регіонів. Це значно ускладнило доступ нових розробок засобів захисту рослин на ринок України, через що страждають не лише агрохімічні компанії, але й аграрії.
Подібних випадків багато. Наприклад, нещодавні зміни законодавства щодо контролю за обігом палива, які зарегульовують зберігання та використання палива аграріями для власних потреб. Інший випадок — тогорічне підняття Укрзалізницею тарифів на перевезення зернових декілька разів протягом року без завчасного попередження.
Такі законодавчі зміни є вигідними для окремих груп, але переважна більшість аграріїв зазнає збитків. Подібні непередбачувані законодавчі новели псують імідж України як надійного партнера, оскільки аграрний сектор України веде активну зовнішню торгівлю.
Рейдерство підприємств, землі, врожаю
Іншим актуальним ризиком для аграріїв є вороже захоплення земель, врожаю або навіть підприємств. Часто мета рейдера — захопити підприємство на короткий час, щоб зібрати й продати врожай та активи. В інших випадках все складніше — ціллю рейдерів є поглинання підприємства та його земельного банку.
Зазвичай рейдерські схеми здійснюються за допомогою внесення змін до державних реєстрів юридичних осіб та речових прав через нотаріусів, державних реєстраторів або просто підроблені ключі. За результатами судів законний власник зазвичай повертає собі підприємство, але вже без активів та зі збитками, завданими рейдерами. На жаль, наразі немає 100% захисту від подібних рейдерських атак, а тому будь-хто може стати жертвою такої махінації.
Легкість здійснення подібних маніпуляцій, а також фактична відсутність суттєвого покарання рейдерів та їхніх спільників призвела до поширення цього явища, а тому це один із суттєвих ризиків для агробізнесу.
Відкриття ринку землі
Бізнес і нинішня влада позитивно відгукуються про необхідність запуску ринку сільськогосподарської землі в Україні. Існує ймовірність його відкриття вже у 2020 р. Однак ринок може бути як можливістю, так і ризиком для українського агробізнесу. Дискусії, що точаться навколо того, яким має бути ринок, змушує ставитися до нього як до стресового чинника та потенційного ризику.
Досі не визначено, хто зможе купувати землю, чи будуть допущені юридичні особи до ринку та на яких умовах. Невідомо, які будуть обмеження на концентрацію у власності земель, а також які інші застереження та обмеження будуть впроваджені. Ця невизначеність не дозволяє бізнесу прогнозувати та планувати свої подальші дії хоча б у середньостроковій перспективі.
Іншою стороною ризику є значне зростання конкуренції на ринку, можливий викуп земель конкурентами, збільшення кількості рейдерських захоплень тощо. Щоб стати учасником майбутнього ринку, бізнесу потрібен капітал, а можливість залучення стороннього капіталу на прийнятних для бізнесу умовах залишається під питанням. Очікується також зростання орендної плати у разі відкриття ринку, що вплине на собівартість продукції.
Таким чином, умови та правила, які будуть встановленні на ринку, визначать, чим все ж таки є ринок для більшої частини українського агробізнесу: можливістю чи ризиком.