Світовий досвід дозволяє дивитись на земельну проблему по-різному. При цьому, треба враховувати локальні особливості земельних правовідносин, наявні засоби ведення аграрного бізнесу та історичні передумови розвитку політичних подій. Хоча Багатонаціональна Республіка Болівія знаходиться на іншому кінці світу, але протягом останнього десятиліття вона стала одним із реальних суб’єктів геополітики. Ось чому драматичні події 2019 року заслуговують на спеціальну увагу.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
195 років. Звітний період болівійської демократії
Режим президента Ево Моралеса був достатньо стабільним на теренах Болівії з моменту його обрання 18 грудня 2005 р. та до самого дня перевороту 10 листопада 2019 р. Прихильники Ево Моралеса пишаються не тільки його індіанським походженням, але й тим, що цей президент очолював країну найдовше в її історії.
Незалежність Болівії проголосив 6 серпня 1825 р. Установчий конгрес провінції Верхнє Перу. Її першим президентом став генерал Сімон Болівар (1783-1830), що з 1819 р. був також президентом Великої Колумбії, а з 1824 р. одночасно диктатором Перу. Формування на теренах колоніального Верхнього Перу Болівійської республіки було покликане зберегти пам’ять про видатного борця з іспанською короною. Так і сталось. Країна названа на честь цього воєначальника. Столиця (м. Сукре) названа в честь наступника Болівара на президентській посаді – маршала Антоніо Хосе Сукре, який обіймав посаду очільника колишньої іспанської колонії два роки (1826-1828 рр.). Тимчасовий характер влади перших президентів став у подальшому звичною проблемою Болівії, перетворився у стійку та дуже негативну політичну традицію. Протягом наступних двохсот років жоден президент чи диктатор не зміг утриматись на посаді два повні п’ятирічні або навіть чотирирічні терміни (чотири роки – строк президентської каденції до конституційної реформи Моралеса).
Звернімо увагу. Болівія є незалежною державою з републіканською формою правління (президентська республіка). Її незалежності 6 серпня 2020 р. виповниться 195 років. За цей «звітний період» на теренах республіки відбулось 188 державних переворотів – по одному перевороту на рік! Усі вони підтримувались озброєними сторонами та нерідко призводили до тривалих громадянських конфліктів. Останній листопадовий путч 2019 року не став виключенням…
З моменту заснування Болівії, перевороти та революції є справжнім соціально-політичним прокляттям республіки. Вони переслідують всіх її керівників, не дають розвиватись демократичним інститутам, правовій державі, тримають широкі маси населення в абсолютній бідності. Що ж є передумовою «болівійського прокляття»? Звісно, ресурси. Болівія – найбільший у світі природний резервуар олова та літію. Гігантські поклади нафти, газу, цинку, вольфраму, золота, срібла, заліза роблять її світовим золотим дном – у прямому сенсі. Золотим – з огляду на кількість та якість природних копалин. Дном – з огляду на відсутність політичної стабільності. Як відомо, багатство країни завжди викликає заздрість або професійне зацікавлення конкурентів. Ось чому всі держави-сусіди ставились з обережністю до намагань президента Ево Моралеса (2005-2019) вивести Болівію зі статусу «країни третього світу» на рівень стратегічного гравця світової політики.
Розглянемо лише один «маленький» приклад.
Поклади літію, розташовані на теренах Болівійської республіки, оцінюються геологами в 100 млн. т, що складає приблизно 50% світових запасів цього лужного металу. Літієві поклади стратегічно важливі з огляду на те, що основа будь-якого сучасного смартфону – літій-іонний акумулятор. Крім цього, в 2016-2019 рр. значно зріс попит на літій серед виробників акумуляторних батарей для електромобілів. Літій потрібен всім розробникам складних інженерних систем зберігання електроенергії. Високотехнологічний сектор просто-напросто не розвиватиметься без розробки старих і освоєння нових родовищ літію. (Не варто забувати і про важливу роль літієвих покладів у виробництві акумуляторних батарей, керамічній і скляній промисловості, металургії, в галузі мастильних матеріалів). Відтак, ані США (найбільший світовий виробничий сектор IT), ані будь-які інші потужні гравці міжнародних відносин не були зацікавлені в створенні Ево Моралесом потужної Державної корпорації з видобутку літію. Врешті-решт, зовнішнє втручання зумовило силове відсторонення Моралеса в листопаді 2019 р. та новий виток приватизації, що змінює в наші дні промислово-економічне обличчя республіки.
«Прокляття переворотів» також зумовлює нестихаючий перманентний конфлікт між креолами (латиноамериканцями європейського походження) та індіанцями (складають близько 55% понад 11-мільйонного населення країни). Ще 7 лютого 2009 р. набула чинності нова редакція болівійської конституції, що змінила стару назву «Болівійська республіка» на нову – «Багатонаціональна Республіка Болівія». Стараннями Ево Моралеса, редакція конституції 2009 року запровадила 37 державних мов. Найбільш уживаною, безумовно, залишається іспанська. Однак, переважання індіанців у етнічній мозаїці Болівії зумовлює широке застосування мов кечуа, аймара, гуарані, калавая, чікітано. Мовою кечуа спілкується близько 3-х мільйонів, тоді як мова аймара є рідною для 2-х мільйонів громадян. Сам президент Моралес, за етнічною приналежністю, є індіанцем племені аймара. Його походження чотирнадцять років дратувало багатьох креольських політиків, було викликом для орієнтованих на США сусідніх країн. Разом із тим, само воно відіграло ключову роль в триразовому обранні Моралеса болівійським президентом.
За період правління Моралеса (2005-2019 рр.) рівень життя в Багатонаціональній Республіці зріс щонайменше на 30%. ВВП Болівії зазнав зростання з 9 млрд. до 33 млрд. доларів США. У 2018 р. обсяг експорту товарів досяг відмітки у 8 млрд. доларів США. Паритет купівельної спроможності складав майже 75 млрд. доларів США. Хоча болівійська економіка визнається найслабшою в Південній Америці, національна валюта Болівії, за рахунок зростання обсягів зовнішньої торгівлі, демонструвала впевнену тенденцію до зміцнення. До речі, сьогодні вартість одного болівіано складає 0, 14 доларів США (3, 46 українських гривні).
25 січня 2009 р. відбувся загальнонаціональний референдум, що запровадив нову редакцію Основного Закону. Змінилась не лише назва держави та кількість офіційних мов. Законодавча ініціатива Моралеса призвела до визнання пріоритетної ролі професійних спілок у політичному житті країни, визнання їхнього пріоритету в громадському житті. Національне питання і проблема збереження індіанських культур перейшли під контроль Міністерства автономій Болівії. В республіці запроваджувалась «широка децентралізація». «Ідеологія боліваріанства», базована на «поглядах Сімона Болівара», проголошувалась основою державної політики. В економічному житті конституція проголосила доктрину націоналізації.
«Боліваріанство», «децентралізація», «націоналізація» – ось три слова, якими слід охарактеризувати політико-юридичну діяльність президента Моралеса, всі три терміни його перебування при владі. В 2007-2009 рр. Моралесу неодноразово доводилось зіштовхуватись із проблемою південноболівійського сепаратизму. Втім, проголошена креолами-латифундистами «Нова Республіка Болівія» була майстерно позбавлена Моралесом народної підтримки. Більшість рядових працівників у фермерських господарствах бунтівного півдня складали індіанці, котрі отримали, згідно конституційної реформи 2009 р. необмежені політичні права, державний статус своїх мов, рідні школи та спеціальні відділення у закладах вищої освіти, захист традиційних індіанських промислів та навіть релігійних культів! Національна політика Моралеса нівелювала креольський сепаратизм. Запанував спокій.
Повалення Президента Моралеса
10 листопада 2019 р. відбулась подія, що змінила геополітичний баланс у Південній Америці. Президент Ево Моралес вийшов у ефір на болівійському національному телебаченні та виголосив сакральні слова: «Я відмовляюсь від посади президента». Вже 12 листопада 2019 р. Моралес із донькою виїхав до Мексики, де йому надала політичний притулок соціалістично орієнтована міністр внутршніх справ Ольга Санчес Кордеро.
Пізніше, в інтерв’ю кільком міжнародним новинним агентствам, Моралес неодноразово стверджував: його примусили піти у відставку силовим шляхом через підвищення урядом оподаткування роботи газових компаній і, найголовніше, через створення Державної корпорації з видобутку літію. Тісна кооперація з Китайською Народною Республікою також слугувала каталізатором американського втручання.
Черговий переворот почався в день президентських виборів 20 жовтня 2019 р. Моралес вчетверте балотувався на посаду президента країни, незважаючи на негативну оцінку власного четвертого переобрання, надану загальнонаціональним референдумом 21 лютого 2016 р. Хоча Електоральний суд республіки оголосив Моралеса переможцем, опозиціонери з антисоціалістичного табору (як ліберали, так і консерватори) ініціювали серію мітингів. Центром опору Моралесу знову стала аграрна південна провінція Санта-Крус. Ще в 2009 р. там було проголошено «Нову Республіку Болівію», а місцеві креоли-латифундисти десять років намагались роздмухати збройне антиіндіанське повстання. 31 жовтня 2019 р. невідомими було застрелено двоє протестуючих. На наступний день південні провінції повністю перейшли під контроль опозиції.
10 листопада 2019 р. Організація американських держав оголосила про фіксацію великої кількості фальсифікацій на користь Моралеса. Командування Збройних сил Болівії в особі генерала Вільямса Калімана закликало Моралеса піти у відставку. Негайно після переходу армії на бік опозиції, Моралес виступив на телебаченні зі зверненням до нації. Вже 12 листопада Моралес і його беззмінний віце-президент Альваро Гарсія Лінера переїхали до Мексики.
Офіційні представники США, звісно, відкидають будь-які звинувачення самого Моралеса. При цьому, болівійська юстиція ініціювала кримінальне переслідування колишнього президента, звинувативши його в спробі перевороту, тероризмі та фінансуванні тероризму. Міністр внутрішніх справ оприлюднив рішення про видачу ордеру на арешт Ево Моралеса. Останній же, користуючись публічною підтримкою офіційного Буенос-Айреса, 12 грудня перебрався до Аргентини. Падіння режиму Моралеса назвали «антиконституційним державним переворотом» також зовнішньополітичні відомства Венесуели, Нікарагуа, Куби.
Оскільки Моралес оголосив про відставку, 10 листопада влада мала офіційно перейти до рук віце-президента Гарсіа-Лінери. Відомий математик і соціолог, борець за права індіанців Лінера відмовився від посади та поїхав у політичне вигнання разом із Моралесом. Відтак, президентських повноважень юридично набула 30-річна очільниця верхньої палати (сенату) болівійського парламенту Адріана Сальватьєра Арріаса. Представниця парламентської більшості, член моралесівського «Руху до соціалізму» Арріаса негайно написала заяву про відставку з посади виконуючої обов’язки президента. Спікер Палати депутатів Віктор Борда теж підписав офіційну відмову. Після відставки першого віце-спікера Сенату, настала черга другого віце-спікера Жанін Аньєс Чавес, єдиної в цій черзі «спадкоємців» представниці правої партії «Демократичний громадський рух».
52-річна юрист Жанін Аньєс (нар. 1967 р.) була інавгурована третиною болівійського сенату 12 листопада 2019 р. як «виконуюча обов’язки Президента Болівії». Прихильники Моралеса досі відмовляються визнати законність влади Аньєс. Як тимчасовий президент, Аньєс сформувала та очолила Уряд Багатонаціональної Республіки. Вперше з 2006 р. вищі кадрові призначення обійшли індіанців. Прикметно, що більшість міністрів належать є представниками родин найбагатших креольських підприємців південної провінції Санта-Крус.
14 листопада 2019 р. Аньєс видала указ про звільнення військових та поліцейських від будь-якої кримінальної відповідальності за силові дії, вчинені в процесі забезпечення громадського порядку. Вже 15 листопада військові розстріляли прихильників Моралеса в провінції Кочабамба. Дев’ятеро фермерів загинули. Після проведення силових зачисток в індіанських районах, дію «силового» указу було призупинено.
Латифундисти-сепаратисти
Президент Венесуали Ніколас Мадуро відреагував на повалення Моралеса, назвавши індіанців Болівії «жертвами заколоту расистів». Уряд соціалістичної Куби звинуватив кабінет міністрів Жанін Аньєс у «фашизмі». Дійсно, вперше за 14 років Болівія не має в своєму керівництві представників індіанських народів – 55% населення країни! Президент-вигнанець Ево Моралес, гучно звинувачений Жанін Аньєс у «фінансуванні тероризму», проголосив заколот «реваншем сепаратизму».
Як зазначалось, Жанін Аньєс опирається у своїй політиці на бізнесменів з південного департаменту Санта-Крус. Центр цієї найбільшої болівійської провінції – місто Санта-Крус-де-ла-Сьєрра. Хоча офіційною столицею є Сукре (300 тис. жителів), а найголовнішим містом вважається Ла-Пас (800 тис. жителів), насправді найпотужнішим містом, без урахування агломерації, є Санта-Крус-де-ла-Сьєрра (1 млн 600 тис. жителів). Ключовою промисловою сферою міста завжди була переробка продукції сільського господарства.
Департамент Санта-Крус складається з 15 провінцій, що в 2006-2009 рр. підтримували сепаратистські рухи «Нації Рівнин Болівії» та «Нової Республіки Болівії». Аграрне обличчя санта-круської економіки принципово відрізняється від промислових західних та північних регіонів. Креоли не мають більшості в жодній з провінцій департаменту, як і в жодному болівійському департаменті. Індіанське населення впевнено домінує в усіх регіонах. Однак, саме креоли іспанського, італійського, фламандського, німецького походження наповнюють владні структури рівнниного департаменту.
З моменту іспанського завоювання Верхнього Перу (сучасної Болівії) конкістадорами в 1532-1536 рр., королівським ідальго (предкам теперішніх креолів) завжди було легше правити на рівнинних землях. Давня інкська цивілізація Андського плато, хоча і була жорстоко розгромлена, зуміла законсервуватись в побуті та релігійних культах горян. Народи кечуа й аймара досі є спадкоємцями традицій давніх ініданських держав. В гірських місцевостях та непрохідних джунглях вони мали змогу продовжувати жити племінним життям, долучаючись до «благ» іспанської колонізації тільки під час збору податків або формальних релігійних свят. У зв’язку з цим, на відміну від більшості інших країн континенту, Болівія досі залишається найбільш індіанською не лише етнічно, але й культурно. Для багатьох племен процедура переходу в католицизм була чистою формальністю, необхідністю підкоритись завойовникам. У 1825 р. ситуація не змінилась на краще. Єдиною офіційною мовою протягом 1825-2009 рр. залишалась іспанська, а держава юридично гарантувала підтримку лише Католицькій церкві.
Конституційна реформа Моралеса (2009 р.) була анонсована ще під час президентських виборів 2005 року. Тоді новообраний президент чітко висловився на користь прав корінних жителів країни, що до того ж складають більшість населення. Конституція 2009 р. запровадила 37 державних мов, державну підтримку індіанській богині землеробства Пачамамі. Однак, незважаючи на демографічну індіанську більшість, південні рівнинні регіони на чолі з бізнесменами департаменту Санта-Крус виступили проти мовних і культурних положень нової Конституції так само ревно, як і проти боліваріанського (соціалістичного) економічного курсу Моралеса.
Легалізація культу Пачамами зустріла ревний опір креольських клерикалів та осуд з боку папських легатів. Католицька церква підтримала рух опору рівнинних підприємців. Ще в 1995 р. болівійський парламент ухвалив Закон про децентралізацію, що суттєво розширював повноваження муніципального самоврядування. В 2006 р. розгорнувся «рух референдумів», який прокотився аграрними департаментами Санта-Крус, Бені, Пандо, Таріха, Кочабамба, Чукісака. Альянс правих сил, керований католиками-креолами іспанського та німецького походження, ініціював З’їзд муніципальних рад Нації Рівнин Болівії у Санта-Крус-де-ла-Сьєррі. Як наслідок, Ево Моралес був змушений застосувати в грудні 2007 р. збройні сили. Тоді армія цілковито підтримала президента. У відповідь, креоли провели повторні референдуми в травні та липні 2008 р. 60% населення шести департаментів підтримали суверенітет так званої «Нової Республіки Болівія».
Як же індіанські регіони могли підтримати сепаратистів-креолів? Відповідь тут досить проста. Хоча сам Ево Моралес пізніше заявляв про підробні результати, видається ймовірним, що індіанці голосували так, як цього вимагали їхні креольські роботодавці. Просто-напросто, індіанська демографічна більшість в індіансько-культурній країні Болівії навчилась ніколи не висловлювати свою політичну позицію в публічному просторі, оскільки історично була позбавлена права власності. Після 1825 р. позбавлення права власності скасували. Однак, неписаний політичний порядок аж до 2005 р. забезпечував пріоритетне становище для іспаномовних креолів. Свідомість індіанців складно трансформувати лише за 2 роки (2006-2008)…
Ево Моралес переміг сепаратистів і забезпечив прийняття нової редакції Конституції. Закон змінили, але не змінили людей. Департамент Санта-Крус залишився оплотом креольського сепаратизму.
В постколоніальній Болівії земля сільськогосподарського призначення традиційно сконцентрована в руках білих підприємців (креолів). Вони є спадкоємцями завойовників Верхнього Перу. Контроль над підприємствами та заводами з переробки аграрної продукції, розташованими у найбільшому департаменті Санта-Крус, дозволяє креольським латифундистам підтримувати економічну систему замкненого циклу. Продукція вирощується індіанцями на землі, що належить великим латифундіям. Потім індіанці мусять продавати її за заниженими цінами на підприємства, пов’язані з цими ж латифундіями. Врешті, експорт товарів у Бразилію та Аргентину теж залежить від позиції креольських роботодавців департаменту Санта-Крус.
Населення на півдні країни здебільшого індіанське. Але вся земля належить аграрним холдингам, контрольованим креолами. Де-факто, колоніальний режим не припинився. Закон про децентралізацію 1995 р. дозволив аграрному бізнесу взяти під контроль органи місцевого самоврядування та провести ряд референдумів в 2006 та 2008 рр. Хоча Моралес ініціював внесення змін до Конституції, покликаних покращити становище корінного населення, земельні ресурси та засоби виробництва залишились під контролем «білої» опозиції. Ця ситуація штучно робить природно найбагатшу країну Латинської Америки найбіднішою за рівнем життя.
Конституційні реформи Моралеса були спрямовані на створення умов для відродження індіанської культури, формування багатонаціонального співтовариства. Економічне законодавство поступово рухалось вбік націоналізації. Моралес розумів, що забезпечити сталий культурний розвиток може лише концентрація ресурсів і засобів виробництва в руках тих, хто розвивається. Повна націоналізація земель сільськогосподарського призначення допомогла б вивільнити індіанців з-під опіки креольських роботодавців, але, натомість, задавила б приватні асоціації з виробництва коки. Як відомо, Моралес фінансово опирався на Асоціації виробників коки, що репрезентують індіанських власників та орендарів землі. Ось чому земля досі залишається товаром. Державний сектор не здатен запропонувати індіанцям робочі місця поза креольськими ранчо, фермами, великими холдингами або ж плантаціями коки. Отримавши економічну свободу, вивільнившись з категорії «дешева робоча сила», болівійські індіанці стануть гарантовано безробітними. Тому розвиток промисловості спершу був покликаний створити робочі місця під егідою держави. Тільки після цього уряд міг би думати про націоналізацію сільськогосподарських та лісових угідь.
Надра Болівії в другій половині ХХ століття традиційно контролювались промисловими корпораціями США. Сільське господарство віддавалось на відкуп місцевим елітам, тоді як корисні копалини видобували північноамериканські концесіонери. Протягом 2006-2015 рр. уряд Моралеса вперше витиснув підприємців США з країни, пішов шляхом створення великих державних корпорацій. Однією з таких грандіозних компаній мала стати Державна корпорація з видобутку літію. Саме вона і вирішила долю Моралеса… Транснаціональні корпорації прагнуть повернутись в найбагатшу ресурсами країну Південної Америки з найдешевшою робочою силою, тоді як місцеві креольські еліти не бажають націоналізації землі.
У Болівії земельне питання і промисловість прямо пов’язані. Країна сьогодні знаходиться під загрозою втрати суверенітету над видобутком корисних копалин. При цьому, вирішення земельного «замкненого кола», в якому опинилось корінне населення, поступово стає предметом далекого майбутнього.