Теоретичні особливості захисту інтелектуальної власності в мережі Інтернет: національний підхід
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Незважаючи на те, що процес адаптації вітчизняного законодавства до законодавства ЄС відбувається з 2016 р., лише протягом останніх 2‑х років стали помітними кроки в напрямку вдосконалення правового забезпечення права інтелектуальної власності в Україні. Однак у 2020 р. Україна знову опинилася у списку країн, які порушують права інтелектуальної власності, завдаючи шкоду економічним інтересам ЄС.
Інтелектуальна власність має значні проблеми з правовим регулюванням та охороною не лише в Україні. Питання захисту інтелектуальної власності в мережі Інтернет взагалі набуває глобального виміру. Характеристика доктринальних підходів до визначення проблем у сфері охорони та захисту прав інтелектуальної власності в мережі Інтернет надає можливість виокремити такі особливості загроз для об'єктів права інтелектуальної власності:
- мережа Інтернет є загальнодоступним інформаційним простором, що не має єдиного централізованого управління, єдиного власника та відокремленого майна;
- в мережі Інтернет розміщуються ті об'єкти права інтелектуальної власності, які можуть бути представлені виключно в цифровій формі;
- використання об'єктів права інтелектуальної власності через мережу Інтернет має транскордонний характер, а тому реалізація норм національного законодавства в цій сфері у разі необхідності захисту порушених прав є складним та іноді неможливим з практичної позиції;
- складність контролю за копіюванням та використанням об'єкта права інтелектуальної власності в мережі Інтернет і проблематичність доказування факту їх порушення (в тому числі через те, що інформація в мережі з'являється, змінюється, видаляється в короткі проміжки часу).
Нормативно-правове підґрунтя захисту інтелектуальної власності в мережі Інтернет
Аналіз чинного законодавства у сфері інтелектуальної власності дає підстави констатувати його обмеженість, зокрема, у питанні регулювання та захисту авторського права і суміжних прав, незважаючи на те, що більшою мірою воно відповідає міжнародним стандартам (Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності від 14.07.1967 р., Всесвітній (Женевській) Конвенції про авторське право від 06.09.1952 р. та ін.).
Виникненню цивільних прав та обов'язків як для творців об'єкта права інтелектуальної власності, так і для інших осіб сприяють результати інтелектуальної, творчої діяльності. Правом інтелектуальної власності, згідно зі ст. 418 Цивільного кодексу України, є право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом. Виходячи з гарантій здійснення права власності, право інтелектуальної власності є непорушним. Забороняється позбавлення права інтелектуальної власності чи встановлення обмежень у його здійсненні, за винятком випадків, передбачених Конституцією та законами України.
На нормативному рівні визначені різноманітні форми, засоби та способи захисту особистих немайнових і майнових прав інтелектуальної власності. Порушення прав інтелектуальної власності в мережі Інтернет класифікують за об'єктами, право власності на які найчастіше порушується. Зокрема, виокремлюють порушення авторських та суміжних прав, порушення прав на торговельні марки (знаки для товарів і послуг) та комерційні фірмові найменування, порушення прав на промисловий зразок.
Розглянемо детальніше першу категорію об'єктів. Відповідно до ст. 51 Закону України «Про авторське право і суміжні права», захист особистих немайнових і майнових прав суб'єктів авторського права та (або) суміжних прав здійснюється в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством. Таким чином, вжиття заходів щодо вирішення спорів про порушення авторського права і суміжних прав відбувається в позасудовому та судовому порядку (причому позасудовий порядок захисту авторського права і суміжних прав є необов'язковим).
Відповідно до ст. 432 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності. Судовий орган за результатами розгляду справи може постановити такі рішення: про застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів (п. 1 ч. 2 ст. 432 Цивільного кодексу України); про застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності; про опублікування в засобах масової інформації відомостей стосовно порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення (п. 6 ч. 2 ст. 432 Цивільного кодексу України).
У разі порушення будь-якою особою авторського права та (або) суміжних прав, що входить до переліку, визначеного ст. 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права», недотримання передбачених договором умов використання творів та (або) об'єктів суміжних прав, використання творів та об'єктів суміжних прав в обхід технічних засобів захисту чи з підробленням інформації та (або) документів про управління правами чи створення загрози неправомірного використання об'єктів авторського права та (або) суміжних прав й інших порушеннях особистих немайнових прав і майнових прав суб'єктів авторського права та (або) суміжних прав суб'єкти авторського права та (або) суміжних прав, мають право звертатися в установленому порядку до суду.
Згідно з ч. 1 ст. 521 Закону України «Про авторське право і суміжні права», що визначає порядок припинення порушень авторського права та (або) суміжних прав з використанням мережі Інтернет, у випадку порушення будь-якою особою авторського права та (або) суміжних прав, вчиненого з використанням мережі Інтернет, суб'єкт авторського права та (або) суміжних прав (далі — заявник) має право звернутися до власника вебсайту та (або) вебсторінки, на якому (на якій) розміщена або в іншій спосіб використана відповідна електронна (цифрова) інформація, із заявою про припинення порушення. Порядок захисту авторського права та (або) суміжних прав, визначений цією статтею, є позасудовим. Способи захисту, строки реагування осіб, до яких була надіслана заява, застосовуються до відносин, пов'язаних з використанням аудіовізуальних творів, музичних творів, комп'ютерних програм, відеограм, фонограм, передач (програм) організацій мовлення. Встановлюється вимога до власників вебсайтів повідомляти свої контактні дані для оперативного зв'язку з ними. У ч. 7 ст. 521 Закону України «Про авторське право і суміжні права» вказується, що заявник у визначених випадках має право звернутися безпосередньо до постачальника послуг хостингу, який надає послуги та (або) ресурси для розміщення відповідного вебсайту, із заявою про припинення порушення, допущеного власником вебсайту.
Прикладні аспекти захисту інтелектуальної власності в мережі Інтернет
В Україні сформувалася розгалужена практика розгляду справ у спорах, що виникають у зв'язку з порушеннями прав інтелектуальної власності. Однією з проблем під час розгляду цієї категорії справ є визначення судом автора твору. Найкращим доказом для підтвердження авторського та (або) суміжних прав на твір є свідоцтво про його державну реєстрацію. У разі його відсутності необхідно виходити з того, що Закон України «Про авторське право і суміжні права» встановлює, що первинним суб'єктом, якому належить авторське право, є автор твору (тобто особа, яка зазначена автором на оригіналі або примірнику твору, якщо тільки відсутні докази іншого (ст. 11 Закону)).
Однак постає питання щодо авторства творів у разі їх створення в електронній формі. Враховуючи положення ст. 1 цього Закону про те, що автором твору визнається особа, яка своєю творчою працею створила твір, питання можна вважати вирішеним. Що ж робити в тому випадку, якщо допис у мережі Інтернет або сторінках соціальних мереж був зроблений під псевдонімом? У такому випадку з метою доведення авторства необхідно вчинити низку дій (зокрема, звернутися до адміністрації соціальної мережі з метою отримання доказів про належність автору ІР‑адреси, з якої відбулась публікація). Цілком доречними для захисту інтелектуальної власності є підстави вважати такі технічні розробки, спрямовані на захист авторських прав у мережі Інтернет, як використання цифрового підпису, що дозволяє ідентифікувати автора твору, надання об'єкта авторського права на зберігання до веб-депозитарію тощо.
Належним відповідачем у таких справах є власник вебсайту, на якому розміщений матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість для такого розміщення. Однак тут постає питання щодо встановлення власника вебсайту до моменту подачі позову до суду. Що стосується фіксації факту розміщення відповідного контенту в певний момент часу, то необхідно зробити відео процесу огляду вебсторінки з незаконно розміщеним об'єктом, зберегти вебсторінку з порушенням авторського права в Інтернет-архіві, звернутися до відповідних експертних установ (наприклад, до Центру компетенції «Український центр підтримки номерів та адрес» (УЦПНА)) щодо проведення фіксації та дослідження змісту вебсторінок у мережі Інтернет з видачею експертних висновків.
Наступною проблемою є відсутність чітких критеріїв для визначення розміру шкоди, заподіяної особі, яка на законних підставах володіє об'єктами права інтелектуальної власності. На цьому неодноразово наголошували представники юридичної практичної діяльності. Відповідно до ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права», суб'єкти авторського права та (або) суміжних прав мають право подавати позови до суду про відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п. «в» ч. 1 ст. 52 Закону) та позови до суду про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права та (або) суміжних прав, або виплату компенсацій (п. «г» ч. 1 ст. 52 Закону).
Суд має право постановити рішення чи ухвалу про виплату компенсації, що визначається судом як паушальна сума на базі таких елементів як подвоєна (а у разі умисного порушення — як потроєна) сума винагороди або комісійні платежі, які були б сплачені, якби порушник звернувся із заявою про надання дозволу на використання оспорюваного авторського права та (або) суміжних прав замість відшкодування збитків чи стягнення доходу, відповідно до ч. 2 ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права». Проблема вбачається в тому, що текст цієї статті не містить вказівки на відмінності «винагороди» та «комісійних платежів», тому характерні особливості першого терміну встановлюються шляхом тлумачення положення п. 5 ст. 15 Закону.
Також заслуговує уваги вказівка у ч. 2 ст. 52 Закону на те, що така «сума винагороди або комісійні платежі, які були б сплачені». Постає питання щодо того, які докази будуть прийнятними в такій ситуації. Цілком аргументованою є пропозиція про врахування не лише оголошеної на сайті вартості використання твору, але й підтвердження фінансовими документами здійснення відповідної оплати у правовідносинах, що вже існували. Акцент слід зробити також на механізмі компенсації, яка має бути виплачена замість відшкодування збитків чи стягнення доходу.
Практичний кейс: постанова Верховного Суду від 28.01.2020 р. у справі №910/10951/17 ТОВ «Юніверс Медіа Корпорейшин» до ТОВ «Авіділон», ТОВ «Телерадіокомпанія Україна», ТОВ «Юніверс медіа копірайт ЧМ» про стягнення компенсації за порушення виключних майнових авторських прав на музичний твір.
Висновки
Правовий захист інтелектуальної власності в мережі Інтернет обумовлений особливостями сфери, в якій відбуваються такі порушення. Розміщення об'єктів права інтелектуальної власності у вигляді, доступному для публічного використання, є правомірним лише з дозволу автора чи іншої особи, яка має авторське право та (або) суміжні права. В іншому випадку виникають підстави для їх захисту у спосіб, встановлений національним законодавством.