Минуло більше ніж три роки після зміни норм Закону України «Про авторське право і суміжні права» (далі – Закон про авторське право) про компенсацію, яку суд стягує з порушників авторського права і суміжних прав. Пройшов час і вже можна оцінити ефективність змін для цивільно-правового захисту авторського права і суміжних прав в Україні.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Нагадаємо читачам, в тому числі авторам, виконавцям, спадкоємцям та іншим правовласникам авторського права і суміжних прав про втрачені можливості. У 1994-2018 рр. з порушників авторського права і суміжних прав стягувалася компенсація в розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат. Зазвичай розмір компенсації розраховувався за простою формулою.
К = 10 × Мін. ЗП × N
де:
К - компенсація;
Мін. ЗП – мінімальна заробітна плата, яка була на дату прийняття судом рішення у справі;
N – кількість самостійних порушень авторського права і суміжних прав.
Для стягнення компенсації позивачу потрібно було довести в суді тільки факт порушення відповідачем авторського права і суміжних прав. Цим шляхом йшла переважна більшість суб'єктів авторського права і суміжних прав.
Для того щоб оцінити вплив чинної редакції норми закону про компенсацію (п. «г» ч. 2 ст. 52 Закону про авторське право) на захист авторського права і суміжних прав, зупинимося на судовій практиці стягнення компенсації за порушення авторського права.
Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень (далі – ЕДРСР), у 1994-2018 рр. суди розглянули тисячі справ про захист авторського права. У переважній більшості випадків суди стягували компенсацію в розмірі 10 мінімальних заробітних плат за одне порушення авторського права. Однак починаючи з 2014 р. деякі суди почали відмовляти позивачам у стягнені компенсації за малозначні порушення авторського права, оскільки вважали, що компенсація в розмірі 10 мінімальних заробітних плат не відповідає критеріям справедливості, добросовісності та розумності. Наочним прикладом такого рішення є справа №910/10421/14.
Таким чином, на 2018 р. склалися дві різні судові практики щодо захисту авторського права. Вважаю, що наявність різних судових практик щодо захисту авторського права стала основною причиною зміни норми закону про компенсацію. Однак приймаючи рішення про зміну норми закону про компенсацію, народні депутати, на мою думку, допустили помилку, оскільки зміст чинної норми закону є невдалою імплементацією в Закон про авторське право п. «b» ч. 1 ст. 240 Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.
Слід зазначити, що ст. 240 має назву «Збитки». Відповідно до цієї статті Україна гарантувала, що коли судові органи встановлюють збитки, «вони можуть у відповідних випадках встановити збитки як паушальну суму на базі таких елементів, як принаймні сума роялті або комісійні платежі, які були б сплачені, якби порушник звернувся із заявою про надання дозволу на використання оспорюваного права інтелектуальної власності».
Отже, вважаю, що ст. 240 Угоди про асоціацію між Україною та ЄС потрібно було імплементувати не в норму про компенсацію (п. «г» ч. 2 ст. 52 Закону про авторське право), а в норму про цивільно-правову відповідальність, яка передбачає відшкодування збитків (п. «б» ч. 2 ст. 52 Закону про авторське право).
22.07.2018 р. набрала чинність нова редакція п. «г» ч. 2 ст. 52 Закону про авторське право, відповідно до якої суд має право постановити рішення чи ухвалу про «виплату компенсації, що визначається судом як паушальна сума на базі таких елементів, як подвоєна, а у разі умисного порушення – як потроєна сума винагороди або комісійні платежі, які були б сплачені, якби порушник звернувся із заявою про надання дозволу на використання оспорюваного авторського права або суміжних прав замість відшкодування збитків або стягнення доходу».
Здавалося, що нова редакція норми закону забезпечить єдність судової практики. Однак ситуація тільки погіршилася, оскільки суди почали відмовляти у стягненні компенсації на підставі необґрунтованості розміру компенсації. Каменем спотикання стало обґрунтування винагороди, яка була б сплачена відповідачем, якби він звернувся до позивача із заявою про надання дозволу на використання твору.
Зупинимося на деяких таких судових рішеннях. У справі №918/408/21 позивач визначив компенсацію за порушення майнових прав у розмірі 56750,00 грн, виходячи із суми, що еквівалентна 25 прожитковим мінімумам для працездатних осіб. Підставою для встановлення такого розміру компенсації є договір, укладений між правовласником та організацією колективного управляння, відповідно до якого організація вправі надати дозвіл на використання твору за ціною не нижчою ніж сума, еквівалента 25 прожитковим мінімумам для працездатних осіб на 01 січня року, в якому відбудеться використання (незалежно від кількості використань).
Суд відмовив у стягненні компенсації на підставі її необґрунтованості, оскільки закон, на думку суду, не передбачає права суду під час вирішення питання про стягнення компенсації брати за основу розмір, погоджений у договорі між правовласником та організацією колективного управління, які є зацікавленими особами щодо розміру такої компенсації та можуть встановити її на будь-якому рівні без належного обґрунтування.
Постає питання про те, як бути зі свободою договору? Адже ліцензіар і ліцензіат мають право домовитися про будь-яку суму винагороди. Вважаю, що якщо у позивача є договір з третьою особою, то сума винагороди, яка виплачується за таким договором, може використовуватися для розрахунку розміру компенсації.
У справі №910/97/21 позивач визначив компенсацію за порушення майнових прав на фотографію, виходячи з вартості фотографії у потроєному розмірі (2000 грн × 3). Вартість фотографії позивач визначив враховуючи оцінку вартості творчої складової створення фотографії, а також виходячи з розміру витрат на створення кожної фотографії, що вміщують оплату роботи моделей, оренди приміщень, транспортних послуг, послуг перукаря та стиліста, адміністратора, вартість одягу та реквізиту, вартість обробки та ретушування фотографій тощо.
Суд відмовив у стягненні компенсації на підставі її необґрунтованості, оскільки вважає, що позивач не надав відповідного прайсу вартості однієї фотографії, договору-купівлі продажу фотографії, з якого вбачається ціна цього виду товару.
Таким чином, складається судова практика відмови у стягненні компенсації на підставі необґрунтованості її суми. Варто зауважити, що законом не передбачена підстава для звільнення від відповідальності за порушення авторських прав за критерієм необґрунтованості суми компенсації.
Незважаючи на те, що було зняте обмеження щодо мінімального розміру компенсації, суди продовжували стягувати 10 прожиткових мінімумів для працездатних осіб за одне самостійне правопорушення. Зокрема, у справі №915/670/19 позивач просив суд стягнути 200 000 грн компенсації за порушення авторського права. Суд задовольнив позов частково, стягнувши з відповідача 10 мінімальних прожиткових мінімум для працездатних осіб.
Слід зазначити, що після 22.07.2018 р. кількість відкритих проваджень у справах за позовами про стягнення компенсації зменшилося в десятки разів. Сподіваюся, що автори, виконавці, спадкоємці та інші особи, які мають право на стягнення компенсації за порушення авторського права, ще побачать світло в кінці тунелю, оскільки 24.05.2021 р. у Верховній Раді була зареєстрована нова редакція Закону про авторське право (законопроєкт №5552). Також було зареєстровано чотири альтернативних проєкти Закону про авторське право.
У зв’язку з тим, що в контексті статті нам цікаво знати, як буде вирішене питання компенсації, ми зупинимося тільки на цій нормі закону. Відповідно до проєктів закону №5552, суд має право постановити рішення про виплату компенсації на розсуд позивача у розмірі від 10 до 50000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб або як паушальна сума на базі таких елементів, як подвоєна, а у разі умисного порушення – як потроєна сума винагороди або комісійні платежі, які були б сплачені, якби порушник звернувся із заявою про надання дозволу на використання оспорюваного авторського права або суміжних прав.
Відповідно до проєкту закону №5552-1 з компенсацією нічого не змінилося. Якщо буде прийнята редакція норми закону про компенсації з цього законопроєкту, то вважаю, що ми отримаємо подальший розквіт піратства, оскільки кількість справ про захист авторського права і суміжних прав буде постійно знижуватися.
Відповідно до проєктів закону №5552-2 та №5552-4, суд має право постановити рішення про стягнення компенсації на розсуд позивача у розмірі від 2 до 2000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб або як фіксована подвоєна, а у разі умисного порушення – як потроєна сума винагороди, яка була б сплачена за надання дозволу на використання об‘єкта авторського права або об‘єкта суміжного права, з приводу якого виник спір.
Відповідно до проєкту закону №5552-3, пропонується виплата компенсації, яку визначає суд у розмірі від 10 до 50000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
З проєктів закону видно, що народні депутати розуміють значення наявності мінімального розміру компенсації для боротьби з піратством в Україні. Складно сказати, на якому варіанті зупиниться Верховна Рада. Вважаю, що народним депутатам під час прийняття рішення слід звернути увагу на усталену судову практику, яка склалася у 1994-2021 рр.
У 1994-2016 рр. суди приймали рішення про стягнення компенсації в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. У 2017-2021 рр. суди приймали рішення про стягнення компенсації в розмірі 10 мінімальних заробітних плат у справах, провадження за якими було відкрите до 2017 р., 10 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, якщо провадження у справі було відкрите після 2016 р.
Варто зазначити, що наявність мінімального розміру компенсації для ефективної боротьби з піратством підтверджується не тільки судовою практикою України, але й судовою практикою РФ. Для підтвердження цієї тези скористаємося судовою практикою ТОВ «Студия анимационного кино «Мельница», яка є правовласником багатьох популярних в Росії та Україні мультиплікаційних фільмів.
На момент написання статті ТОВ «Студия анимационного кино «Мельница» подала до суду 5300 позивів про стягнення компенсації за порушення авторського права на персонажі мультиплікаційних фільмів (зокрема, у 2021 р. подала 812 позов про захист авторського права). Така активність в судах стала можливою через те, що з порушників авторського права і суміжних прав суди у РФ можуть стягувати компенсацію в розмірі від 10 000 руб до 5 000 000 руб (ст. 1301, 1311 ЦК РФ).