В літературознавстві вже давно говорять та сперечаються про те, що таке форма і зміст твору. На сьогодні доктрина про форму та зміст твору залишається однією з ключових у системі авторського права. Характерним прикладом неоднозначності питання щодо співвідношення форми та змісту в авторському праві є судові розгляди з приводу роману американського письменника Дена Брауна «Код да Вінчі».
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Ця книга принесла письменнику світовий успіх. За кількістю проданих примірників вона навіть обійшла видання «Гаррі Поттер і Орден Фенікса» Джоан Роулінг. Роман отримав чимало схвальних відгуків. Зокрема, газета «Publishing News» назвала книгу «добре написаною, мистецьки заплутаною павутиною таємниць та інтриг». «New York Times» у своїй рецензії обмежилася лише одним словом: «Вау!». «Review of Books» назвало книгу «розумною та захопливою». Газета «USA today» визнала роман світовим мегабестселером, який надихнув багатьох читачів. Британська газета «Sunday Times» відзначила, що книга «достатньо інтелектуальна для шукачів головоломок і загадок, однак не переобтяжує мозок». Amazon.com назвав це видання «чудовим твором, який дає велику поживу для роздумів».
«Код та Вінчі» було визнано кращою книгою 2005 р. за версією Британської літературної премії. Книга була перекладена 40 мовами та розійшлася тиражем понад 30 млн примірників.
У 2004 р. один із судових розглядів ініціював Ден Браун спільно з відомим англійським видавництвом «Ренд Хаус» (Random House Group Limited), якому належать права на публікацію роману «Код да Вінчі». Приводом стало звинувачення автора у плагіаті з боку американського письменника Люіса Пердью (Lewis Perdue), який написав романи «Дочка бога» і «Спадщина да Вінчі». Окружний суд Нью-Йорка виніс декларативне рішення, визнавши, що авторські права Д. Брауна не порушують жодного з авторських прав, володільцем яких є Л. Пердью.
Відповідно до стандартної процедури визначення «істотної подібності» обидва романи мають багато спільного у темі, послідовності подій та персонажів. Обидва твори мають релігійно-містичний сюжет, обігрують католицький погляд на біблійну історію, відводять важливу роль поняттю «божественне жіноче начало», починаються з вбивства, мають у своєму сюжеті такі загальні елементи як рахунки у швейцарському банку та золоті ключі. Окрім того, головні герої обох романів є викладачами.
Істотна подібність (substantial similarity) – правове поняття, що визначає ступінь подібності між творами та дозволяє судити про наявність чи відсутність правопорушення. Використовується в авторському праві США як необхідний елемент для обґрунтування правопорушення.
Таким чином, підсумком докладного порівняльного аналізу став висновок суду про те, що виявлені подібності не можуть вважатися істотними, тому що в більшості випадків виходять за межі авторського права та стосуються сфери загальних ідей, історичних фактів і сюжетів, які не були придумані Л. Пердью. Апеляційна інстанція підтвердила рішення окружного суду.
Попередники та звинувачення у плагіаті
«Код да Вінчі» мав чимало попередників, які вплинули на Брауна у написанні його роману. Ідея твору була навіяна книгою Майкла Бейджента, Річарда Лі та Генрі Лінкольна «Свята кров та Святий Грааль», що була видана у 1982 р. Ден Браун не заперечував факт знайомства з книгою. У гл. 60 «Коду да Вінчі» є згадка про «Святу кров та Святий Грааль» як підтвердження теорії Брауна про Марію Магдалину та Ісуса Христа. Варто додати, що один з головних героїв роману «Код да Вінчі» Лі Тібінг є контамінацією імен Лі (Leigh) і Бейджента (Baigent — анаграма Teabing). У свою чергу, книга «Свята кров та Святий Грааль» ґрунтується на дослідженнях та гіпотезах німецького історика й археолога Отто Рана, які він виклав у своїй книзі «Хрестовий похід проти Грааля» («Kreuzzug gegen den Gral», 1933 р.).
У 2006 р. двоє авторів книги «Свята Кров і Святий Грааль» (Майкл Бейджент і Річард Лі) пред'явили позов про порушення авторського права видавництву «Ренд Хаус». Високий суд Лондона 07.04.2006 р. виніс рішення на користь відповідача, відкинувши звинувачення у запозиченні основної теми. Крім формальних висновків, у рішенні суду присутні також концептуальні висновки. Зокрема, суддя заявив, що захист від копіювання повинен бути обмежений з метоювстановлення «справедливого балансу» між захистом прав автора та створенням умов для розвитку літератури.
Наведений аргумент заслуговує на увагу, оскільки традиційно англосаксонська система захищає працю і зусилля, вкладені у створення оригінального твору. Автори книги «Свята Кров і Святий Грааль» для написання свого твору проводили дослідження протягом 5-ти років (1976-1981 рр.), але суд вирішив, що запозичення в основному стосується історичних фактів, які не є «власністю» авторів книги «Свята Кров і Святий Грааль», про які Д. Браун міг дізнатися з інших джерел.
Що стосується запозичення зв'язків між фактами, то суд встановив, що такий зв'язок має хронологічний характер, тобто є природним, а отже, не захищається правом. Підкреслимо, що запозичення (як сюжетні, так і текстові) були встановлені. Результат справи вирішила нездатність позивачів довести, що в романі «Код да Вінчі» запозиченою є центральна тема книги «Свята Кров і Святий Грааль». В апеляційній інстанції справа розглядалась у 2007 р., рішення Високого суду було залишено без змін.
Особливістю останньої справи є відмінність у жанрах двох творів. «Код да Вінчі» належить до художніх творів, заснованих на вигадці автора. «Свята Кров і Святий Грааль» є науково-популярним твором, який спирається на історичні дані. Автори книги «Свята Кров і Святий Грааль» не мали права претендувати й не претендували на монополію на ідеї або історичні факти.
У позові автори заявили, що крім аргументів, гіпотез, підбору фактів тощо, їхня книга містить «архітектурну систему ідей» (an architectural edifice of ideas), унікальний та особливий спосіб, яким різні елементи були пов'язані один з одним, утворюючи єдине ціле. Цей спосіб автори назвали «дизайном книги», вважаючи, що якщо окремі елементи такого дизайну знаходяться в суспільному надбанні, дизайн повинен захищатися авторським правом. У процесі судового розгляду предмет позову був змінений, однак суть претензій залишалася незмінною: Д. Брауну дорікали не в прямому копіюванні, а в нетекстуальному запозиченні.
Якщо підійти до справи з позиції теорії авторського права, то основна проблема, вирішення якої мав знайти суд, полягала у правильному застосуванні до спірної ситуації базової відмінності між формою та змістом. Буквальний збіг формулювань – рівень максимальної конкретності, який не допускає різних тлумачень. У міру віддалення від тексту збільшується рівень абстракції аж до «чистого» змісту – рівня ідей, інформації, фактів, емоцій, які авторське право не захищає. Іншими словами, зв'язок між запозиченням загальних ідей і понять та запозиченням у сенсі авторського права хоча й існує в деяких випадках, однак його встановити майже неможливо.
Зрозуміло, чому суддя Ллойд (Lloyd) заявив, що запозичення Д. Брауном з книги «Свята Кров і Святий Грааль», «знаходиться не на тому боці (on the wrong side) лінії, яка розділяє ідеї та їх вираження».
При цьому Ден Браун назвав головними джерелами для написання «Коду да Вінчі» книги Маргарет Старберд та «Одкровення Тамплієрів» Лінна Пікнета і Клайва Принса. Автор роману «Код да Вінчі» вже давно звик до звинувачень у плагіаті. Він не втомлюється повторювати, що ідеї витають у повітрі, а для свого роману він лише скористався однією з таких ідей.