Закон «Про виконавче провадження»: чи всі зміни на краще?

Закон України «Про виконавче провадження» №1404-VIII у новій редакції набув чинності 05.10.2016 р. За досить нетривалий час існування Закон до нього вже двічі вносилися зміни. Чи підуть ці зміни на користь виконанню? Що слід змінити найближчим часом. У цій статті ми спробуємо знайти відповіді на зазначені питання.

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Закон №1730-VIII. Мораторій на стягнення з теплопостачальників та «звільнення» боржників від стягнення судового збору

Так, перших змін Закон України «Про виконавче провадження» зазнав Законом №1730-VIII від 03.11.2016 р. «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних і теплогенеруючих організацій». Цим законом фактично було введено черговий мораторій у виконавчому провадженні на стягнення заборгованості з теплопостачальних і теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання й водовідведення за спожиті енергоносії.

Варто зазначити, що зміни до Закону України «Про виконавче провадження», з позиції законодавчої техніки, було внесено досить невдало. На це вже звертали увагу колеги-юристи у пресі, стверджуючи, що такими змінами законодавці фактично звільнили більшу частину боржників від стягнення виконавчого збору.

Так, насправді, ч. 5 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», де вказано, у яких випадках виконавчий збір не стягується, було доповнено п. 6 такого змісту: «За виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних і теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання й водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом».

Таким чином, аналізуючи текст Закону зі змінами, можна зробити хибний висновок про те, що під словами «цим Законом», слід розуміти саме Закон України «Про виконавче провадження», а також висновок про те, що виконавчий збір за постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності, не стягується з жодної категорії боржників, а не лише з підприємств-тепловиків.

Зміни, внесені Законом України «Про вищу раду правосуддя»: обмеження приватних виконавців у сумах стягнення та усунення частини процедурних прогалин і суперечностей

Вдруге зміни до Закону України «Про виконавче провадження» були внесені Законом України «Про вищу раду правосуддя» від 21.12.2016 р. №1798-VIII. Основні новели:

• Обов’язковою вимогою до виконавчого документа, в якому боржником визначено фізичну особу, окрім зазначення дати народження, є також і зазначення реєстраційного номера облікової картки платника податків такого боржника.
• Встановлено, що у разі повернення стягувачу виконавчого документа без прийняття до виконання, повертається сплачений ним авансовий внесок.
• Визначено, що авансовий внесок при виконанні виконавчих документів про забезпечення позову сплачується у тому ж розмірі, що й за рішеннями немайнового характеру.
• Обмежено у сумах стягнення приватних виконавців. Так, Розділ ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» доповнено п. 1[1]: «До 01.01.2018 р. приватний виконавець не може здійснювати примусове виконання рішень, за якими сума стягнення становить 6 млн грн та більше або еквівалентну суму в іноземній валюті». Окрім цього, доповнено ч. 2 ст. 5 Закону новими абзацами такого змісту: «Протягом першого року зайняття діяльністю приватного виконавця приватний виконавець не може здійснювати примусове виконання рішень, за якими сума стягнення становить 20 млн грн та більше або еквівалентну суму в іноземній валюті. Строк зайняття діяльністю приватного виконавця обчислюється з дня внесення інформації про приватного виконавця до Єдиного реєстру приватних виконавців України».
• Уточнено умови винесення постанови про стягнення виконавчого збору у разі повернення виконавчого документа стягувачу та закінчення виконавчого провадження. Зокрема, виключено абсурдні норми про те, що у випадку повернення виконавчого документа стягувачу з підстав відсутності у боржника майна, а також якщо самого боржника або належні боржнику транспортні засоби не розшукано, слід виносити постанову про стягнення виконавчого збору та займатися її виконанням.
• У новій редакції викладено ч. 8 ст. 61 Закону. Якщо стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, він зобов’язаний протягом 10 робочих днів з дня надходження від виконавця відповідного повідомлення внести на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або на рахунок приватного виконавця різницю між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь. У попередній редакції мова йшла про «початкову вартість», що суперечило ч. 9 цієї ж статті, в якій йде мова про те, що майно передається стягувачу за ціною третіх електронних торгів або за фіксованою ціною.

Зміни, яких потребує Закон та які залишилися поза увагою законодавця

• Необхідно привести до «спільного знаменника» строки в Законі «Про виконавче провадження». Так, відповідно до ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», строки, встановлені цим Законом, обчислюються в робочих днях, місяцях і роках, а також можуть визначатися посиланням на подію, яка повинна неминуче настати. При цьому в одних положеннях Закону зазначено про те, що мова йде саме про робочі дні, а в інших зазначення про робочі дні відсутнє (ч. 2 ст. 23; ч. 8 ст. 48; ч. 1 с. 52; ч. 2 ст. 57; ч. 5 ст. 57).
• Крім того, згідно з ч. 5 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. У відповідних положеннях ЦПК та КАС України, які регламентують оскарження дій або бездіяльності виконавців, мова йде про календарні дні, та лише у ГПК України йдеться саме про робочі дні.
• Потрібно доповнити підстави для зупинення вчинення виконавчих дій. В Законі України «Про виконавче провадження» не передбачено такої підстави для зупинення вчинення виконавчих дій як зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або Верховним Судом України. До того ж, внаслідок технічної помилки законодавця, зміни щодо зупинення виконавчого провадження у випадках, передбачених Законом України «Про фінансову реструктуризацію», були внесені до попередньої редакції Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV, а тому слід передбачити такі підстави для зупинення провадження виконавчих дій в чинному Законі.
• Варто скасувати положення про те, що виконавчий збір не стягується за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню. Під таку «індульгенцію» потрапили боржники за виконавчими написами, вчиненими на аграрних розписках, які також підлягають негайному виконанню. Можна з упевненістю стверджувати, що від такої «пільги» не буде користі виконанню, адже як виконавчий збір, так і основна винагорода приватного виконавця для боржника є своєрідною санкцією за відмову виконати рішення суду або іншого органу в самостійному (добровільному) порядку до відкриття виконавчого провадження.
• Законодавцю необхідно визначитися щодо наслідків надання судом відстрочки виконання рішення. Закон містить дві взаємовиключні норми щодо наслідків надання судом відстрочки виконання рішення: відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 37 Закону, виконавчий документ повертається стягувачу, якщо відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення, не закінчилася. При цьому п. 6 ст.34 вказує на те, що виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки виконання рішення.

Цей список можна продовжувати, однак зміни потрібно вносити системно та виважено, щоб не перетворювати Закон в аналогію «спільного листа» до батьків героя мультфільму «Простоквашино».