Шляхи вирішення проблеми тривалого невиконання судових рішень: порозуміння з судом або передача частини його повноважень виконавцю

17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов’язків цивільного характеру. У справі «Горнсбі проти Греції» Суд зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов’язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов’язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін. Крім того, невиконання рішення є втручанням у право на мирне володіння майном, гарантоване ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Проблема невиконання або тривалого невиконання остаточних судових рішень у нашій країні обговорюється як у вузьких колах професійної спільноти, дотичної до примусового виконання, так і на національному рівні шляхом прийняття відповідних законодавчих актів, меморандумів, указів, стратегій.

Наприклад, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 № 1218-р було схвалено Національну стратегію розв’язання проблеми невиконання рішень судів, боржниками за якими є державний орган або державне підприємство, установа, організація, на період до 2022 року (продовженої на період до 2025 року).

Акцент зміщено в сторону невиконання рішень, боржниками за якими є державні органі або державні підприємства, так як державі доводиться відповідати власними коштами за рішеннями Європейського суду проти України.

Стосовно проблеми тривалого невиконання судових рішень, боржниками в яких є фізичні особи, дискусія не така гостра, але від цього проблема не стає менш актуальною. Критично великий відсоток невиконаних судових рішень в Україні пов’язаний не лише з незацікавленістю державних виконавців у результаті фактичного виконання, а й з надмірно формальною позицією суддів щодо примусового виконання своїх же рішень. Безпрецедентно лояльне ставлення суддів до боржників, які десятиріччями не виконують їх рішення, просто вражає. Хоча законодавством і передбачений досить широкий функціонал засобів примусового виконання, які можна застосовувати до недобросовісного боржника, однак деякі засоби взагалі не працюють на практиці в нашій країні. Тож їх потрібно або взагалі виключити із Закону України «Про виконавче провадження», або змінити законодавство так, щоб вони запрацювали.

Тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон. Прерогатива суду у встановленні такого обмеження іноді доходить до абсурду. Попри необмежену законодавством кількість подань виконавця про таке обмеження, суд вже з другого такого подання починає мститись. Повертає без розгляду, зобов’язує направити копію подання боржнику та стягувачу, закриває провадження у зв’язку з тим, що така справа вже один раз розглянута, незважаючи на надані виконавцем нові докази, відмовляє з мотивом неповного спектру виконавчих дій тощо. Найпоширеніша проблема — доказати «ухилення боржника». Деяким суддям замало того, що боржник отримав постанову про відкриття та виклики, на які не з’являється. А якщо боржник не отримує кореспонденцію або зареєстрований на тимчасово окупованій території — доказати ухилення майже не можливо.

Тому доводиться вдаватись до креативних методів взаємодії з судом. Якщо по такому боржнику суд відмовляє в обмеженні у праві виїзду за кордон, одразу направляю подання про розшук. Бо, на думку суду, боржник є необізнаним про наявність зобов`язання по сплаті боргу і не ухиляється від відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, то боржника необхідно оголосити у розшук з метою затримання боржника, встановлення місця проживання/перебування боржника, відібрання від нього письмових пояснень щодо невиконання рішення суду. Іншим способом ухилення не довести.

Але й тут у суддів знаходиться арсенал «відмовок» для боржника. Наприклад.

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області від 19.10.2023 №185/3724/20, Красноармійський міськрайонний суд Донецької області від 14.12.2023 №235/5222/16-ц:

«Перед тим, як застосовувати засоби і способи примусу, державний виконавець повинен пересвідчитися, чи отримав боржник копію постанови про відкриття виконавчого провадження, яка має бути направлена на зазначену у виконавчому документі адресу боржника та встановити факт отримання боржником копії цієї постанови, якою встановлено строк для добровільного виконання рішення. Отже, у разі з`ясування факту неодержання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження державний виконавець не вправі вчиняти виконавчі дії.

Костянтинівський міськрайоний суд Донецької області від 01.11.2023 № 233/3534/17:

«Суд може прийняти рішення про розшук боржника тільки в разі, якщо особі, що здійснює виконавче провадження, невідоме місце проживання, перебування, місцезнаходження боржника. Так як боржник зареєстрований на тимчасово окупованій території, але й зареєстрований як внутрішньо переміщена особа, то фактичне місце проживання боржника відоме і знаходиться на підконтрольній Україні території».

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області від 15.11.2023 №234/7568/19:

«Так, судом встановлено, що підставою для звернення виконавця до суду з поданням про оголошення розшуку боржника, є відсутність відомостей про його місце перебування та проживання. Проте суд звертає увагу на те, що матеріали виконавчого провадження не містять будь-яких доказів на підтвердження того, що боржником було отримано постанову про відкриття виконавчого провадження та виклики приватного виконавця, що унеможливлює суд встановити факт обізнаності боржника про наявність відкритого виконавчого провадження.

Також у матеріалах справи відсутні відомості про ухилення боржника від сплати боргу, про привід боржника, відсутні докази, які підтверджували б вичерпність заходів, вжитих приватним виконавцем щодо встановлення місця проживання (пребування) боржника, зокрема докази щодо перевірки виконавцем відомостей стосовно перебування боржника в закладах охорони здоров`я».

Дзержинський міський суд Донецької області від 19.10.2023 №225/7415/19:

«Обов`язковою підставою для розшуку боржника є та обставина, що відсутні відомості про місце проживання, перебування боржника - фізичної особи. Закон України «Про виконавче провадження» не містить такої підстави для оголошення розшуку боржника, як знаходження його на непідконтрольній території. З подання приватного виконавця, а також з виконавчого листа вбачається, що місце проживання боржника на непідконтрольній території. Тобто місце проживання боржника є відомим».

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська від 03.11.2023 №263/16128/19:

«Приватним виконавцем не вжито максимальних заходів для забезпечення обізнаності боржника про відкриття виконавчого провадження для гарантування реалізації ним прав та обов`язків, передбачених ст. 28 ЗУ «Про виконавче провадження». Дійсно, з причини наявних відомостей про адресу місця проживання боржника на непідконтрольній території, здійснити повідомлення поштою про відкриття виконавчого провадження неможливо, при цьому відсутні дані про виклик боржника шляхом надсилання телеграми, телефонограми, з використанням факсимільного зв`язку чи електронною поштою або з використанням інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення.

У матеріалах справи відсутні відомості з оголошення на офіційній сторінці відділу ДВС (за аналогією застосування ст. 1-1 ЗУ «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції») та / або в друкованих засобах масової інформації».

Тобто всі обґрунтування зводяться до того, що ти спочатку сам розшукай боржника, вручи йому під підпис постанову про відкриття, а потім звертайся до суду за встановленням розшуку.

Навіть у тих справах, в яких суди задовольняють подання про розшук боржника, виникають інші проблеми. Спочатку суд не направляє ухвалу про розшук уповноваженому правоохоронному органу. Після декількох нагадувань суд направляє цю ухвалу електронною поштою. Правоохоронці відмовляються її виконувати, так як ухвала повинна відповідати вимогам виконавчого документа. Знов потрібно звертатись до суду та просити направити належним чином завірену копію ухвали на поштову адресу правоохоронців. Потім контролювати увесь процес — чи направив суд, чи отримали правоохоронці, чи виконана ухвала. Цей надскладний і тривалий процес взагалі не дає ніякого результату. Коли виконавець пройшов всі ці кола і добився внесення боржника до розшукової бази МВС, це ще нічого не означає. Маю такого боржника, який в розшуку, перетинає постійно державний кордон, бо пенсіонер, проходить паспортний контроль прикордонників, правоохоронців (і це під час війни) — але жодного разу не затриманий.

Ще одним «мертвим» заходом примусового виконання є привід боржника. Тут так само як з розшуком.

Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області від 03.10.2023 №233/3539/20:

«Привід за своєю правовою природою є заходом процесуального примусу, що полягає у затриманні і примусовому доставлені особи для забезпечення її участі у провадженні у випадках, якщо цю особу було належним чином викликано, але вона не з`явилася без поважних причин або без повідомлення про причини неприбуття.

На підтвердження вказаних обставин виконавцем має бути надано належні та допустимі докази, зокрема, розписка боржника про вручення рекомендованого поштового відправлення. за відсутності доказів отримання ним викликів приватного виконавця із вимогою явки боржника до приватного виконавця у визначений ним строк, а також за відсутності доказів його неявки без поважних причин, не може вважатися необхідним, слугувати меті стягнення боргу та порушує принцип співмірності. Тому за відсутності факту ухилення боржника від явки до приватного виконавця на виклик приватного виконавця, відсутні правові підстави для застосування приводу боржника та для задоволення подання приватного виконавця».

Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області від 03.11.2023 №233/3534/17:

«За приписами абз.2 п.14 ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо боржник без поважних причин не з`явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу.

Аналіз вказаних положень дозволяє зробити висновок про можливість застосування примусового приводу до боржника лише в разі його належного повідомлення про необхідність виконання обов`язку явки до виконавця та в разі неявки належним чином повідомленого боржника без поважних причин.

Проте, достатніх і достовірних доказів на підтвердження того, що боржником, по-перше, отримані виклики приватного виконавця, по-друге, боржник свідомо, навмисно, без поважних причин не прибув на такий виклик, що свідчило б про його ухилення від явки та навмисне невиконання судового рішення, приватним виконавцем суду не надано.

Обставина лише викликів приватного виконавця не є належним доказом на підтвердження умисного ухилення боржника від явки та невиконання ним покладених на нього судовим рішенням зобов`язань».

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області від 02.11.2023 №185/3724/20:

«Приватним виконавцем не надано суду належних та допустимих доказів того, що боржник неодноразово ухилився від явки на виклик приватного виконавця. Ухилення означає з об`єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним зазначених обов`язків. Особа, яка має невиконані зобов`язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне».

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська від 30.10.2023 № 263/16128/19:

«Привід за своєю правовою природою є заходом процесуального примусу, що полягає у затриманні і примусовому доставлені особи задля забезпечення її участі у провадженні у випадках, якщо цю особу було належним чином викликано, але вона не з`явилася без поважних причин або без повідомлення про причини неприбуття.

Відповідно до статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження рекомендованим листом за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

З поданих приватним виконавцем доказів не вбачається, що виклики приватного виконавця про необхідність явки 26.08.2021р., 27.01.2022р., 14.04.2023р. та 24.05.2023р., були отримані боржником».

Тобто навіть до приводу суди застосовують вимоги доведення «ухилення боржника», ігноруючи вимоги ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» про те, що боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження рекомендованим листом за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

У тих справах, в яких суди задовольняють подання про привід боржника, виникають такі ж проблеми, як і з розшуком: виконавцю потрібно контролювати і суд, щоб направив ухвалу правоохоронцям в належному вигляді, і правоохоронців, щоб вони виконали цю ухвалу. Колегам достовірно відомо, що ухвали про привід в переважній більшості не виконуються поліцією. Доводиться вести «роз’яснювальну роботу» з правоохоронцями, адже їх бездіяльність є нічим іншим, як умисним невиконанням рішення суду та містить ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України.

Примусове входження до житла або іншого володіння боржника є досить дієвим заходом, але отримати таку ухвалу суду набагато складніше, ніж ухвалу про привід або розшук.

Красноармійський міськрайонний суд Донецької області від 31.10.2023 № 2-2916/09:

«Боржник не був належним чином повідомлений про існування відносно нього виконавчого провадження, а надані матеріали подання не містять відомостей про отримання останнім копій постанови про відкриття виконавчого провадження, викликів приватного виконавця або будь-яких інших матеріалів виконавчого провадження, та не був повідомлений про необхідність бути присутнім та надати доступ до приміщення з метою перевірки майнового стану та здійснення виконавчих дій, докази отримання такої вимоги приватний виконавець не надав.

Оскільки доказів належного та завчасного повідомлення боржника про виклик до державного виконавця матеріали справи не містять, суд вважає, що приватним виконавцем не доведено необхідності забезпечення примусового проникнення до житла боржника. Окрім того, приватним виконавцем взагалі не надано доказів того, що боржник є власником житла за місцем своєї реєстрації як внутрішньо переміщена особа, не з`ясовано, чи призведе таке проникнення до житла за вказаною адресою до порушення прав реальних власників або осіб, які проживають у вказаній квартирі».

Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області від 26.10.2023 № 233/3539/20:

«При вирішенні подання про надання дозволу на примусове проникнення до володіння боржника, суд має переконатися, що боржник перешкоджає виконанню рішення суду, що унеможливлює його примусове виконання, чим порушує права стягувача.

Крім того, суду не надано доказів того, що боржник проживає за адресою, куди державний виконавець планує примусове проникнення, або що дане нерухоме майно належить боржнику на праві власності, володіння або користування. Суду надані докази, що боржник лише зареєстрована за вказаною адресою, як внутрішньо-переміщена особа».

Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області від 31.10.2023 № 233/3072/16-ц:

«Вирішуючи питання про надання дозволу на примусове проникнення до житла боржника, суд повинен встановити, що боржник повідомлений про наявність виконавчого провадження, отримав повідомлення про необхідність бути присутнім при проведенні виконавчих дій та встановити обставини вчинення перешкод у проведенні виконавчих дій. Виконавець може звертатись до суду з поданням про примусове проникнення до володіння особи лише у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань під час примусового виконання рішення суду.

Матеріали виконавчого провадження, долученого до подання приватного виконавця, не містять доказів перешкоджання боржника вільному доступу приватного виконавця до свого домоволодіння, а так само створення перешкод проведенню виконавчих дій».

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області від 30.10.2023 № 185/3724/20:

«Приватним виконавцем не надано відомостей стосовно того, що боржник ухиляється від добровільного виконання рішення суду. Більш того, матеріали виконавчого провадження не містять належних доказів щодо власника нерухомого майна, де приватний виконавець має намір провести виконавчі дії, як і матеріали виконавчого провадження не містять доказів, що у даному житловому приміщенні знаходиться майно, що належить боржникові, що на думку суду взагалі може призвести до порушення прав третіх осіб, яким належить на праві власності, це нерухоме майно».

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська від 30.10.2023 № 2-440/10:

«Приватним виконавцем не надано суду належних доказів перешкоджання боржником у здійсненні виконавчих дій, зокрема відсутність добровільної згоди боржника на проникнення виконавця до свого житла.

Наявність актів, складених приватним виконавцем, що виходом приватного виконавця для перевірки майнового стану боржника 04.05.2023 р. та 08.06.2023 р. за адресою місця знаходження квартири, встановлено, що двері приміщення на вимогу приватного виконавця відчинено не було, доступу до приміщення боржником не надано, не є належними та допустимими доказами ухилення боржника від виконання рішення і відсутність добровільної згоди на проникнення виконавця до житла.

Крім того, враховуючи те, що у клопотанні ставиться питання про примусове проникнення до житла, в якому боржник зареєстрована як внутрішньо переміщена особа, приватним виконавцем не перевірено чи є майно боржника у зазначеному житлі та не надано відповідних доказів, не встановлено власника житла».

Дзержинський міський суд Донецької області від 07.11.2023 №225/4698/15-ц:

«Юридично важливою обставиною при розгляді подання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника є не лише факт невиконання рішення та неможливість виконавця потрапити до приміщення боржника для проведення опису й арешту його майна, а саме перешкоджання виконавцю у вчиненні таких дій.

У зв`язку з цим суд зазначає, що матеріали виконавчого провадження містять інформацію Державної прикордонної служби України від 05.10.2023 про виїзд за межі України боржника 03.10.2021, тобто з цього можна дійти висновку, що боржник наразі перебуває за межами України, або на непідконтрольній території України, а тому є всі підстави вважати, що вона не могла бути обізнаною про намір приватного виконавця вчинити виконавчі дії з опису та арешту майна боржника, яке знаходиться на підконтрольній території України та відповідно перешкоджати виконавцю у вчиненні таких дій».

Очевидно, що з такими підходами суддів до цих заходів примусове виконання або значно ускладняється, або рішення взагалі не виконується десятиріччями. Для того, що б ці заходи примусового виконання дійсно працювали, а не просто декларативно були вписані в закон, потрібно їх застосування віднести до повноважень самих виконавців. Виконавець повинен самостійно здійснювати ці заходи з урахуванням певних умов, які передбачити законодавством для їх застосування, та відповідно нести відповідальність за наслідки. Державним виконавцям надано право виносити постанову про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України за наявності заборгованості зі сплати аліментів. Необхідно таке право дати всім виконавцям і розширити на всі категорії справ. А також передбачити право самостійно виносити постанови про привід та про розшук боржника. І відсоток фактичного виконання значно зросте. Чи будуть зловживання з боку виконавців? Можливо. Але для цього передбачений судовий та відомчий контроль за їх діями. Проблему невиконання або тривалого невиконання остаточних судових рішень відносно боржників — фізичних осіб вирішувати потрібно наділенням виконавця повним спектром дієвих, а не декларативних, інструментів.