Чи можна виконавця зробити корисним за межами виконавчого провадженням?
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
У юридичній практиці нерідко трапляються випадки, коли певний учасник правовідносин потребує кваліфікованої допомоги фахівця у документальному оформленні певної юридично значимої обставини з можливістю подальшого використання документа в суді як належного та допустимого доказу.
Щодо деяких фактів закон чітко визначає порядок їх документування. Наприклад, найважливіші факти нашого життя, як-от народження фізичної особи, її походження, укладення та розірвання шлюбу, усиновлення, зміна імені, смерть фізичної особи підлягають реєстрації органами державної реєстрації актів цивільного стану. Нотаріуси посвідчують факти, що громадянин є живим, про перебування громадянина у певному місці, про час пред'явлення документа та про передачу заяв громадян, підприємств, установ та організацій. Окремі факти, що мають юридичне значення, можуть бути встановлені судом в порядку окремого провадження.
Водночас є безліч юридичних фактів, для яких законодавчо не встановлений порядок їх документування, однак часом потреба у їх належній фіксації виникає для забезпечення можливості подальшого захисту прав та інтересів фізичних та юридичних осіб. Як підтвердити факти, що у певний момент часу підрядник не приступив до виконання робіт за договором, що об’єкт був переданий в оренду чи повернутий орендодавцю у неналежному стані, що будівельний майданчик не має огорожі, що відбулося шумове забруднення території тощо? У кожному такому випадку особа змушена або самостійно фіксувати такі факти у різний спосіб з оформленням документів, які мають доволі сумнівну юридичну силу, або залучати різноманітні органи, наприклад, органи поліції чи комунальні служби, які виконують цю роботу не надто охоче, а інколи взагалі не з’являються за викликом.
Тим часом належне документальне оформлення таких обставин може не лише підсилити позицію особи в майбутньому судовому процесі, а й взагалі допомогти уникнути судового спору, врегулювати суперечку в досудовому порядку, якщо інша сторона усвідомлює, що обставини справи, які були належним чином задокументовані, свідчать не на її користь.
Саме для вирішення подібних питань у деяких європейських країнах залучають державних або приватних виконавців.
Європейський досвід
У Франції судові виконавці (huissier de justice), які з 1 липня 2022 року отримали назву «уповноважені юстиції» (commissaire de justice) відповідно до ст. 1 Ордонансу № 45-2592 від 2 листопада 1945 року (Ordonnance n° 45-2592 du 2 novembre 1945 relative au statut des huissiers) наділені повноваженнями на підставі договору з фізичними або юридичними особами чи за дорученням суду оформлювати звіти про фактичні обставини (proces-verbal de constat d'commissaire de justice). У них уповноважені юстиції фіксують певні обставини в тому вигляді, в якому вони існують на певний момент часу, виключаючи будь-яку власну оцінку щодо фактичних чи правових наслідків таких обставин. За винятком кримінальних справ, де вони мають цінність лише як звичайне джерело інформації, ці звіти мають автентичний характер, доки не буде доведено протилежне. Аналогічні повноваження здійснюють: на підставі п. 2 § 1 статті 519 Судового кодексу Бельгії (article 519, § 1er, 2 Code Judiciaire) — бельгійські виконавці; на підставі ст. ст. 2, 21, 23 Закону Литовської Республіки «Про судових виконавців» (Lietuvos Respublikos Antstolių Įstatymas) та ст. 635 Цивільного процесуального кодексу Литовської Республіки (Lietuvos Respublikos Civilinio Proceso Kodeksas) — литовські виконавці (antstoliai); на підставі п. 2 ч. 4 ст. 3 Закону Республіки Польща «Про судових виконавців» (Ustawa z dnia 22 marca 2018 r. o komornikach sądowych) — польські виконавці (komornicy sądowy); на підставі ст. 25 Виконавчого кодексу Республіки Молдова (Codul De Executare al Republicii Moldova) — молдовські виконавці (executorului judecătoresc).
Суть роботи виконавця зводиться до того, що він виїжджає на місце та здійснює його огляд, а результат власних спостережень фіксує у документі встановленої форми. Такі документи мають високий ступінь достовірності, а отже підвищену доказову силу, яку можна порівняти з нотаріальними актами чи висновками експертів. У процесі документування обставин виконавець використовує всі свої органи чуття: зір, слух, запах, дотик та навіть смак. Також він може скористатися різними вимірювальними приладами: рулеткою, термометром, шумоміром та ін. Він може запросити експерта, замовити лабораторний аналіз, встановити манометри для вимірювання розвитку тріщини тощо. Усі ці дії та використовувані інструменти мають бути точно описані у документі. Зазвичай огляд супроводжується фотофіксацією, а за необхідності й звуко- чи відеозаписом. Всі ці фотоматеріали, звуко- та відеозаписи обов’язково додаються до складеного документа, є його невід’ємною частиною. При цьому навіть у разі подальшого припинення існування певної обставини, документ, складений виконавцем, дає змогу довести її існування у конкретний момент часу. Тому в деяких литовських джерелах документи, складені судовими виконавцями, інколи називають «юридичними фотографіями», тому що у них фіксуються певні юридично значимі обставини у тому вигляді, як вони існували на конкретний момент часу.
Юридичний документ, складений виконавцями в результаті огляду, англійською мовою має назву bailiff’s certified report, тобто звіт судового виконавця, однак, залежно від країни та спеціальної термінології, що в ній використовується, назва документу може відрізнятись. Це може бути звіт про фактичні обставини (у Французькій Республіці — proces-verbal de constat d'commissaire de justice), протокол фактичного стану (у Литовській Республіці — faktinių aplinkybių konstatavimo protokole, у Республіці Польща — protokół stanu faktycznego), констатаційний акт (у Республіці Молдова — actului de constatare) та ін. В українській мові вбачається за доцільне використовувати термін «акт про констатацію фактів».
При складанні протоколу фактичного стану виконавець повинен максимально точно і водночас неупереджено описати фактичні обставини так, як вони існують в дійсності на певний момент часу. Йому не дозволяється робити жодних оцінок, викладати власні висновки щодо фактичних чи правових наслідків цих обставин. Наприклад, документуючи факт розміщення певного об’єкта на певній відстані від житлової забудови, виконавець не вправі робити висновки, чи відповідає таке розташування вимогам закону. Якщо він фіксує наявність шумового забруднення, він не вправі висловлювати власну думку, чи може воно заважати спати мешканцям будинку і т. ін. Також важливим є той факт, що під час оформлення протоколу фактичного стану, виконавець не має права вчиняти дії примусового характеру, наприклад, примусово заходити на приватну територію особи без її дозволу. Тобто документування фактичних обставин може здійснюватися виконавцем у загальнодоступних місцях чи в місцях, до яких має доступ особа, яка замовила оформлення протоколу фактичного стану. Складання протоколу фактичного стану з порушенням цього правила позбавляє його (протокол) юридичної сили.
Важко навіть орієнтовно окреслити перелік фактичних обставин, які можуть бути зафіксовані виконавцем у протоколі фактичного стану. На практиці до допомоги виконавців вдаються для фіксування фактичних обставин на будівництві (звіт про інвентаризацію перед початком будівельних робіт, зокрема, розміщення дозволу на будівництво; звіт про інвентаризацію обладнання перед початком робіт; звіт про обстеження стану приміщень перед початком робіт з демонтажу; звіт про інвентаризацію перед початком ремонтних робіт на каналізаційних мережах муніципалітету, фіксування дефектів будівельних робіт та ін.), у відносинах оренди (наприклад, звіт про перелік та стан майна, отриманого в оренду чи повернутого орендарем орендодавцеві), у відносинах добросусідства (наприклад, шумове забруднення, порушення меж земельних ділянок, порушення права проїзду, розміщення живих насаджень тощо), за необхідності фіксування факту розміщення певних матеріалів в інтернеті та в багатьох інших випадках.
На якій підставі може діяти виконавець?
У європейській практиці виконавці складають протоколи фактичного стану на підставі договору з фізичною або юридичною особою чи за дорученням суду.
Якщо звіт складається на замовлення фізичної або юридичної особи, такі особи повинні мати повну дієздатність (від імені юридичної особи може діяти її уповноважений орган чи посадова особа) та необхідний обсяг повноважень для замовлення відповідного звіту. Наприклад, якщо власник житлового приміщення бажає, щоб виконавець склав протокол фактичного стану всередині житла, в якому проживає орендар, це можливо зробити лише з дозволу орендаря.
Звернення до виконавця за наданням цієї послуги (складання протоколу фактичного стану) не обов’язково повинно бути пов’язане з конкретним судовим процесом. Особа може зробити це, щоб убезпечити себе від можливих спорів у майбутньому або посилити свою позицію на переговорах.
Процесуальне законодавство деяких європейських країн передбачає можливість збирання виконавцями доказів за дорученням суду, адже, як правило, такі документи мають автентичний характер та підвищену доказову силу для суду. В таких випадках виконавців називають «очима судді». Звичайно, в Україні діє принцип вільної оцінки доказів, згідно з яким жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч. 2 ст. 89 ЦПК). Тому закріплення на законодавчому рівні якоїсь особливої підвищеної доказової сили протоколів фактичного стану, складених державними та приватними виконавцями, не вбачається можливим. Утім, на практиці суди зазвичай проявляють високий ступінь довіри до документів, складених професіоналами (нотаріусами, судовими експертами тощо), а тому цілком можна очікувати, що й протоколи фактичного стану державних та приватних виконавців, якщо вони будуть запроваджені у вітчизняне законодавство та юридичну практику, матимуть доволі переконливий характер для суду.
На сьогодні у вітчизняному процесуальному законодавстві все ще передбачена доволі незручна процедура огляду доказів за їх місцезнаходженням (ст. 85 ЦПК), коли суддя разом із секретарем судового засідання виїжджають за місцезнаходженням доказу, який неможливо доставити до суду, для його огляду та фіксації результатів такого огляду в протоколі окремої процесуальної дії. Цю процедуру цілком можна було б замінити на процедуру надання судового доручення державному виконавцю, який замість суду виїжджав би за місцезнаходженням доказу, здійснював його огляд та фіксував результати такого огляду в протоколі фактичного стану, який потім направляв до суду. Можливо, якщо судді особисто не доведеться кудись їхати, він значно охоче задовольнятиме такі клопотання сторін.
Висновки
Вбачається за доцільне запозичити позитивний досвід європейських країн та наділити українських державних та приватних виконавців повноваженнями складати протоколи фактичного стану та закріпити відповідні повноваження у Законі України від 02.06.2016 № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Також у нормах процесуальних кодексів варто передбачити право суду за клопотанням сторони в порядку направлення судового доручення уповноважувати державних виконавців та приватних виконавців здійснювати огляд письмових, речових та електронних доказів, які не можна доставити до суду, оформлювати результати такого огляду шляхом складення протоколу фактичного стану з подальшим направленням його до суду, який видав судове доручення.
І, звичайно, за внесення державним чи приватним виконавцем завідомо неправдивих даних до акту про констатацію фактів має бути встановлена кримінальна або дисциплінарна відповідальність. Це не лише дисциплінуватиме державних та приватних виконавців, а й слугуватиме підвищенню довіри до інформації, що міститься у складених ними протоколах фактичного стану.
Георгій Парфьонов, аспірант кафедри цивільного, нотаріального та виконавчого процесу Національного університету «Одеська юридична академія», приватний виконавець виконавчого округу Одеської області