Тимчасове обмеження виїзду за кордон є одним з найбільш дієвих заходів забезпечення виконання рішень суду та інших органів (посадових осіб), що підлягають виконанню в порядку виконавчого провадження, та широко застосовується органами виконавчої служби з метою впливу на боржників. Враховуючи, що розгляд питання щодо тимчасового обмеження виїзду за кордон здійснюються без виклику та повідомлення про це сторін виконавчого провадження, наявність відповідного обмеження може стати справжньою «несподіванкою» для боржника при спробі перетину українського кордону.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
За загальним правилом, встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за кордон здійснюється на підставі ухвали суду, постановленої за поданням державного або приватного виконавця. Винятком є випадки винесення виконавцем постанови про обмеження у праві виїзду боржника за кордон за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за 4 місяці — до погашення такої заборгованості в повному обсязі.
У той час як для застосування обмеження виїзду за кордон до категорії боржників, які мають заборгованість зі сплати аліментів понад 4 місяці, достатньо наявності факту заборгованості, обов'язковою умовою застосування відповідних заходів забезпечення виконання рішення в судовому порядку є «ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням». Зважаючи на те, що «ухилення від виконання зобов'язань» є оціночним поняттям, це призводить до формування неоднакової судової практики та створює підґрунтя для зловживань з боку виконавців, які вчиняють дії, спрямовані на застосування відповідних обмежень до боржника без достатніх на це підстав. До того ж непоодинокими є випадки не зняття виконавцем відповідного обмеження за наявності для цього законних підстав.
З метою недопущення порушення прав та законних інтересів боржників у результаті вжиття таких радикальних заходів забезпечення виконання рішень, законодавством передбачається система відповідних способів захисту. Зокрема, згідно з ч. 5 ст. 441 ЦПК України, суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника. При цьому відмова у скасуванні тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України не перешкоджає повторному зверненню з такою самою заявою у разі виникнення нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України (ч. 8 ст. 441 ЦПК України).
Окрім того, ухвала, постановлена за результатами розгляду заяви про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України, може бути оскаржена в апеляційному порядку. Також апеляційному оскарженню підлягають ухвали суду першої інстанції щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, постановлені судом за результатами розгляду подання виконавця щодо застосування відповідних заходів. Водночас, як випливає з положень процесуального законодавства, касаційне оскарження для відповідної категорії спорів не передбачене, що підтверджується численною практикою судів касаційної інстанції в частині відмови у відкритті касаційного провадження.
Виходячи з наведених вище положень законодавства, можна зробити висновок, що боржник має право використовувати як апеляційне оскарження ухвали суду, якою накладено обмеження на виїзд, так і звернення із заявою про скасування обмеження на виїзд. При цьому відповідні способи захисту можуть бути використані паралельно один з одним, а обрання одного з них не позбавляє права скористатися іншим у майбутньому. До того ж звернення із заявою про скасування заходів обмеження виїзду, на відміну від апеляційного оскарження ухвали про застосування таких заходів, не обмежене жодними процесуальними строками, а також не передбачає обмежень щодо кількості звернень з аналогічною вимогою.
Як підтверджується судовою практикою в аналогічних спорах, до предмета доказування у спорах щодо скасування заходів обмеження виїзду за кордон входить доведення факту нездійснення виконавцем покладеного на нього процесуальним законом обов'язку щодо доказування факту свідомого ухилення боржника від виконання рішення та спростування відповідних обставин шляхом доведення протилежного. Крім того, Інструкція з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 р. №512/5, передбачає дві підстави для зняття тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України в межах виконавчого провадження:
- закінчення виконавчого провадження на підставі п. 1‑3, 5‑7, 9‑12, 14, 15 ч. 1 ст. 39 Закону;
- скасування тимчасового обмеження у праві виїзду особи з України у разі погашення заборгованості зі сплати періодичних платежів у повному обсязі.
При цьому зняття відповідного обмеження в межах виконавчого провадження здійснюється шляхом винесення виконавцем відповідної постанови про закінчення виконавчого провадження або про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду особи з України.
Враховуючи можливість вирішення питання щодо накладення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, а також щодо його зняття виконавцем у межах виконавчого провадження шляхом винесення відповідних постанов, одним зі способів захисту прав боржника є оскарження дій чи бездіяльності виконавця в порядку адміністративного та/або судового оскарження. При цьому у разі виконання рішення суду судове оскарження дій чи бездіяльності виконавця здійснюється до суду, який видав відповідний виконавчий документ, а у разі виконання рішення іншого органу чи посадової особи оскарження дій чи бездіяльності виконавця здійснюється в порядку адміністративного судочинства.
В будь-якому випадку, оскарження дій чи бездіяльності виконавця передбачає доведення наявності підстав для зняття відповідного обмеження передбачених Інструкцією з організації примусового виконання рішень: не вжиття жодних заходів з боку виконавця на виконання вимог закону щодо відповідного зняття обмеження на виїзд або неправомірність накладення певного обмеження шляхом винесення відповідної постанови, всупереч відсутності законних підстав для його накладення.
Підсумовуючи проведений вище аналіз норм законодавства, вважаємо за доцільне виокремити деякі способи захисту прав боржника у разі накладення на нього тимчасового обмеження виїзду за кордон:
- оскарження ухвали суду, якою встановлено обмеження виїзду боржника за кордон, в апеляційному порядку;
- звернення із заявою про скасування тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за кордон;
- оскарження дій державного виконавця щодо винесення постанови про обмеження у праві виїзду боржника за кордон;
- оскарження бездіяльності державного виконавця щодо незняття тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за кордон за наявності для цього законних підстав.
Застосування конкретного способу захисту залежить від обставин справи та наявної у боржника доказової бази.