Верховною Радою України 8.10.2015 було прийнято за основу законопроект №2506а «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі – законопроект №2506а). Прийняття нового законопроекту має на меті реформування усієї системи державної виконавчої влади.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
У Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015–2020 роки, схваленої Указом Президентом України від 20.05.2015 №276 (далі – Стратегія), зазначено, що на сьогодні система правосуддя не виконує поставлені перед нею завдання на належному рівні. В розділі «Аналіз нинішнього стану правосуддя» Стратегії зазначено, що у системі виконання судових рішень існують істотні проблеми, а саме: гранично низька частка фактичного виконання судових рішень, відсутність ефективної системи мотивації державних виконавців, системні недоліки у взаємодії державних виконавців з іншими державними та недержавними установами.
Новий законопроект №2506а – це дещо кардинально нове в законодавстві України. Його прийняття є одним із кроків для подолання вищезазначених проблем у системі виконання судових рішень. Цікавим є те, що запропоновано впровадити змішану систему виконання рішень. Окрім звичних усім державних виконавців, з’являється нове поняття в українському законодавстві – приватні виконавці.
Ст. 19 законопроекту №2506а дає визначення поняття «приватний виконавець». Це громадянин України, який уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом.
Приватний виконавець є суб'єктом незалежної професійної діяльності, до якого є низка вимог, встановлених законом: громадянство України, вік – не молодше 25 років, вища юридична освіта (ступінь магістр), володіння державною мовою, стаж роботи у галузі права, строк після отримання диплома магістра – не менше двох років, складення кваліфікаційного іспиту.
Кваліфікаційний іспит проводиться шляхом автоматизованого анонімного тестування особи, яка виявила намір здійснювати діяльність приватного виконавця. Якщо іспит складено успішно, особа отримує свідоцтво про право на здійснення діяльності приватного виконавця та посвідчення приватного виконавця.
Приємним нововведенням є те, що за видачу свідоцтва вноситься плата у розмірі лише однієї мінімальної заробітної плати. Якщо порівнювати з платою за кваліфікаційний іспит для набуття права на заняття адвокатською діяльністю, то останній перевищує розмір утричі. Передбачається, що свідоцтво про право на здійснення діяльності приватного виконавця видається без обмеження строку його дії.
До приватних виконавців застосовуються певні вимоги, що й до державних службовців. Приватний виконавець під час здійснення своєї діяльності не може займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової та творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики зі спорту й роботи в органах Асоціації приватних виконавців України) або підприємницькою діяльністю.
Окрім того, також було прийнято за основу законопроект №2507а про виконавче провадження (далі – законопроект №2507а), яким визначаються умови та порядок виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону, підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Обидва зазначені законопроекти є невід’ємними один від одного. Законопроект №2507а встановлює перелік рішень, які не зможе виконувати приватний виконавець, розширює перелік рішень, що підлягають примусовому виконанню; передбачає формування відкритого Єдиного реєстру боржників; вводить автоматизацію процедури виконання рішень шляхом електронної реєстрації документів, повного фіксування процесуальних рішень та виконавчих дій в автоматизованій системі; передбачає посилення відповідальності боржника у виконавчому провадженні, а також суттєве підвищення розмірів штрафів, що накладаються виконавцем, тощо.
Приватний виконавець не зможе здійснювати примусове виконання рішень, які стосуються відібрання і передання дитини, встановлення побачення з нею або усунення перешкод у побаченні з дитиною; рішень, за якими боржником є держава, державні органи, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, які фінансуються виключно за кошти державного або/та місцевого бюджету, або частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25%; рішень, за якими стягувачами є держава, державні органи; рішень про конфіскацію майна та ін.
Але виникає питання, чи не узаконить цей законопроект колекторів, чи не призведе до того, що колектори будуть тепер здійснювати свою діяльність як приватні виконавці, але старими методами. Відповіддю на це має стати прийняття законопроекту, зареєстрованого від 09.04.2015 №2615 «Про захист споживачів від зловживань з боку колекторів» (далі - законопроект №2615). Він мав би врегулювати діяльність колекторів і цим самим провести межу між ними та приватними виконавцями. Хоча він зареєстрований значно раніше перших двох законопроектів. Наскільки дієвим буде законопроект №2615 у разі його прийняття – це вже інше питання, – та чи буде він прийнятий взагалі. Одну таку спробу вже було зроблено, але не вдало. Законопроект реєструвався 20.05.2014 за №4920, однак був відкликаний в листопаді 2011 р.
Є багато варіантів реагування на приватних виконавців, а також на нововведення у сфері виконавчої служби. Позитивним є те, що держава визнала потребу в реформуванні системи виконавчої влади. Допомогою у впровадженні інституту приватних виконавців міг би стати досвід таких європейських країн як Бельгія, Франція, Нідерланди. Проте прийняття законопроектів №2506а та №2507а не є гарантією належного виконання судових рішень. Цією гарантією має стати суспільна свідомість того, що українське законодавство на шляху до реальних змін. І цей шлях має бути подоланим політичними силами та пересічними громадянами спільно.