За оцінками Міжнародної організації праці, Світового банку, різних соціологічних служб, на початок 2014 року рівень нелегального працевлаштування в Україні становить від 4 до 8 мільйонів осіб віком від 15 до 70 років. Цифра не просто величезна, а шокуюча. Фактично, це приблизно від 16 до 40% відсотків від офіційно працюючих. Усі ці люди не тільки не мають можливості отримувати соціальні гарантії сьогодні, а й у майбутньому одержуватимуть мізерну пенсію.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Тому ці роздуми та стислий аналіз аж ніяк не породжені останніми буремними подіями, а є лише черговою спробою заявити про те, що всім добре відомо, але водночас на що фактично ніхто не бажає звертати увагу.
Під висловом «ніхто не бажає звертати…» маю на увазі як державних посадовців, правоохоронні органи, так і мільйони громадян, які ніби зачаровані «забувають» дбати про захист існуючих власних конституційних, і зокрема трудових прав.
Упевнений, що сьогодні не варто навіть і намагатися акцентувати на банальному «аналізі та пропонуванні змін до чинного трудового законодавства».
Адже, переконаний, можна аналізувати та намагатися покращувати лише те законодавство, яке не тільки існує, надруковане і міститься на обкладинках кодексів, а й реально діє. На превеликий жаль, у реаліях України 2014 року займатися цим просто нелогічно.
З метою демонстрації глибини справді існуючої прірви у питанні не просто дії, а й навіть теоретичного існування в Україні трудового законодавства, наведу як приклад зміст одного з багатьох мені відомих звернень громадян.