У попередній статті ми розглянули три прикметні позиції Верховного суду в царині корпоративного врядування. Ця стаття присвячена передачі часток і акцій. Усього ми виділили п’ять питань. Два з них мають задати напрямок судовій практиці, тому є важливими. В інших трьох Верховний Суд підтвердив правила, вже встановлені законом. Ці рішення заслуговують на увагу з огляду на чутливість і поширеність спірних питань.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Читайте також: "Знакові висновки ВС - 2020 у корпоративних спорах: ч.1 корпоративне врядування"
Несплата ціни частки – не підстава розривати договір
Захищеність права власності на частку є найважливішим юридичним питанням для покупця. Тому сумлінні покупці завжди перевіряють відсутність підстав оскаржити передачу частки. Один із найпоширеніших на практиці дефектів, які виявляють покупці в ході перевірки, – неповний чи непідтверджений розрахунок за минулими договорами купівлі частки.
Суди подекуди визнавали несплату ціни частки як підставу розірвати договір. Наприклад, так сталося у справах на розгляді Касаційного господарського суду: № 922/2810/17, № 916/1035/18 (п. 45 Постанови), № 904/2476/19 (п. 49 Постанови). Однак у вересні 2020 року це питання розглянула Велика Палата у справі № 916/667/18 та дійшла іншого висновку: «Якщо порушення права продавця полягає в тому, що він не отримав грошових коштів, то способу захисту, який належним чином захистить саме це право, відповідає позовна вимога про стягнення неотриманих коштів. Натомість такий спосіб захисту, як розірвання договору […], не відповідає суті порушення договору, що полягає в несплаті грошових коштів» (п.п. 7.43-7.44 Постанови).
Після рішення Великої Палати Касаційний господарський суд уже застосував новий висновок в аналогічній справі № 916/2475/19. Ми поділяємо цю позицію і сподіваємося, що цей висновок сформує подальшу судову практику в подібних спорах. Це виправдано, адже порушення минулого договору не має призводити до його скасування та дозволяти продавцю повернути частку, якщо тільки сторони спеціально не домовилися про це в договорі. Однак покупцям ми все одно рекомендуємо перевіряти минулі договори про придбання частки. Попри відсутність підстав для розірвання, договори можуть передбачати спеціальні підстави для повернення частки.
Сквіз-аут: нові питання замість відповідей
Майже два роки Верховний Суд розглядав один із найрезонансніших за останні роки спорів у корпоративному праві: визнання недійсним сквіз-ауту. Касаційний господарський суд передав справу на розгляд Великої Палати як виключну правову проблему. Наприкінці листопада 2020 року Велика Палата прийняла рішення у справі. У мотивувальній частині свого рішення Велика Палата дала судам настанови, як слід вирішувати такі спори. Вони зводяться до трьох ключових тез.
- Сквіз-аут може відповідати інтересам суспільства, якими є сталий розвиток компаній, зростання інвестиційної привабливості, зменшення корпоративних конфліктів і рейдерства завдяки ефективному корпоративному врядуванню. Однак аби скористатися сквіз-аутом, у мажоритарного акціонера має бути легітимна мета (п.п 7.21-7.24 Постанови у справі № 908/137/18).
- Процедура примусового відчуження акцій має передбачати гарантії захисту прав міноритарних акціонерів. Закон таких гарантій не містить, а загальних способів захисту як-то стягнення збитків чи оскарження правочину недостатньо, адже їх можна здійснити лише після втрати акцій і через них треба нести значні витрати на оцінку, правничу допомогу тощо (п.п. 7.34, 7.35).
- Суд має установити, чи передбачає сквіз-аут чіткий і прозорий порядок визначення ціни акцій, запобіжники проти її заниження та гарантії повної компенсації за акції. На основі цього суд вирішує, чи є справедливою ціна викупу акцій і чи дотриманий критерій пропорційності втручання у право власності. Причини для цього такі: ризик недобросовісних дій з боку мажоритарного акціонера, відсутність у міноритарних акціонерів впливу на оцінку акцій, відсутність превентивного контролю з боку суду чи Комісії з цінних паперів за процедурою оцінки (п.п. 7.28, 7.37).
У розглянутій справі суди не з’ясували, чи мав мажоритарний акціонер легітимну мету та чи була ціна акцій справедливою, тому Велика Палата передала справу на новий розгляд. Аналогічні справи, які Верховний Суд розглядав після рішення Великої Палати, також відправилися на новий розгляд (№№ 914/1804/18, 910/8714/18, 908/3492/19, 910/2483/18, 905/1926/18). У першій інстанції нових рішень поки немає, але завдання для судів уже визначене: перевірити, чи мав мажоритарний акціонер легітимну мету та наскільки справедливою є ціна акцій.
Прикметно, що суди розглядають дві різні категорії спорів щодо сквіз-ауту: про стягнення збитків і про оскарження сквіз-ауту загалом. У справах про стягнення збитків фокус на ціні акцій виправданий, адже це ключове питання . Натомість фокус на легітимній меті викупу та ціні акцій у справах про оскарження сквіз-ауту як такого може призвести до появи додаткових (до тих, що є в законі) критеріїв дійсності сквіз-ауту. Визнання таких відносних понять як справедлива ціна та легітимна мета, умовами дійсності сквіз-ауту додасть невизначеності, поставивши під загрозу будь-яку минулу чи майбутню процедуру.
Також заслуговують на увагу кілька свіжих позицій Верховного Суду, які підтверджують важливі правила, визначені законом. Із цими питаннями правники стикаються в щоденній роботі. Тому розуміння актуальної позиції судів із цих питань корисне, адже додає прогнозованості.
Виключити партнера з ТОВ більше не можна
До червня 2018 року ТОВ могло виключити учасника за порушення ним своїх обов’язків. Відтоді підстави для виключення стали конкретніші та вужчі, а саме: відмова від внесення вкладу під час створення ТОВ і неприйняття частки правонаступником. Правники не раз обговорювали, чи є способи виключити недобросовісного учасника. Ми, у свою чергу, у 2019 році присвятили цьому питанню статтю, у якій дійшли висновку про обмеженість підстав для виключення учасника за законом і запропонували альтернативне рішення – корпоративний договір.
Верховний Суд у справі № 909/61/19 (п. 4.4 Постанови) підтвердив: закон дає лише дві підстави виключити учасника (див. попередній абзац). Виключення учасника з інших підстав суперечить закону. Ця позиція унеможливлює виключення недобросовісного учасника з будь-якої підстави, крім невнесення першого вкладу.
Нам доводилося чути від колег таку пропозицію: оголосити про збільшення статутного капіталу та виключити учасника, який не вносить вклад. Таке виключення суперечитиме закону, адже виключити можна лише за невнесення першого вкладу. Якщо хтось не вносить вклад під час подальших збільшень статутного капіталу, для цього є окремий наслідок – перерозподіл часток. Верховний Суд підтвердив цю позицію у справі № 922/1393/19.
Купуй частку в кредит – отримуй заставу в подарунок
У справі № 906/655/18 Верховний Суд нагадав про правила купівлі у кредит. Якщо сторони домовляються про відкладену оплату, продавець у силу закону отримує заставу на частку до повної оплати. Відповідно, на сторін поширюються обмеження, пов’язані із заставою. Таке обмеження стало предметом розгляду у згаданій справі.
Продавець частки заявив, що без його згоди покупець не міг перепродати частку, адже перший продаж був із відстрочкою оплати та, відповідно, діяла застава. Нового власника, якому перепродали частку, врятувало те, що застава не була зареєстрована. У такому разі новий власник є добросовісним набувачем, оскільки він не міг дізнатися про заставу, і забрати в нього частку не можна. Хоча неповний розрахунок загалом не загрожує праву власності (як ми написали на початку статті), таку загрозу може створити автоматична застава.
Оскаржити передачу частки можна лише в разі порушення права
Закон не обмежує коло осіб, які можуть оскаржити договір купівлі частки. Тому потенційно будь-хто може ініціювати судовий спір. Чи загрожує такій спір праву власності покупців? На це питання відповів Верховний Суд у справах № 910/3242/18 і № 910/3233/18.
В обох справах оскаржували той самий договір купівлі акцій: в одному випадку позивачами були інші акціонери, а в другому – товариство. Жоден зі скаржників не був стороною договору та не пояснив, як договір порушує їхні права, тому Суд відмовив у касаційній скарзі. Цим Суд підтвердив правило закону: договори оскаржують для захисту конкретних порушених прав. Якщо нема порушення – позов такої особи не буде задоволений.
Суди роблять значний внесок в ефективне правове регулювання, заповнюючи прогалини в законах і уніфікуючи правозастосовну практику. Однак трапляється, що в пошуках відповідей на спірні питання, суди ставлять нові питання без відповідей. У корпоративному праві дуже цінна здатність прогнозувати віддалені юридичні наслідки. Ми сподіваємося, що надалі судова практика лише сприятиме цьому.