Забезпечення судових витрат відповідача – одна з процесуальних новел, що з’явилися з набранням чинності 15.12.2017 р. новими редакціями Цивільного процесуального та Господарського процесуального кодексів України. Її суть полягає в тому, що суд за клопотанням відповідача зобов’язує позивача внести на депозитний рахунок суду грошову суму для забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат відповідача, пов’язаних з розглядом справи. Відповідно до змісту ст. 125 ГПК України та ст. 135 ЦПК України, таке забезпечення може бути застосоване у таких випадках:
- якщо позов має ознаки завідомо безпідставного або інші ознаки зловживання правом на позов;
- якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування судових витрат відповідача у разі відмови у позові;
- якщо суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування судових витрат відповідача у разі відмови у позові.
Прогнозувалося, що новий процесуальний інститут зможе зменшити кількість звернень з позовами, що мають очевидно надуманий («штучний») характер. Адже якщо суд задовольнить клопотання відповідача, а позивач не внесе у визначений строк кошти на депозит, суд за клопотанням відповідача має право залишити позов без розгляду. У разі відмови у задоволенні позову, закриття провадження або залишення позову без розгляду за рахунок внесеної суми відшкодовують судові витрати відповідача. Тобто недобросовісні позивачі будуть нести реальні витрати через зловживання правом, що зменшить кількість охочих вдатися до таких зловживань.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Оскільки кодекси не містять переліку ознак, наявність яких може свідчити про завідому безпідставність позову або зловживання правом на позов, визначити такі ознаки повинна саме судова практика. Зі змісту ухвал, якими були задоволені клопотання відповідачів про забезпечення судових витрат, можна дійти висновку, що однією з найбільш очевидних ознак зловживання правом на позов суди визначили неодноразове звернення позивача до відповідача з аналогічними позовами.
Наприклад, саме з таких підстав були задоволені клопотання відповідачів про забезпечення судових витрат:
- ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 27.03.2018 р. у справі №454/2987/17, яка мотивована тим, що позивач вже втретє звертається до суду з позовом до відповідача про визнання одного й того ж спадкового договору недійсним, щоразу вказуючи нові підстави та при цьому покладаючись на ті самі обставини, які вже були предметом з’ясування у попередніх справах за її позовами;
- ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 06.06.2018 р. у справі №752/6268/18, в якій суд встановив, що позивач до цього сім разів звертався з аналогічними позовами до відповідача;
- ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 13.06.2018 р. у справі №752/24072/17, в якій суд встановив, що позивач звертався з аналогічними позовами як до постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків, так і до суду.
Також суди задовольняють відповідні клопотання за наявності інших вагомих доказів, які вказують на недобросовісність позивача в реалізації свого права на звернення до суду. Наприклад, якщо сторони підписали документ про відсутність матеріальних претензій за договором, на підставі якого поданий позов про стягнення заборгованості. Саме з цих підстав Господарський суд Миколаївської області ухвалою від 16.10.2018 р. задовольнив клопотання відповідача про забезпечення судових витрат.
Висновок про безпідставність позову під час розгляду клопотань про забезпечення судових витрат суди часто роблять у випадках, коли в позові не обґрунтовано порушення прав позивача або не визначено, в чому полягає таке порушення саме відповідачем.
Зокрема, саме таке обґрунтування навели суди, задовольняючи клопотання про забезпечення судових витрат:
- у справі №522/1150/18 Приморський районний суд м. Одеси в ухвалі від 18.04.2018 р. вказав на те, що в жодному документі, наданому позивачем та її представником до суду, не містяться відомості про відповідача як роботодавця; при цьому позивач просить стягнути з цього підприємства заборгованість із заробітної плати;
- у справі №310/8966/17 Бердянський міськрайонний суд Запорізької області в ухвалі від 22.02.2018 р. вказав на те, що позивач не зазначила, яким чином оспорюваний договір купівлі-продажу порушує її права чи інтереси.
Отже, можна говорити про наявність у судовій практиці певного підходу до визначення ознак, які свідчать про безпідставність позову та зловживання правом на позов, що робить більш-менш прогнозованими перспективи задоволення такого клопотання для відповідачів.
Водночас достатньо суперечливим є підхід до оцінки судами підстав для задоволення клопотань про забезпечення витрат відповідача у разі відсутності майна та зареєстрованого місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України.
В деяких випадках суди підходять до вирішення питання формально, мотивуючи свої ухвали лише тим, що позивач є нерезидентом України. Як приклад відповідного підходу, можна навести ухвалу від 19.04.2018 р. Херсонського міського суду Херсонської області у справі №766/18316/17 та ухвалу Господарського суду м. Києва у справі №910/5200/18 від 20.06.2018 р.
Однак зазвичай суди підходять до цього питання більш виважено. Наприклад, Чернівецький районний суд Вінницької області під час розгляду справи №150/84/18 в ухвалі від 24.05.2018 р. акцентував, що застосування забезпечення можливе у разі існування одночасно двох умов: відсутність зареєстрованого місця проживання (перебування) чи місцезнаходження та відсутність майна на території України в розмірі, достатньому для відшкодування витрат відповідача у разі відмови в позові.
Доводячи відсутність майна в особи, насамперед, відповідачі пред’являють судам довідки з реєстру прав на нерухоме майно. В деяких справах цього достатньо. Приміром, Луцький міськрайонний суд Волинської області під час розгляду справи №161/19912/17 забезпечив витрати відповідача після аналізу лише копії паспорта позивача та інформаційної довідки з Державного реєстру прав на нерухоме майно щодо нього.
Однак відсутності нерухомого майна було замало для забезпечення витрат відповідача Господарським судом м. Києва у справі №910/23396/17. Суд зазначив, що нерухоме майно – це не єдине майно, завдяки якому можуть бути відшкодовані судові витрати відповідача. Адже стягнуті судом грошові кошти, відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», перераховуються з банківського рахунку боржника, а у разі неможливості вказаної виконавчої дії реалізації підлягає не лише нерухоме, але й рухоме майно боржника.
Показовими є три справи, що розглядалися в Господарському суді Чернігівської області: №927/126/18, №927/127/18, №927/106/18. Позивачем була одна й та сама іноземна компанія, зареєстрована в Республіці Кіпр. Позовні вимоги були однакові, відрізнялися лише відповідачі.
Якщо в ухвалі від 14.03.2018 р. у справі №927/127/18 суд забезпечив витрати відповідача, то в аналогічних справах – відмовив. 02.05.2018 р. під час розгляду клопотання відповідача у справі №927/126/18 позивач надав суду шість Свідоцтв майнових прав на торговельні марки, а 08.05.2018 р. у справі №927/106/18 додатково було пред’явлено договір про відкриття банківського рахунку та банківську виписку. В обох справах доказів, наданих позивачем, було достатньо для відмови у задоволенні клопотання про забезпечення витрат відповідача.
Отже, для справедливого вирішення питання щодо забезпечення витрат відповідача важливим є забезпечення змагальності. У позивача має бути можливість надати суду докази наявності у нього на території України майна. Водночас кожна сторона самостійно несе ризик використання або невикористання її процесуальних прав. Тож обов’язок суду зводиться до того, щоб позивач був ознайомлений з клопотанням про забезпечення витрат відповідача та мав розумний строк для подання своїх обґрунтованих заперечень і доказів проти нього.
Як аргумент на користь забезпечення витрат відповідача, суди звертають увагу на матеріальний стан позивача. 18.04.2018 р. під час розгляду справи №522/1150/18 Приморський районний суд м. Одеси зазначив, що доцільність застосування забезпечувальних заходів обумовлена також тим, що сторона позивача зазначає про своє погане матеріальне становище.
У контексті зазначеного необхідно навести ухвалу Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11.01.2018 р. у справі №206/6613/17. Суд мотивував забезпечення витрат відповідача тим, що позивач звернулася до суду із заявою про захист прав споживачів, щодо якої вона звільнена від сплати судового збору. В позовній заяві вона сама зазначила про неможливість сплатити замовлених нею послуг відповідача. Окрім того, представник позивача пояснила, що остання не має матеріальної можливості сплатити на депозитний рахунок визначені в ухвалі витрати відповідача на правову допомогу. Це стало підставою постановлення судом ухвали від 04.04.2018 р. про залишення позовної заяви без розгляду.
Фабула останньої справи демонструє зіткнення права особи на звернення до суду та необхідність забезпечення витрат відповідача. Як бачимо, іноді досягнення розумного балансу та врахування інтересів як позивача, так і відповідача, є непростим завданням. Для його розв’язання та прийняття справедливого рішення важливо враховувати не лише матеріальний стан позивача, але й обґрунтованість позову.
Щодо суми забезпечення витрат відповідача, то суди часто зменшують заявлені відповідачем витрати. Зазвичай позивача зобов’язують внести на депозит суду від 2 тис. грн до 10 тис. грн. Тому якщо позивач подає безпідставний позов задля затягування стягнення з нього кількох мільйонів за іншою справою або для перешкоджання виселення з приміщення, то забезпечення витрат відповідача навряд чи буде ефективним запобіжником від зловживання правом на позов.
Підсумовуючи вищенаведене, можна сказати, що суди забезпечують судові витрати відповідача у разі належного обґрунтування останнім зловживання правом на позов та у разі відсутності у позивача майна на території України. Вагомим аргументом щодо зловживання є наявність аналогічного судового спору, документа про те, що позивач не має претензій до відповідача, а також неналежне обґрунтування позовної заяви. Щодо майнового стану позивача, то відсутність у нього нерухомого майна на території України не гарантує відповідачу забезпечення його судових витрат (особливо, якщо позивач доведе наявність у нього грошових коштів в українських банках або іншого рухомого майна на території України).