Основа ефективного правосуддя полягає передусім в оперативності виконання судових рішень. В Україні на тлі тотального невиконання судових рішень не менш гострою є інша проблема – зловживання процесуальними правами. Сьогодні ані суд, ані сторони та учасники судового процесу не мають практичного захисту від так званого процесуального тероризму, мета якого, як правило, полягає у затягуванні строків розгляду справи. На законодавчому рівні досі не визначено як поняття «зловживання процесуальними правами», так і окремі форми таких зловживань. Тож поширеність фактів зловживання своїми процесуальними правами, на жаль, є нормою.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Наприклад, досі триває конфлікт між крупною торговою компанією (далі – Ритейлер) та банком (далі – Банк) в рамках спору щодо стягнення заборгованості на користь останнього. Опоненти звинувачують один одного у зловживанні процесуальними правами та спробами затягнути вирішення спору.
Так, з позиції Ритейлера, Банк під час судових процесів використовує тактику, яка грубо порушує чинне законодавство стосовно захисту банківської таємниці через її розкриття третім особам, які не належать до групи компаній банку, без відома позичальника шляхом укладення договорів поруки з третіми особами за зобов’язаннями Ритейлера. Завдяки чому Банк має змогу змінювати підвідомчість та територіальну підсудність спору, систематично перешкоджати нормальній діяльності підприємства, чим наносить йому репутаційні збитки. Крім того, на переконання представників Ритейлера, така спроба штучно змінити підвідомчість спору з господарського суду на загальний є не першою з боку Банку.
У певний період Банк звернувся до одного з райсудів столиці шляхом подачі 5-ти аналогічних позовних заяв до Ритейлера та до поручителя як солідарних боржників. Цікавим є факт, що в одній зі справ суд за клопотанням Банку відстрочив сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі.
Зі свого боку, Банк вважає, що саме Ритейлер, як боржник, затягує розгляд справ. Так, за словами представників Банку, в судах проти Ритейлера знаходиться кілька десятків позовів, майже всі вони зупинені, оскільки за ініціативою боржника були призначені судові експертизи. Однак Банк переконаний у тому, що Ритейлер має у штаті значну кількість фахівців, які могли б докладно пояснити судді без експертизи мотиви та розмір сум, щодо стягнення яких вони не погоджуються. Тобто для штучного затягування строків розгляду справ відповідачі оплачують експертизу частково, подають заяви та позови про відстрочку й розстрочку виконання зобов’язань на значні строки. При цьому Банк скаржиться, що за усіма публічними даними компанія-боржник успішно розвивається та має фінансові показники, які дозволяють не лише оплатити судові експертизи, а й обслуговувати в повному обсязі кредитні зобов’язання. Тож такі дії Ритейлера, на думку представників Банку, є прикладом масштабного зловживання процесуальними правами, коли обґрунтовані вимоги, наявність яких не заперечуються самим боржником, не задовольняються.
«Юридична Газета» вирішила дізнатися думки юристів стосовно зазначеної проблеми загалом, а також про ті кроки, які необхідно вжити, аби звести до мінімуму можливість сторін та інших учасників судового процесу зловживати процесуальними правами.
Віктор Короленко, завідувач Відділу представництва інтересів Президента України в судах Адміністрації Президента України
Як свідчить судова практика, достатньо часто зустрічаються випадки зловживання своїми процесуальними правами. Можна виділити наступні групи випадків таких зловживань:
подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана); подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин; заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи або виконання судового рішення;
- подання декількох позовів до одного й того ж відповідача (відповідачів) з одним предметом та з однакових підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованою системою розподілу справ між суддями та передача справи на розгляд до потрібного позивачу судді;
- подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;
- необґрунтоване чи штучне об’єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи в ролі відповідача (співвідповідача) з тією ж метою;
Можливість зловживання процесуальними правами існує, насамперед, завдяки недосконалій якості процесуальних законів, які дозволяють отримати учаснику судового процесу певні переваги від вчинення ним тих чи інших процесуальних дій. З іншого боку, це відсутність у процесуальних законах як самого визначення зловживання процесуальними правами, так і ефективних заходів запобігання таким зловживанням, зокрема заходів процесуального примусу.
В рамках змін до процесуальних кодексів (що напрацьовуються Радою з питань судової реформи) планується надати суду наступні повноваження:
- залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання, якщо подання відповідної скарги, заяви, клопотання за визначеними в законі критеріями суд визнав як зловживання процесуальними правами;
- вживати до осіб, винних у зловживанні процесуальними правами, заходи процесуального примусу у вигляді стягнення штрафу;
- покладати судові витрати на осіб, винних у зловживанні процесуальними правами, незалежно від результатів вирішення спорів;
- постановляти окремі ухвали щодо адвокатів, прокурорів, винних у зловживанні процесуальними правами, та направляти їх до відповідних органів для притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Сергій Костира, адвокат
Дійсно, наразі гостро стоїть проблема зловживання процесуальними правами сторін судового процесу. Одним з основних зловживань є затягування розгляду справи. Наприклад, до свідка можна застосувати примусовий привід. Реагувати на неявку захисника можна надсилаючи до кваліфкомісії адвокатури подання про притягнення до відповідальності за затягування, а до обвинувача застосувати цей спосіб не можна, тому прокурори зловживають цим правом.
Сьогодні в Деснянському суді м. Києва перебуває на розгляді справа щодо обвинувачення Особи 1 та Особи 2 у скоєнні злочину, передбаченого ст. 185 ч. 2 КК України – «Крадіжка». Справа направлялася до суду з підробленими слідчим підписами обвинувачених. Півроку прокурор не ходить до суду, щоб не отримати виправдувального вироку. Крім того, якщо не має порозуміння між слідчим та захисником, теж виникають моменти зловживання. Слідчий, зловживаючи своїми процесуальними правами, навмисно викликає повісткою на слідчі дії у неузгоджений час зі свідками, обвинуваченими, а повістка є обов`язковою для явки. І ще багато чого...
Тетяна Тарасюк, директор з юридичних питань ПАТ «Київобленерго»
Перш за все одразу хочеться зазначити, що будь-які зловживання не є допустимими. Власне, так скаже, напевно, кожен юрист, який дивиться на питання виключно з формальної позиції.
Як на мене, то найбільш складним питанням є суб’єктивність в підході до визначення «зловживання процесуальними правами». Часто юристам закидають затягування процесу у випадках, коли для встановлення обставин справи є потреба у проведенні експертизи, зборі доказів, допиті свідків тощо.
Зі своє практики, можу впевнено сказати, що у стратегії захисту юристам доводиться здійснювати масу процесуальних дій паралельно з судовими процесами. Звісно, з іншого боку, такий план захисту, що містить у собі подання клопотань до суду, може вважатися зловживанням процесуальними правами та сприйматися негативно.
При цьому бувають випадки зловживань процесуальними правами і з боку колег «по цеху». У таких випадках прикро розуміти, що клієнт юриста, як правило, не завжди розуміє підстави та наслідки таких дій, адже довіряє представнику і сподівається на бажаний результат справи.
Також варто відзначити, що наразі клієнти у спілкуванні з юристами досить часто вимагають попередню оцінку виграшу справи, інформацію про супутні ризики та стратегію захисту. І саме на цьому етапі юристи обговорюють з клієнтом всі процесуальні дії, в тому числі й ті, які можуть розцінюватися як зловживання.
Юрій Григоренко, адвокат, член Комітету захисту професійних прав адвокатів та реалізації гарантій адвокатської діяльності Ради адвокатів Одеської області
Не можу говорити про всі галузі права, оскільки я є фахівцем лише у галузі кримінального права та процесу. В кримінальному процесі існують процесуальні права сторони обвинувачення, процесуальні права сторони захисту, процесуальні права потерпілого та процесуальні права інших учасників кримінального провадження (юридичної особи, власника майна тощо). Якщо розглядати питання з позиції сторони обвинувачення, то у нашому сьогоденні відбуваються значні зловживання процесуальними правами. Зазвичай вони спрямовані не на встановлення істини у справі, а на те, щоб створити потенційному підозрюваному максимум проблем. Наприклад, це може бути проведення обшуків без допуску захисника, вилучення цінних предметів, які не можуть бути використані як докази у кримінальному провадженні, накладення арештів на рахунки підприємств до оголошення повідомлення про підозру, спецконфіскація, клопотання про встановлення захмарних сум застави при обранні запобіжного заходу. Як правило, все це має на меті мотивацію підозрюваного або потенційного підозрюваного «домовлятися» зі стороною обвинувачення.
З іншого боку, якщо розглядати зловживання процесуальними правами сторони захисту, то уваги потребує поняття презумпції невинуватості, передбаченої ст. 17 КПК України, а також ст. 62 Конституції України. Мова йде про те, що особа вважається невинуватою, доки протилежне не доведено і не закріплено вироком суду. З цього випливає, що коли адвокат застосовує всю повноту засобів, які можна використати для організації ефективного захисту підозрюваного чи обвинуваченого, це не є зловживанням процесуальними правами. Загалом, в чинному кримінально-процесуальному законодавстві обсяг процесуальних прав сторони обвинувачення значно перевищує обсяг процесуальних прав інших сторін кримінального провадження, тому поняття «зловживання» можна віднести лише до сторони обвинувачення.