В умовах цифрових технологій все більше використовується електронне листування, обмін електронними документами, купівля товарів через інтернет-магазини та онлайн-розрахунки. У разі виникнення спірних ситуацій контрагенти намагаються в досудовому порядку врегулювати відносини, однак нерідко виникають судові справи, де сторони змушені доводити свою позицію та подавати електронні докази.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Що таке електронний доказ?
У процесуальних кодексах наводиться єдине визначення електронних доказів – це інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи: електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо); вебсайти (сторінки); текстові, мультимедійні та голосові повідомлення; метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам’яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Якщо з вебсайтом (сторінкою), текстовими, мультимедійними та голосовими повідомленнями більш-менш зрозуміло, то необхідно розуміти, що таке електронний документ та які обов’язкові реквізити він має містити.
Електронний документ – це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов’язкові реквізити документа (ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»). Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, в тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги» (ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»). Отже, обов’язковим реквізитом електронного документа є електронний підпис автора або прирівняний до нього підпис.
Як подаються електронні докази до суду?
Згідно з вимогами процесуальних кодексів, до суду подається оригінал електронного доказу, електронна копія електронного доказу, засвідчена електронним підписом, а також паперова копія електронного доказу, засвідчена у встановленому законом порядку засвідчувальним написом «Згідно з оригіналом», найменування посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів (ініціалу імені) та прізвища, дати засвідчення копії, що скріплюється печаткою.
Водночас необхідно відрізняти примірник електронного документа, який є оригіналом, від електронної копії. У разі надсилання електронного документа кільком адресатам або у разі його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожен електронний примірник вважається оригіналом електронного документа (ч. 2 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»). Тому якщо створюється електронний документ на комп’ютері чи ноутбуці, а потім зберігається на інший носій (флеш-накопичувач, картка, диск), то відповідно до Закону «Про електронні документи та електронний документообіг», збережений примірник буде оригіналом електронного документа.
Така позиція відповідає судовій практиці. Зокрема, постановою Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 29.03.2021 р. у справі №554/5090/16-к (провадження №51-1878кмо21) розтлумачено порядок оцінки електронного доказу та його допустимості. Один і той же електронний документ може існувати на різних носіях. Всі ідентичні за своїм змістом екземпляри електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом і датою створення. Відповідно до приписів ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», у випадку його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожен електронний примірник вважається оригіналом електронного документа, де матеріальний носій є способом збереження інформації, який має значення тільки тоді, коли електронний документ виступає речовим доказом. Головною особливістю електронного документа є відсутність жорсткої прив`язки до конкретного матеріального носія.
В яких випадках суд не приймає електронні чи паперові копії електронного доказу?
Водночас слід враховувати, якщо була подана копія (паперова копія) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ суд не бере до уваги.
Таким чином, суд приймає як належний і допустимий доказ електронну та паперову копію доказу. Лише в тому випадку, якщо учасник справи чи суд ставить під сумнів відповідність копії її оригіналу та вимагає подати оригінал, а сторона його не надає, тоді суд такий доказ не бере до уваги.
У постанові Верховного Суду від 29.01.2021 р. у справі №922/51/20 на підставі аналізу ст. 73, 77, 91, 96 НПК України був сформульований правовий висновок, відповідно до якого учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ у таких формах: оригінал; електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, в якій учасник справи має право подати електронний доказ (ч. 3 ст. 96 ГПК України), який є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи, а також інших обставин, які мають значення для вирішення справи (п. 1 ч. 2 ст. 73 ГПК України).
Таким чином, подання електронного доказу в паперовій копії не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, якщо оригінал електронного доказу не був поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.
Згідно з приписами ч. 3, 5 ст. 96 ГПК України, праву учасника справи подати до суду паперову копію електронного доказу відповідає право суду витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу з власної ініціативи, зокрема, в тому випадку, якщо суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Проте порушуючи наведені приписи процесуального законодавства, місцевий господарський суд не витребував у позивача оригінал електронного доказу, у зв`язку з чим передчасним є те, що суд не взяв до уваги поданий доказ у паперовій копії, а також зробив висновок про недоведеність позивачем обставин (факту) укладання кредитного договору (Постанова ВС від 02.07.2020 р. у справі №922/2315/19).
Не вважається порушенням норм процесуального права не дослідження оригіналу електронного доказу за наявності в матеріалах справи паперових копій цих доказів та за відсутності обґрунтованих сумнівів у їх відповідності оригіналу (постанова ВС від 28.04.2021 р. у справі №234/7160/20, постанова ВС від 18.06.2021 р. у справі №234/8079/20).
Скріншоти електронного листування як електронний доказ
Позиція Верховного Суду щодо визнання скріншотів електронного листування як електронного доказу є різною. Зокрема, Верховний суд вважає, що роздруківка електронного листування не може вважатися електронним документом відповідно до положень ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», тобто не може вважатися доказом, адже не містить електронного підпису, який є обов'язковим реквізитом електронного документа, оскільки у такому випадку неможливо ідентифікувати відправника повідомлення, а зміст такого документа не захищений від внесення правок і викривлення (Постанова ВС від 11.06.2019 р. у справі №904/2882/18, від 24.09.2019 р. у справі №922/1151/18, від 28.12.2019 р. у справі №922/788/19, від 16.03.2020 р. у справі №910/1162/19).
Натомість у постанові Верховного Суду від 29.01.2021 р. у справі №922/51/20 зазначено, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а саме щодо використання в судовому провадженні електронних доказів у формі електронного листування, в тому числі за допомогою месенджерів (Skype, Viber, WhatsApp тощо). Повертаючи справу на новий розгляд, Верховний суд вказав, що суд апеляційної інстанції не дослідив та не надав оцінку всім умовам договору в сукупності з наданими позивачем доказами у справі (електронними переписками, порядком здійснення обміну документами за договором), а також не оцінив надану позивачем електронну переписку, чим порушив вимоги ст. 86 ГПК України.
На підтвердження заявлених вимог ОСОБА_1 надала скріншоти повідомлень з телефону та планшету, роздруківки з Viber, які суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вважав належними та допустимими доказами, які суди дослідили в сукупності та надали належну правову оцінку (Постанова ВС від 13.08.2020 р. у справі №753/10840/19).
Роздруківки інтернет-сторінок (вебсторінок)
Верховний Суд у постанові від 30.10.2019 р. у справі №711/9146/16-ц (провадження №61-20453св18) зазначив: «Посилаючись у спростуванні доводів апеляційних скарги на те, що факт здійснення публікації відповідного змісту підтверджується роздруківкою з вебсайту, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що роздруківки Інтернет-сторінок (вебсторінок), які є паперовим відображенням електронного документа, самі по собі не можуть бути доказом у справі. Такі роздруківки визнаються доказом у разі, якщо вони виготовлені, видані та засвідчені власником відповідного Інтернет-ресурсу або провайдером, тобто набувають статусу письмового доказу. Вебсторінки є електронними документами, які фізично не можуть надаватися суду, однак вони можуть містити відомості про обставини, які мають значення для справи. Тому суд може провести огляд і дослідження таких документів у місці їх знаходження (на відповідному Інтернет-ресурсі за вказаним стороною справи посиланням) з фіксацією таких процесуальних дій у протоколі. Суди першої та апеляційної інстанцій не перевіряли наявність за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 статті з назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5», тобто не встановили з належних і допустимих доказів факт поширення ОСОБА_2 оспорюваної інформації, що є обов`язковим у процесі вирішення справи про захист честі, гідності та ділової репутації».
У постанові від 13.01.2021 р. у справі №264/949/19 Верховний Суд вказав, що представник ТОВ «ТБ «Азовмашпром» під час судового засідання зазначила, що вебсайт ІНФОРМАЦІЯ_4 не належить товариству, ТОВ «ТБ «Азовмашпром» не відомо, хто є власником цього сайту, хто саме наповнює його інформацією, тому такі скріншоти не можуть бути належними доказами, які підтверджують незаконне використання торговельної марки, а також наявності інформації на цих сайтах. Отже, представник відповідача ТОВ «ТБ «Азовмашпром» поставила під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу електронного доказу, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції повинен був дослідити оригінал цього доказу.
Водночас порядок надання послуг з видачі звітів за результатами проведеної фіксації та дослідження змісту вебсторінок у мережі Інтернет і довідок з відомостями про власників вебсайтів/реєстрантів доменних імен або інформацією про їх встановлення був затверджений директором об'єднання підприємств «Український мережевий інформаційний центр» 11.01.2021 р.
Достатньо проблемною є ситуація із соціальними мережами. Верховний суд у постанові від 27.11.2019 р. у справі №667/266/15-ц вказав, що в соціальних мережах може зареєструватися будь-яка людина і під будь-яким іменем. Перевірити таку інформацію неможливо, а тому вона є недопустимим та неналежним доказом. Тому якщо опонент оспорює особу автора, то довести, що це саме профіль цієї особи, буде дуже проблематично.
Отже, електронні докази потрібно подавати до суду в оригіналі або належним чином засвідченій електронній чи паперовій копії. Обов’язково потрібно мати оригінал електронного доказу, адже якщо опонент поставить під сумнів відповідність копії оригіналу, і не буде надано оригінал, то такий доказ суд не візьме до уваги. Окрім того, оскільки існує вірогідність видалення та знищення електронного доказу, необхідно як до подання позовної заяви, так і під час розгляду справи судом подавати клопотання про забезпечення доказів шляхом їх огляду.