У непростий для всього суспільства час українські суди продовжують розглядати справи та вирішувати спори. Не є винятком і Верховний Суд, завданням якого є забезпечення сталості та єдності судової практики.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Нещодавно Верховний Суд (надалі також – ВС) сформував цікаву правову позицію у справі про встановлення графіку зустрічей із дитиною для того з батьків, хто проживає окремо. Мова йде про постанову ВС від 1 квітня 2020 року по справі № 165/2839/17.
У даній справі спільна донька сторін після їхнього розлучення залишилася проживати з матір'ю. Однак, сторони не узгодили порядок зустрічей батька з дочкою. Тому, він з'являвся в будинок матері у зручний для себе час. Це створювало незручності як для матері, так і для членів її родини, зокрема – її неповнолітнього сина від першого шлюбу. Більше того, під час візитів батько поводив себе некоректно та зухвало. З цього приводу мати неодноразово зверталась до правоохоронних органів, вплив яких обмежувався проведенням профілактичних бесід із батьком. Врешті, мати вирішила встановити порядок зустрічей батька з дочкою через суд.
Суд першої інстанції задовольнив позов матері частково. Було визначено способи участі батька у вихованні дитини, встановлено графік їхніх зустрічей. Крім того, суд першої інстанції за власною ініціативою зобов'язав матір не чинити батькові перешкод у спілкуванні з дитиною та завчасно попереджати про можливість і причини зміни у визначеному порядку зустрічей (хоча таких вимог мати, звичайно, не заявляла).
Апеляційний суд, розглянувши скаргу батька, скасував рішення місцевого суду та відмовив матері у задоволенні позову. Постанова мотивована тим, що мати обрала неправильний спосіб захисту своїх прав, адже в даному випадку її права на участь у спілкуванні з донькою не порушувались. За висновками апеляційного суду, звертатися з таким позовом має право лише той з батьків, хто проживає окремо. В даному випадку – батько. При цьому, мати не позбавлена права на захист іншими правовими методами, зокрема шляхом звернення до правоохоронних органів.
Верховний Суд, розглянувши скаргу матері, скасував постанову апеляційного суду та змінив рішення суду першої інстанції.
Так, ВС залишив в силі рішення суду першої інстанції в частині (1) задоволення позову, та (2) визначення способу участі батька у спілкуванні з дитиною. При цьому, ВС виключив із рішення частину щодо зобов'язання матері не чинити батькові перешкод у спілкуванні з дитиною. Це обумовлено наступним:
- в цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності;
- мати не заявляла вимогу, щоб зобов’язати її не чинити перешкод;
- суд вийшов за межі позовних вимог, що недопустимо.
Що стосується способу захисту прав, який обрала мати, ВС сформував наступну правову позицію: звертатися з позовом про визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею може будь-хто з батьків (як той, хто проживає разом із дитиною, так і той, хто проживає окремо).
ВС зазначив, що саме такий спосіб захисту є ефективним та законним. Крім того, ВС керувався критерієм найвищих інтересів дітей – як спільної доньки сторін, так і сина матері від першого шлюбу, права якого також порушувались.
Отже, незважаючи на сталу судову практику, коли з позовами про визначення способу участі у вихованні дитини звертались саме ті з батьків, хто проживав окремо, ВС роз’яснив, що таким правом наділений і той із батьків, з ким проживає дитина. Такий спосіб захисту є доречним у тих випадках, коли батьки не можуть самостійно домовитись про графік зустрічей. Можна брати ініціативу в свої руки та захищати свої інтереси та інтереси своєї дитини, не чекаючи, поки до суду звернеться той, хто живе окремо.